суббота, 5 декабря 2015 г.

Жовто-синій фейєрверк!


Як казав Чебурашка: «Мы строили, строили, и наконец построили!», ну а ми чекали, чекали і дочекалися нарешті довгожданного виходу з друку чергової пари книжечок під моєю редакцією: Синього і Жовтого випусків «Золотої колекції»!

понедельник, 30 ноября 2015 г.

Рукодільниця і друзі: зустріч клубу «Моє хобі» (Львів, 2015) - Діана-клуб


Вже давно підготувала цей допис, але не хотіла дублювати інформацію тут, у блозі, і на рукодільному порталі, для якого, власне, я й готувала статтю ))

Отже, відкриваю секрет: останнім часом я брала активну участь в оновленні пізнавального сайту видавництва "Діана плюс". Тепер він носить назву "Діана-клуб" і позиціонується як місце зустрічі і спілкування творчих людей, а особливо рукодільниць! Звичайно ж, портал ще буде удосконалюватися і розроблятися далі, але перший крок зроблено - туди вже можна і навіть треба заходити в гості, реєструватися (в тому числі через соцмережі), читати цікаві пізнавальні статті, роздивлятися багато яскравих фотографій і залишати свої коментарі!

А поки що пропоную вам свій звіт про моє недавнє перебування у Львові - читайте і діліться враженнями!
Рукодільниця і друзі: зустріч клубу «Моє хобі» (Львів, 2015) - Діана-клуб

суббота, 21 ноября 2015 г.

Як минає ваша осінь?


У мене по-різному.
В робочих моментах, завдяки яким я відкриваю в собі приховані здібності (наприклад, неабияку мультизадачність, про яку раніше і не підозрювала).
В читанні книжок (уривками, по кілька хвилин на день, але читаю).
В щоденних буденних справах, яких в будь-якої жінки з чоловіком і двома дітьми хоч відбавляй.
На повноцінний відпочинок чи хоча би півгодинний релакс перед сном просто немає часу.

воскресенье, 15 ноября 2015 г.

Юлія Смаль. Хто повірить Елеонорі Чайці?

Рецензія, яку ви зараз читаєте, є не зовсім звичайною, а точніше – зовсім незвичайною для мене. Справа в тому, що книжка, на яку вона написана, ще не вийшла з друку, хоча обкладинка до неї вже й тиражується в інтернеті )) Моє знайомство з цим романом має свою цікаву передісторію, про яку я таки мушу написати кілька слів.
Почалося все з того, що мій відгук на роман «Теплі історії з корицею» несподівано прокоментувала Юлія Смаль – автор цієї книги. Ще більш несподіваним для мене стало те, що вона запропонувала прочитати її нову повість! Я, звичайно ж, погодилась (не кожного дня відомі автори пропонують мені однією з перших прочитати їхні нові книги), тож Юлія надіслала мені файл, ну а я пообіцяла поділитися своїми враженнями, що з задоволенням і роблю!
Отже, нова книга Юлії Смаль «Хто повірить Елеонорі Чайці?». Назва відразу заінтригувала, хоч і навела на певні асоціації з детективами від Дар’ї Донцової – відразу уявилися якісь заплутані сюжетні ходи і захоплюючі розслідування )) Та все виявилось зовсім не так – насправді це позитивна «дівчача» історія про людську доброту, суперечливу любов і родинний затишок, втім, не позбавлена певної інтриги. Щоб було зрозуміло, про що мова, зроблю невеличкий анонс: життя самотньої тридцятирічної жінки круто змінюється буквально за тиждень, і вже до кінця роману вона отримує не просто кохану людину, а цілу сім’ю з трьома дітьми (двоє з яких – не її). Все, більше карт розкривати не буду – не маю права )
А тепер про свої враження, спочатку про позитивні. Як і казала авторка, ця її повість відрізняється від попереднього «клаптикового» роману головним – тут є непоганий цілісний сюжет. Тобто це вже не просто художньо-есеїстичні замальовки «ні про що», а цілком конкретно розказана історія. Ще один вагомий плюс – легкі нотки гумору, які, на мою думку, завжди роблять читання книг приємнішим. Ну і красиві описи сцен родинного затишку – куди ж без них? )) Найбільше сподобалось читати про підготовку до Нового Року і безпосередньо його святкування аж з трьома Дідами Морозами. Словом, прихильники «Теплих історій» не будуть розчаровані – книга таки викликає позитивні емоції.      
Хоча дозволю собі зробити і кілька зауважень (бо точно знаю, що Юлія нормально сприймає конструктивну критику). Були моменти, коли під час читання втрачалася, як то кажуть, «нить повествования», особливо під час перескакувань від думок одного персонажа до іншого. Мені подобається такий прийом, коли одні й ті ж події висвітлюються з точки зору різних людей, але тут дуже важливо не заплутати читача у часі, не дублювати описи цих подій і взагалі – вчасно дати зрозуміти, що мову веде уже зовсім інший персонаж. Одним із дуже вдалих прикладів застосування такого літературного прийому є книга Поли Гоукінз «Дівчина у потягу» – там події описуються аж трьома різними людьми, та ще й з великим розривом у часі, але читаючи книгу, цього зовсім не помічаєш – навпаки, починає складатися цілісна картина.
І ще одне – в деяких моментах було не зовсім зрозуміло: хто, на кого і за що ображався, чому діяв чи діяла саме так, а не інакше. Можливо, щоб уникнути таких пробілів, було б варто більш детальніше розписати мотивацію персонажів.
Загальний висновок: ця книга однозначно цікавіша за попередню, хоча багато в чому вони й схожі – ті ж самі маленькі сімейні радощі, затишок, тепло, вагітність, посмішки і багато-багато гарячого чаю ))) І навіть трішечки кориці!
Дякую Юлії Смаль за надану можливість прочитати книгу ще до її виходу і бажаю подальших творчих успіхів!




среда, 4 ноября 2015 г.

