воскресенье, 22 февраля 2015 г.

Леся Романчук. Місто карликів

Нещодавно в книгарні «Є» я випадково натрапила на новий (принаймні, для мене) роман нашої тернопільської письменниці Лесі Романчук – «Місто карликів». Пам’ятаючи, як у свій час мені сподобалася її сага у восьми, здається, частинах «Не залишай…», я навіть не сумнівалася в покупці і вирішила придбати книги, а їх виявилося аж чотири – у плані довготривалості своїх творінь авторка не зраджує собі ))))
Читаючи, відразу впізнала головну героїню із вже згаданої вище саги – Софію. Взагалі-то, у мене вже давно склалось стійке враження, що Софію Леся Романчук писала із себе, і це досить сміливо, адже переживання героїні розкриваються дуже детально, включно із деякими інтимними подробицями її життя. Видно, що свою Софію (тобто себе) Леся дуже любить, і це, напевно, правильно!
Що стосується сюжету, то у «Місті карликів» він не тільки про складне кохання і перипетії лікарсько-письменницького життя, а ще й про доволі містичні події, які розгортаються у невеличкому курортному містечку Прикарпатську. Місто розташоване поблизу вулкану, який кожних три місяці загрожує вибухнути, тому для втихомирення грізної гори уже сотні років здійснюються магічні ритуали. Доля міста знаходиться в руках таємничої «гварди» – жінки, що багато відає і багато може… І якраз із вступом, так би мовити, «на пост» нової гварди у Прикарпатську все йде далеко не за багаторічним планом. Історія цікава, але мені особисто дуже нагадувала усім відомого «Майстра і Маргариту»: тут вам і тісні переплітання минулого і сучасного, і чудодійні омолодження відьми, тобто гварди, і містичні тварини, особливо коти, і ще багато схожого із романом великого Булгакова.   
До речі, події роману розгортаються на фоні нашої Помаранчевої революції 2004 року, і цікаво, що письменниця буквально передбачила в книзі ще один, більш кривавий Майдан і чергову зміну влади. Воістину, деякі автори – справжні пророки! Хоча, як на мене, в книзі трохи забагато політики – читаючи, хочеться відволіктися від брудних політичних ігор, а не занурюватися в подробиці підкилимних інтриг сильних світу цього. Вистачає і новин по телевізору.
Що сподобалось – красива українська мова, хоч і перемішана досить часто зі специфічним україно-російським суржиком. Але то таке – «Із песни слов не выкинешь!». А ще авторка дуже зворушливо описує стосунки між близькими людьми, і не лише закоханими. Особливо мені сподобались відносини між Софією та її свекром – справді