Пола Гоукінз. Дівчина в потягу

Не знаю, як у кого, але в мене в житті зараз такий період, коли часу хронічно не вистачає ні на що, не кажучи вже про розваги й читання. Але себе не надуриш, тому мій черговий «випадковий і ні до чого не зобов’язуючий захід в книгарню буквально на кілька хвилин, просто подивитися» традиційно завершився покупкою, і не просто книги, а нашумілого бестселера від Поли Гоукінз «Дівчина в потягу». Я дещо чула про цю книгу, але придбати її вирішила після того, як прочитала на палітурці відгук Стівена Кінга: «…Справді чудовий роман, який тримає в напруженні. Через нього я майже всю ніч не спав. Оповідачка – просто супер…» І ви знаєте, я повністю з ним згідна – книгу дійсно варто прочитати!
Історія починається з того, як одна не зовсім щаслива в особистому житті жіночка на ім’я Рейчел щоранку і щовечора, їдучи в потягу, спостерігає за ідеальним життям молодої сімейної пари, чий будинок добре видно з вагону. Рейчел заздрить їхнім обіймам та щасливим усмішкам, навіть дає їм умовні імена, уявляє їхнє пристрасне кохання, аж поки одного дня випадково не помічає, що ця жінка зраджує своєму чоловікові. І буквально на наступний день зрадниця з будинку біля колії безслідно зникає, а потім її знаходять мертвою.
Рейчел вважає, що може допомогти поліції – можливо, жінку вбив її коханець; співчуває її чоловікові (бо вона теж обманута дружина, яку чоловік покинув заради іншої), але так як сама вона хронічно випиває і страждає на провали в пам’яті, то й серйозно її ніхто не сприймає. До речі, колишній чоловік Рейчел теж живе на тій же вулиці біля колії, тож інколи вона навідується підглянути і за його життям, що дуже дратує його нову дружину. Всі ці персонажі ніби-то не дуже і пов’язані між собою, але розв’язка роману виявляється зовсім неочікуваною, в чому особисто я вбачаю величезний плюс ))
Роман написаний в улюбленому мною «щоденниковому» стилі, але мова ведеться почергово від імені трьох героїнь: самої Рейчел, нової дружини її колишнього чоловіка, Анни, а також Меган – жінки, яку потім знайшли вбитою. Інтрига зберігається аж до самого кінця, тож нудно вам точно не буде. І ще – після цього роману, наскрізь просякнутого холодними англійськими дощами і безліччю спиртного, яке постійно вливають у себе всі три героїні, а особливо Рейчел, і самій хочеться випити! Ну просто, щоб зігрітись, не сприйміть за керівництво до дії )))
Резюме: чудово написаний напружений трилер з непередбачуваним закінченням. А це ж дебют Поли Гоукінз! Авторка молодець, буду слідкувати за її творчістю.

P.S. А зловживати алкогольними напоями, все-таки, не потрібно. Краще розслабляйтесь за читанням хороших книг )


пятница, 30 октября 2015 г.

Fall in town...


Вечір. Сутінки. Темніє,
Жовтень листям шурхотить…
Тільки осінь так уміє:
Ось він день – і ніч за мить…

Ніби вчора було літо,
А тепер – в повітрі дим…
Закружляв нас долі вітер, 
тільки б встигнути за ним…

понедельник, 12 октября 2015 г.

Таверна «La Mer», або Зовсім не осінній пост!

Осінь – моя улюблена пора року. Все це опале листя, золоті крони і специфічний ностальгічний настрій завжди наводили мене на філософські роздуми про вічне і надихали на створення чогось прекрасного: ну, наприклад, серії яскравих фотографій чи написання красивого ессе…  Але цього року, чомусь, все по-іншому! Тобто, осінь я все рівно люблю, але милуватися нею просто не встигаю, не кажучи вже про будь-які творчі експерименти ))) До речі, якраз недавно я спілкувалася на цю тему з Наталею («Замальовки вишивальниці») – виявляється, не одна я така прогульниця типово осінніх фотосесій! Ну, ми своє, думаю, ще надолужимо, а поки що я вирішила зігрітися теплими спогадами про літо і написати зовсім не осінній допис. Тому сьогодні віртуально повертаюся у вже не раз оспівану мною Грецію і представляю вам опис колоритної таверни «La Mer», що перекладається просто – «Море»! Не чекали такого в середині жовтня, правда? )))
Отже, тимчасова абстрагуємося від холодного пронизливого вітру, облітаючого листя і купи повсякденних справ, закриваємо очі й уявляємо собі літню казку…

пятница, 2 октября 2015 г.

Надійка Гербіш. Дороговкази, радіо та дощ

Скажу вам чесно, я навіть не сподівалася, що цьогорічна осінь аж настільки розширить межі моєї професійної діяльності – маю дуже багато нової різнопланової роботи, продовжую працювати над наступними випусками Золотої колекції, і це не кажучи вже про невичерпну купу домашніх обов’язків плюс потрібно ще й контролювати навчальний процес Назара. На блог часу практично не залишається, але так як недавно мене похвалили за регулярність його ведення, то мушу підтримувати імідж порядної блогерші ))) Тим більше, що в попередньому дописі я пообіцяла якнайшвидше прочитати нову книжку Надійки Гербіш і, звичайно, поділитися враженнями, що з задоволенням і роблю!
Отже, «Дороговкази, радіо та дощ». Книжечка невелика, осягнути її можна буквально за вечір, але це якраз той випадок, коли читати потрібно вдумливо і не поспішаючи. Чому? А тому, що в ній піднімаються важливі питання, до яких потрібно, я би сказала, «дозріти». Недарма цю книгу назвали новою хвилею в християнській літературі, бо її головна тема – пошук Бога і складна дорога до нього.
Усіх прихильників «Теплих історій» хочу відразу попередити: тут ви не знайдете звичного для оповідань цієї авторки суцільного позитиву. Він, звичайно, є (це ж Надійка!), але подається більш дозовано, більш наближено до реального життя з усіма його труднощами. Як на мене, «Дороговкази…» відкривають Гербіш із зовсім іншого боку: як звичайну людину. Часом розчаровану, часом розлючену, і часто – цитата – «забембану» постійною метушнею і домашніми справами (як мені все це знайомо!)
Взагалі, мені дуже цікаво спостерігати за творчістю цієї дівчини: від легких життєрадісних замальовок вона поступово переходить до суто дитячих історій, а тоді несподівано «вистрілює» ось такою серйозною книгою. Гадаю, літературний доробок Надійки Гербіш - це найщиріше дзеркало її душі (вибачайте за пафос, але так, мабуть, і є).
Незважаючи на всю серйозність, книга читається легко і сприймається як такий собі мікс із особистого щоденника (авторка навіть не змінила імен своїх близьких), філософських роздумів про вічне і стрічки оновлень із Фейсбуку. Новий напрям сучасної літератури – інтерактивний роман! )))

Загальне враження – позитивне, хоча не буду заперечувати, що особисто я до таких важливих тем все ще продовжую «дозрівати». Найактуальніша на даний момент порада, винесена з книги (знову ж таки, особисто для мене): «Інколи потрібно просто зупинитись!» Тобто, перестати метушитися і подумати про важливе. Буду вчитися, і вам того бажаю!


понедельник, 14 сентября 2015 г.

«Дороговкази, радіо та дощ». Презентація

Сьогодні ми з Даринкою мали честь побувати на презентації нової книги від Надійки Гербіш «Дороговкази, радіо та дощ», тож не буду відкладати свої враження у довгий ящик – відразу ділюся з вами! Зустріч відбулася в книгарні «Є», і хоч людей прийшло досить багато, але атмосфера була затишною й комфортною.

суббота, 5 сентября 2015 г.

Happy Birthday номер два!

Час летить дуже швидко (аж самій не віриться), тож сьогодні я вітаю свій блог із другим днем народження! Що змінилося за ці два роки? Я багато чого дізналася і навчилася, знайшла немало однодумців у найрізноманітніших сферах і, на мою велику радість, не втратила натхнення до ведення своєї особистої скарбнички думок! А ще про мене інколи пишуть інші блогери, як от, наприклад, Надія Качуровська в «Тернопільській БібліоМишці» - приємно дізнатися, що моя писанина (хоч і на найрізноманітніші теми, як видно по колажу) подобається людям!


На завершення допису хочу подякувати своїм постійним прихильникам – урочисто обіцяю й надалі ділитися з вами хорошими враженнями! Усім бажаю гарного настрою і теплої осені!

понедельник, 31 августа 2015 г.

Роальд Дал. Чарлі і шоколадна фабрика

Як би того не хотілося, але літо відходить в минуле і вже завтра на нас всіх чекає свято першого дзвоника! У зв’язку з такою визначною для школярів та їхніх батьків подією свій сьогоднішній допис присвячую чудовій дитячій книжці, що входить до шкільної програми: повісті «Чарлі і шоколадна фабрика» авторства Роальда Дала (а ви думали, я тільки дорослі книжки читаю? )))
В якості передмови скажу, що це перша книжка, прочитана мною вголос – на які тільки жертви не йде мама, якщо дитина не хоче читати самостійно! Але невеличкі проблеми з сіданням мого голосу були повністю компенсовані щирим зацікавленням Назарчика – хоч сам і не читав, зате слухав досить уважно. Коротше, нам обом сподобалося, бо я теж обожнюю яскраві чарівні світи, які бувають тільки в дитячих казках!
А тепер про сам сюжет: в одному містечку жив собі був бідний хлопчик Чарлі, який постійно потерпав від голоду та холоду, а поряд з його перехнябленим будиночком знаходилася чарівна шоколадна фабрика, на якій виготовлялися найрізноманітніші чудернацькі смаколики. Власником цієї фабрики був такий собі Віллі Вонка, який не припиняв дивувати жителів містечка своїми вибриками. І ось одного разу Чарлі та ще кільком дітлахам пощастило потрапити в середину фабрики, де на них чекали захоплюючі пригоди…
Щоб не розкривати всіх перипетій, далі розповідати я не буду, скажу лише, що історія дуже повчальна і корисна для дітей. А от про багату фантазію автора кілька слів таки напишу – ну дуже вже нам з Назарчиком сподобалося уявляти собі незвичайні ласощі, так яскраво описані в книзі! Ось, наприклад, як змальовані в повісті фантастичні вміння дивака Вонки:

«Пан Віллі Вонка вміє виготовляти зефір, що має смак фіалок, і чудові карамельки, які, поки ї смокчеш, кожні десять секунд міняють колір, і малесенькі пір’їсті льодянички, як смачненько тануть, щойно торкнешся до них губами. Він може зробити жуйку, яка ніколи не втрачає смаку, і цукеркові кульки, які можна роздути до неймовірних розмірів, а тоді проштрикнути шпилькою і проковтнути. А ще він володіє таємним методом виготовлення гарненьких синичих яєчок у чорну цяточку. Коли покласти таке яєчко в рот, то воно поволі меншає, аж раптом щезає цілком, а на кінчику язика залишається крихітне й рожеве цукрове пташеня».

Ну що, звучить? І так всю книжку! І не лише про щось смачненьке, а й про казкову фабрику, на якій працюють малесенькі ума-лумпи і справжні білочки; течуть шоколадні ріки, по яких плавають рожеві карамельні човни; де їздить повністю прозорий скляний ліфт із тисячами кнопочок і так далі – тут існує справжній чарівний світ! Дітям дуже цікаво, та й дорослим теж ))

Тепер моя програма-мінімум – обов’язково подивитися фільм, знятий за цією книжкою (так, я його досі не бачила!) Крім Джонні Деппа, нікого іншого в ролі Віллі Вонки я й не уявляла, тому передбачаю приємні враження від перегляду. Але це все потім, а поки що – готуємось до школи! Всім мамам школярів (і собі теж) перед початком нового навчального року бажаю багато терпіння, а діткам – успіхів і побільше цікавих книжок!


четверг, 13 августа 2015 г.

Місто Родос: квіти, мури, ліхтарі

Ви думали, що я вже закінчила з Грецією? Ні-і-і-і!!! Фотографій багато, розказати є про що, так що я розтягую задоволення на декілька дописів ))) Сьогодні покажу вам столицю острова, на якому ми побували – увіковічнене в історії місто Родос, відвідати яке варто з багатьох причин. 


До речі, цього разу я вирішила не складати фотографії в колажі – хочу, щоб ви роздивилися це чудове місто у всіх деталях, тому приготуйтеся: зображень буде багато!

вторник, 11 августа 2015 г.

Карпати в мініатюрі

Я вже колись писала, що для мене літо без Карпат – це ще гірше, ніж літо без моря, тому намагаюся не втратити жодної можливості відвідати улюблені зелені гори! Цього року ми вирішили не завдавати собі клопоту з довгою дорогою в тридцятиградусну спеку, тож зупинилися в найближчому до нас місці – Яремче. Це туристичне містечко, мабуть, знають всі, тому спамити стандартними фотографіями водоспаду Пробій я не буду, зате покажу дещо новеньке, чого тут раніше не було. Мова йде про нещодавно облаштований парк-музей під відкритим небом «Карпати в мініатюрі».

четверг, 30 июля 2015 г.

Тетяна Белімова. Трояндовий джем

Коли я започатковувала в блозі мітку «бібліоманія», то вважала, що свої рецензії на книги буду писати, мабуть, лише для себе ))) Але ж ні – як свідчить статистика переглядів, мої відгуки на прочитані книги залишаються стабільно популярними, та й коментарів збирають чимало! І це радує, бо мені завжди приємно поспілкуватися з такими ж, як і я, затятими любителями книжок!  Крім того, таке спілкування іноді буває досить корисним і у виборі наступних варіантів чтива – ось недавно, наприклад, одна з моїх ПЧ, Olga Petrynka, порадила мені збірку оповідань Тетяни Белімової «Трояндовий джем». Я скористалася порадою, тож тепер буду розповідати про свої враження!
Отже, ця збірка входить до серії вже всім відомих «Теплих історій», основна специфіка котрих – легкість, ненав’язливість і позитив, причому дуже часто із якимось кулінарним присмаком: кави, кориці, шоколаду – це вже який автор що більше любить! Судячи з назви, нескладно здогадатися, що Тетяна Белімова полюбляє трояндовий джем )))  Але я й сама його люблю (а хто ж не любить гюльбешекер?), та ще й такий, як робить моя улюблена бабуся – ну точно як у заголовній історії цієї книжки! Коротше кажучи, тут у нас все співпало )
Приємна відмінність цієї книжечки від деяких інших збірок тієї ж серії полягає в тому, що тут ви побачите не просто замальовки без конкретного змісту (хоч і вони мають право на життя), а цілком сформовані цікаві оповідання з певним сюжетом. Більшість цих  історій і справді спонукають задуматися: про вічні цінності, про кохання, про нелегку долю емігрантів, про муки творчості, і, звичайно, про мир… Найбільше мені сподобались оповідання під назвами «Не пропусти свою весну», «Стоп-кадр» і «Трояндовий джем», звичайно!
Ну і я була б не я, якби не додала мале-е-есеньку ложечку дьогтю! Розчарувала мене історія «Ліхтар і лампа» – і це при тому, як я люблю ліхтарі! Мабуть, через це так і зачепило ))) Ну дуже вже похмурі, закручені й довгі словесні описи, та й сюжет якийсь… так собі. Хоча, це чисто моя думка, може комусь і сподобається!

Загалом же книжка залишає досить непогані враження, тож для любительок «Теплих історій» вона буде цінним надбанням – рекомендую!


вторник, 21 июля 2015 г.

Місто з душею...

Не пройшло й кількох тижнів після нашої сімейної подорожі в Грецію, як прагнення нових туристичних вражень знову повели нас в дорогу – ну не можу я сидіти на місці, і всіх за собою тягну! Щоправда, цього разу кінцевий пункт мандрівки знаходився всього в двох годинах їзди машиною від Тернополя – мова йде про чарівне буковинське місто Чернівці. 


Давно хотіла погуляти по його вулицях не поспіхом, як це складалося в мене раніше, а спокійно –  насолоджуючись архітектурними деталями і особливою атмосферою цього місця. І знаєте, я не залишилася розчарованою – недарма Чернівці відомі також як «маленький Відень» або «український Париж». А ще мені дуже сподобалось як назвала Чернівці моя хороша подруга, до якої, власне, ми й їздили в гості – «Місто з душею»…

среда, 15 июля 2015 г.

Вишиванка для Даринки


Незважаючи на величезну кількість подій, які примудряються одночасно відбуваютися в моєму житті, робота над Жовтою книгою кипить, тому й вишивання в довгий ящик я не відкладаю )) Як і обіцяла, сьогодні хвалюся сорочечкою для Даринки, яка була виготовлена, як на мене, в рекордно короткі строки – від задумки і до готового результату пройшло якихось два місяці (це з врахуванням моєї хронічної нехватки часу ні на що).

среда, 8 июля 2015 г.

Вуличками Ліндоса…


Продовжуючи грецьку тему, не можу не розповісти вам про невеличке, але дуже колоритне містечко Ліндос, яке було одним з моїх «must-see» на Родосі.

воскресенье, 5 июля 2015 г.

Валері Собад. Місс Світі

Як я вже писала раніше, зі мною часто трапляється так, що придбані випадково книги виявляються набагато цікавішими ніж ті, які я обирала спеціально. Останнє моє книжкове поповнення виявилось саме таким випадком, бо роман Валері Собад «Місс Світі» став одним з моїх найбільших літературних розчарувань.
Чому я вибрала цю книгу? По-перше, в короткій анотації було сказано, що це «романтическая комедия, пронизанная тонким ароматом английского чая», а мені якраз і потрібне було щось легке і ненав’язливе для літніх деньків. По-друге, головна героїня книги – співробітниця редакції журналу, а я дуже люблю глянцеві видання і все, що з ними пов’язано (ну люблю – я ж, все-таки, жінка!) І по-третє, мені впала в очі стильна обкладинка в приємних пастельних тонах – такий собі шеббі-шик (теж люблю). Коротше, цю книгу я купувала, уявляючи собі карколомні повороти долі якоїсь маститої редакторки відомого журналу, пронизані дійсно цікавими і смішними історіями. І тут на мене чекав великий облом…
Так, головним персонажем роману є така собі «місс Світі» - 36-річна жіночка Саманта, що відповідає на листи стурбованих читачок журналу. Але який там глянцевий шик чи, не приведи Господи, гламур – це справжня сіра мишка, яка червоніє від одного чоловічого погляду і все життя живе з двома бабусями! В неї ціла купа фобій, описанню яких авторка книги присвятила не одну сторінку. Також дуже багато інформації про стареньких бабусь, з якими живе Саманта – як вони сваряться між собою, і все життя сварились, бо це дві рідні сестри, що вимушені були жити під одним дахом... Вам ще цікаво? Ну-ну, і я про це.

Ні, зав’язка в романі є – події починають розвиватися після отримання Самантою анонімного листа з погрозами. Але все якось так затягнуто, нудно… А закінчення всієї історії взагалі, на мою думку, «притягнуте за вуха». Стиль викладу теж якийсь незручний для читання – різкі переходи від одних подій до інших, написано дуже сухо. Та й обіцяного «тонкого англійського гумору» я там майже не помітила. Коротше, дочитувала книжку я вже через силу, просто з впертості. Не рекомендую.


понедельник, 29 июня 2015 г.

Знаменита Ембона і винна дегустація

Як ви вже, мабуть, зрозуміли, фотографій з Родоса я привезла ну ду-у-уже багато, тому вас чекатиме ще не один допис, присвячений Греції! ))) Сьогодні хочу розповісти вам про знамените селище виноробів – Ембону, яке приваблює туристів не менше, ніж древні руїни античних міст.   

среда, 24 июня 2015 г.

Античне місто Камірос


Острів Родос не такий вже й великий, але концентрація історичних і природніх пам’яток на ньому просто зашкалює )) Тож, незважаючи на те, що ми пробули там всього тиждень, побачити встигли досить багато, чим особисто я дуже і дуже задоволена! Першим пунктом нашої оглядової екскурсії стало древнє місто Камірос, яке навіть в напівзруйнованому стані вражає своєю продуманістю та розумним плануванням.

вторник, 23 июня 2015 г.

Александра Поттер. Мрій обережніше

Перш ніж продовжити розповідь про моє перебування на грецькому острові Родос, поділюся з вами враженнями від прочитаної там же книжки під інтригуючою назвою «Мрій обережніше». Історія її придбання досить цікава: зайшовши в магазин, я натрапила на розпродаж, де можна було взяти дві книги по ціні однієї. Ну от я й обрала собі легке чтиво для відпустки, а цей роман взяла, так би мовити, «в нагрузку». Книга вийшла у серії «Про що мріють жінки», автор – Александра Поттер, нове для мене ім’я, але літературне знайомство з нею не розчарувало – до речі, вже не перший раз помічаю, що придбані таким несподіваним чином книги часто виявляються набагато цікавішими за ті, які я обирала спеціально. Коротше, той перший роман ще в процесі читання, а про «Мрій обережніше» вже можна писати рецензію – от і пишу ))
Спочатку трішки про сюжет. Головна героїня – дівчина, чи вже навіть жіночка віку «тридцять з хвостиком» (Боже, це ж і мені стільки! Тобто, ніяк не можу звикнути, коли до мене звертаються на «ви» )))) Отже, дівчину звати Хізер, їй хронічно не щастить в особистому житті, в роботі вона теж не дуже реалізувалася, і взагалі, вона всім незадоволена і постійно мріє про комфортніше життя. І от одного разу Хізер зустрічає стару циганку, яка дарує їй чарівну гілочку вереску, що виконує всі бажання дівчини! І тут починається найцікавіше: виявляється, що не всі наші мрії – це саме те, чого ми насправді хочемо. І ще – треба не просто хотіти чогось, а вміти правильно сформулювати своє посилання у Всесвіт! Тобто, мріяти треба обережно, що й винесено в заголовок книги.
Історія трохи фантастична, але філософське зерно в книзі таки є, хоча особисто я вважаю, що мріяти треба, все-таки, по максимуму (принаймні, вчуся робити саме так). Головне – вчасно розібратися у своїх, а не нав’язаних кимось бажаннях, і не прогавити власного щастя, як мало не зробила Хізер.
Що стосується стилю написання – він дуже легкий і приправлений непоганим гумором, що якнайкраще підходить саме для відпуски. Ще один приємний бонус – яскрава і стильна обкладинка. Книга взагалі нагадала мені одну з романтичних американських комедій типу «Бріджит Джонс» – інколи мене і на таке тягне ))) Тому сміливо рекомендую цей роман для тих, хто хоче, так би мовити, «перемкнути мізки» в режим літнього релаксу!


пятница, 19 июня 2015 г.

Острів Сонця


Тисячі років тому на кордоні Егейського та Середземного морів сталося справжнє диво: з глибини раптом почав підніматися прекрасний острів, що вражав своєю неймовірною красою. Розкішні гірські краєвиди, найчистіша джерельна вода та чудові морські узбережжя привабили сюди бога Сонця – Геліоса, який і став покровителем острова. Зачарований цією землею, Геліос подарував їй понад триста сонячних днів у році, а назву острову дав на честь своєї коханої німфи. Так з’явився Родос – острів Сонця…

воскресенье, 7 июня 2015 г.

Прогулянка Тернополем

Давненько вже я не водила вас по Тернополю – то співаю оди Львову, то ділюся враженнями від прочитаних книжок, а на рідне місто часу не вистачає! А між тим, воно росте і розвивається, стає все красивішим, і назавжди залишиться найріднішим для мене… Тому сьогодні я вирішила показати вам фотографії із недавньої, ще травневої, прогулянки файним містом )

понедельник, 1 июня 2015 г.

Ірен Роздобудько. Ліцей слухняних дружин

Усіх вітаю з приходом довгожданого літа! Сподіваюсь, що у вас хороший настрій і багато гарних планів на найближчі три місяці – по собі знаю, як приємно обговорювати, обдумувати і уявляти втілення всіх своїх літніх задумів! Але все це ще попереду, а сьогодні поділюся з вами враженнями від останньої прочитаної мною книжки – «Ліцей слухняних дружин» від Ірен Роздобудько. 
Книга містить аж два романи: власне, сам «Ліцей…» і трішки фантастичну історію під багатозначною назвою «Якби». Обидва сюжети досить цікаві і неординарні, та й авторка місцями висловлюється дуже мальовничо, я б сказала. Читаючи «Якби», я чітко уявила собі дитинство вісімдесятих – ніби переглянула один з хороших радянських фільмів (мова ведеться про несподіване перенесення героїні на тридцять років назад). А події, що розгорталися в «Ліцеї слухняних дружин» (ох, не про мене ця книжка, не про мене!) чимось нагадали славнозвісний Хогвартс  ви ж читали сагу про Гаррі Потера?
В книзі є досить інтриги та динаміки, причому в обох романах відчувається особливий стиль автора – такий собі сучасний прагматизм з легким флером романтики. Але… Інколи опис супутніх подій чи персонажів був занадто деталізованим, простіше кажучи – нудним, що трохи відволікало від основної сюжетної канви. Хеппі-енди були, але якісь змазані, хоча якраз про закінчення цих історій і хотілось би дізнатися більш детально.

Читати книжку, звичайно, можна, хоча мені, як прискіпливому читачу, все-таки впадають у вічі певні недоробки. А може, це просто не мій автор? Коротше, з п’яти можливих балів ставлю книзі оцінку «чотири».


четверг, 28 мая 2015 г.

Високий Замок

Серед моїх знайомих, мабуть, не знайдеться людини, яка б свого часу не побувала в знаменитому львівському парку «Високий Замок», а от мені потрапити туди раніше ніяк не вдавалося – то погода погана, то обставини не сприяють, то ще щось… І це при тому, що в самому Львові я буваю не так вже і рідко! Ось чому, як тільки трапилась нагода, ми з сім’єю вирішили надолужити згаяне і відвідали нарешті цей затишний парк. Тож віднедавна Високий Замок поповнив і наш особистий туристичний список ))


воскресенье, 17 мая 2015 г.

Для сонячного настрою!


Я, мабуть, не перша і далеко не остання, хто перебуває в справжньому захваті від краси квітучих навесні плантацій ріпака! Рослина, здавалось би, простенька і без претензій на розкіш, але це якщо розглядати окремо взяту гілочку. А ось якщо ви їдете в авто, а у вікні – яскраво-жовті безкраї поля, що так красиво контрастують із синім небом, зеленими лісами і чорною ріллею, то стає зрозумілим ваше бажання тут же забути, куди і навіщо ви їдете, зупинити шофера (який, у моєму випадку, вже давно до такого звик), вийти з машини з камерою в руках і фотографувати, фотографувати, фотографувати… Одним словом, естети мене зрозуміють )))

четверг, 14 мая 2015 г.

Перша вишиванка до першого причастя!

Здійснилось! Минулої неділі у нашій сім’ї відбулася важлива подія: синочок Назарчик пішов до свого першого причастя. День був поважний і святковий, тому і про відповідний одяг слід було подбати заздалегідь. Соромно признатися, але серед тієї безлічі картин, серветок і рушників, які я встигла навишивати за своє життя, досі не було жодної вишиванки! Тож задля першого причастя було вирішено вишити і першу сорочку )))

понедельник, 11 мая 2015 г.

Юлія Смаль. Теплі історії з корицею

Моє знайомство з «Теплими історіями» розпочалося з книг Надійки Гербіш і збірки «Про дива, коханих і рідних», які, можна сказати, відкрили для мене новий жанр в літературі – такі собі художні замальовки з обов’язковим хепі-ендом. Кілька наступних книг цієї серії я пропустила, а от коли побачила надзвичайно затишну і «смачну» обкладинку «Теплих історій з корицею» від Юлії Смаль, то не змогла втриматися – придбала книжечку і приготувалася відпочити за легким і приємним чтивом, але… На жаль, мушу визнати, що в даному випадку гарна обкладинка не виправдала моїх сподівань – зміст повісті зовсім мене не зачепив.   
Ні в якому разі не хочу образити авторку книжки – людина, яка пише і видає романи з трьома малими дітьми на руках, уже заслуговує на повагу. Та й стиль викладу в книзі досить непоганий – часом траплялися дуже навіть гарні описи природи чи внутрішніх станів душі персонажів повісті. Але особисто мені, як читачу, цього, все-таки, замало.  
Якихось карколомних подій чи поворотів долі в книзі немає – вона, скоріше, нагадує особистий щоденник письменниці, перемежаний де-не-де вигаданими й невигаданими історіями з життя її подруг чи просто знайомих. Трішки про дітей, трішки про ідеального чоловіка, краплина спогадів про минуле – але нічого такого, що можна було б переказати, бо просто не запам’ятовується. Таке враження, що авторка просто любить писати, а про що – все рівно, головне, щоб було красиво ))) Ну і з корицею вийшов перебір – я розумію, що зміст повинен відповідати назві, але згадування цієї приправи усюди, де можна і не можна, виглядало трішки нав’язливим.
Коротше, книгу я читала довго (що вже є яскравим показником), враження такі собі, тому рекомендувати її вам не буду. Ну хіба що ви ду-у-уже любите корицю і трохи відірвані від реальності історії )))    



пятница, 8 мая 2015 г.

І знову нагорода!

Чим більше часу я проводжу в блогосвіті, тим частіше зустрічаю там різного роду ігри і марафони, де потрібно дати відповідь на запитання про себе і передати естафету іншим дівчатам. Знаю, що багато хто ставиться до цієї розваги несерйозно і не приймає подібних викликів, але особисто я вважаю, що справа ця потрібна і важлива, адже якщо вам передають так звану «блого-нагороду», значить ви цікаві людям, а це завжди приємно!

среда, 29 апреля 2015 г.

Збаразький замок, яким побачили його ми!

Мабуть, усім вам добре відомо про те, що Західна Україна дуже багата різноманітними історичними пам’ятками, а особливо старовинними замками. І Тернопільська область – не виключення, у нас є (як підказує інтернет) біля тридцяти найрізноманітніших палаців, фортець і замкових комплексів! Все це буквально під носом, а ми ще ніде не були? Ганьба! Тож на сімейній нараді було одноголосно вирішено відвідати якщо не всі ці визначні місця, то хоча би їх більшість. Почати вирішили із найближчого Збаразького замку.

среда, 22 апреля 2015 г.

У мріях про море...


Холодна погода, бажання погрітися на теплому пісочку і робота над Синьою книгою – всі обставини склалися так, що якось само собою прийшло бажання вишити щось синеньке, та ще й на морську тематику. Декілька вечорів – і позитивна серветка з симпатичними мушлями і черепашками готова!

суббота, 18 апреля 2015 г.

Подих весни...



Календарна весна вже пройшла екватор, а реальна щось не спішить радувати нас своїм теплом… Але ми, творчі люди, не засмучуємось, і робимо погоду самі! Що для цього потрібно? Кілька фотографій ще зовсім маленьких бруньок, які насмілилися виглянути на світ Божий, краплинка натхнення і зовсім трішки фантазії! Я, наприклад, уявила собі ранню весну не у звичних для неї біло-зелено-блакитних кольорах, а в насичених райдужних відтінках, і хто мені в цьому заперечить? ))

среда, 15 апреля 2015 г.

Стівен Кінг. Відродження

Люблю читати Кінга. От не знаю, чому так – я ж ніби-то серйозна доросла жінка, мама двох дітей, вишивальниця, кінець-кінців, якій належить бути романтичною і мрійливою, а не захоплюватися якимись там «жахастиками»! Але ж ні – кожне нове творіння цього автора беззаперечно посідає чільне місце в списку моїх книжкових покупок і на кілька днів краде мене від сім’ї. Адреналіну не вистачає, чи що? Не знаю. А Кінга люблю з дитинства (не перебільшую – перший його роман «Та, що несе вогонь» я прочитала десь в класі третьому-четвертому, вже не пам’ятаю точно, і ця книга, вже добряче пошарпана, в мене ще й досі є).
Щось я відволіклась трохи )) Так от, недавно вийшов новий роман Стівена Кінга «Відродження», який я щойно закінчила читати. Розказую!
В книзі йдеться про одного американського (ну звичайно ж) гітариста родом зі штату Мен – хто читає Кінга, той знає, що це його улюблене місце дії. Ще у віці шести років майбутній музикант познайомився з молодим священником, і у них відразу виник особливий зв’язок (і це не те, про що ви подумали). З плином часу життєві шляхи цих двох персонажів то розходились, то сходились, але доля так чи інакше вперто зводила їх докупи. Гітарист став наркоманом, а священник – цілителем, хоча й не без подвійного дна, бо його чудом відроджені пацієнти часто втрачали розум і натомість отримували моторошні «залишкові явища», щось типу побічних ефектів лікування. В результаті своїх експериментів колишній пастор свідомо відкриває завісу в світ мертвих, і це далеко не Діснейленд.
Священник мені відразу не сподобався – цинічна і жорстока людина, хоча причина стати саме таким у нього була вагома. А гітарист – звичайний собі підстаркуватий дядько зі своїми «мухами» в голові, але не такий вже і поганий. Взагалі-то я помітила, що останнім часом героями Кінга стають немолоді вже мужчини – може, асоціює їх із собою? Так було в «Містері Мерседесі», і тут щось схоже. Але сюжет і майстерність викладу від цього зовсім не страждає – «Король жахів», як завжди, на висоті!

Читайте Стівена Кінга, і нехай всі ваші трилери залишаються тільки на сторінках його романів!


воскресенье, 12 апреля 2015 г.

Христос Воскрес!


Нехай смачною буде паска,
красивим вкрита рушничком...
Із неба зійде Божа ласка
І світ наповнить ваш добром!


Яєчко розмальовував Назарчик )

Усіх вітаю зі святом! Нехай сонечко світить, настрій піднімається, і все, що побажається - завжди збувається! Христос Воскрес!
P.S. Кого цікавить схема серветки - шукайте тут.

понедельник, 6 апреля 2015 г.

четверг, 2 апреля 2015 г.

Львівська прогулянка

Уявіть собі: рання весна, вже відчуваються сутінки, ви маєте кілька годин вільного часу і ви – у Львові! Вражень багато, тому я, як і обіцяла, нарешті публікую допис про продовження наших березневих вихідних у Польщі, із якої ми повертались через Львів.

понедельник, 30 марта 2015 г.

Сесілія Ахерн. Час мого життя

« – Ли-ис, – мягко сказал Джейми, – смотри-ка, у них есть печеные перцы. Ты же их любишь. Может, их возьмешь?
Дэвид с некоторым раздражением поглядел на приятеля.
– Ой, господи, – улыбнулась Лиза,– помнишь те перцы?
– Ха! Потому и сказал.
Уверена, Дэвид представил, как они трахались в постели, усыпанной печеными красными перцами, хотя они наверняка просто объелись как-то в ресторане этими перцами, два паршивых обжоры.»

Ось в такому стилі – трішки грубувато, зате правдиво і з гумором – ведеться розповідь у романі Сесілії Ахерн «Час мого життя». Книга ця потрапила мені до рук випадково, проте залишила по собі приємне враження – ну люблю я незвичайні історії, та ще й з веселими діалогами )))
Сюжет починається доволі стандартно: молода дівчина після болісного розставання з хлопцем вже три роки ніяк не може знайти себе – з роботою не ладиться, з грошима теж, друзям і батькам набрехала так, що вже й сама не пам’ятає, кому і що говорила… Тобто, період в її житті настав далеко не найкращий. А от далі події розвиваються не зовсім звично – вона зустрічається і починає спілкуватися з таким собі уособленням свого ж власного Життя. І до речі, це мужчина.
Не подумайте, що в них буде роман – на цю роль в книзі знайдеться інший цікавий претендент, але Життя поволі починає витягувати героїню з глибокої депресії, і застосовує для цього досить жорсткі методи. Дівчина переосмислює все, що робила до того, і через терни добирається-таки до таких омріяних зірок. І ви знаєте, ця закручена історія з ненав’язливими елементами містицизму і сумними нотками сарказму викликала в мене широку гаму емоцій – від несподіваного сміху під час читання (що здивувало і насторожило мого чоловіка), до кількох непідробних сльозинок в деяких особливо зворушливих епізодах. А чого варті такі побічні сюжетні лінії, як історія сусідки з дитиною-невидимкою чи, наприклад, мрія матері, щоб її син був гомосексуалістом – це ж так модно!
Коротше, рекомендую – читайте на здоров’я, посміхайтесь і цінуйте своє Життя, бо воно в нас одне!




P.S. Наступний допис вже точно буде про Львів )    

вторник, 24 марта 2015 г.

Нашим весняним іменинникам!

В сім’ї у нас подвійне свято,
Ми наче в казці, і не гірш!
Емоцій радісних багато,
Й прийшло бажання скласти вірш!

А привід справді є чудовий:
Два дні народження нараз!
Тому, Дариночка і Вова,
Сьогодні ми вітаєм вас!

Тепло сердець даруєм щиро,
Живіть, як заповів Кобзар…
Бажаєм щастя вам і миру, 
Цілуєм, Віта і Назар!


среда, 18 марта 2015 г.

«Weekend» в Перемишлі


Чули таку приказку: «Если очень захотеть, можно в космос улететь»? ))
Ну, не зовсім в космос, але в сусідню країну – то точно! Принаймні, нам з чоловіком на вихідних вдалося знову побувати в Польщі (до речі, минула наша поїздка туди ж відбулася майже рівно рік тому – з різницею в один день). Цікаво? То вмощуйтеся зручніше – фотографій ду-у-уже багато!

пятница, 13 марта 2015 г.

Ниткова еволюція )

Якось так вийшло, що з початком моєї діяльності в якості редактора вишивальних книг мені довелося паралельно освоїти всі премудрості фотографування красивих ниткових композицій ))) Не скажу, що мені це не подобається – фотографувати я люблю, а якщо результат такої праці ще й публікується в книжках, то чому б і не поекспериментувати? Тим більше, що світлини з ниточками завжди виходять яскравими і кольоровими, що не може не підвищувати настрій! Тож у цьому дописі я вирішила поглянути збоку на свою еволюцію як фотографа ниток, а заодно й пригадати, над чим працювала останнім часом.

Отже, червона і зелена книжечки вже вийшли з друку:


  

вторник, 10 марта 2015 г.

Ялинкова весна




До вас уже прийшла весна? Справжня – лагідна, тепла, зі свіжим подихом вітерцю і мелодійними переспівами пташок? Я вже відчуваю її…

понедельник, 2 марта 2015 г.

Закулісні інтриги ))

Час іде, робота робиться, і ось уже зовсім скоро світ побачать третя і четверта книги під моєю редакцією - Чорний і Білий випуски Золотої колекції української вишивки (для тих, хто вже зачекався, поясню, що у зв'язку з економічною ситуацією друк Чорної книги затримався, тому найближчим часом чекайте відразу на два випуска). Кому цікаві деталі - запрошую на відповідну сторінку у Фейсбук, там є і деякі фотографії з майбутніх книг, і відеоанонси. Ну а тут похвалюся тільки невеличким відеозвітом із нашої останньої фотосесії, яка проходила в одному із Львівських готелів:


З весною вас, і нехай вона приносить вам тільки позитив!

воскресенье, 22 февраля 2015 г.

Леся Романчук. Місто карликів

Нещодавно в книгарні «Є» я випадково натрапила на новий (принаймні, для мене) роман нашої тернопільської письменниці Лесі Романчук – «Місто карликів». Пам’ятаючи, як у свій час мені сподобалася її сага у восьми, здається, частинах «Не залишай…», я навіть не сумнівалася в покупці і вирішила придбати книги, а їх виявилося аж чотири – у плані довготривалості своїх творінь авторка не зраджує собі ))))
Читаючи, відразу впізнала головну героїню із вже згаданої вище саги – Софію. Взагалі-то, у мене вже давно склалось стійке враження, що Софію Леся Романчук писала із себе, і це досить сміливо, адже переживання героїні розкриваються дуже детально, включно із деякими інтимними подробицями її життя. Видно, що свою Софію (тобто себе) Леся дуже любить, і це, напевно, правильно!
Що стосується сюжету, то у «Місті карликів» він не тільки про складне кохання і перипетії лікарсько-письменницького життя, а ще й про доволі містичні події, які розгортаються у невеличкому курортному містечку Прикарпатську. Місто розташоване поблизу вулкану, який кожних три місяці загрожує вибухнути, тому для втихомирення грізної гори уже сотні років здійснюються магічні ритуали. Доля міста знаходиться в руках таємничої «гварди» – жінки, що багато відає і багато може… І якраз із вступом, так би мовити, «на пост» нової гварди у Прикарпатську все йде далеко не за багаторічним планом. Історія цікава, але мені особисто дуже нагадувала усім відомого «Майстра і Маргариту»: тут вам і тісні переплітання минулого і сучасного, і чудодійні омолодження відьми, тобто гварди, і містичні тварини, особливо коти, і ще багато схожого із романом великого Булгакова.   
До речі, події роману розгортаються на фоні нашої Помаранчевої революції 2004 року, і цікаво, що письменниця буквально передбачила в книзі ще один, більш кривавий Майдан і чергову зміну влади. Воістину, деякі автори – справжні пророки! Хоча, як на мене, в книзі трохи забагато політики – читаючи, хочеться відволіктися від брудних політичних ігор, а не занурюватися в подробиці підкилимних інтриг сильних світу цього. Вистачає і новин по телевізору.
Що сподобалось – красива українська мова, хоч і перемішана досить часто зі специфічним україно-російським суржиком. Але то таке – «Із песни слов не выкинешь!». А ще авторка дуже зворушливо описує стосунки між близькими людьми, і не лише закоханими. Особливо мені сподобались відносини між Софією та її свекром – справді теплі і родинні, батьківсько-дочірні… Далеко не у кожній родині так буває.
Не сподобалась якась невиразна і похмура обкладинка, але це вже я, мабуть, як редактор придираюся )))

Роман підійде як любителям містики, так і шанувальникам жіночої прози, а ще у ньому подається цікава версія вирішення усіх політичних проблем, разом взятих))) Читайте і дізнавайтесь самі!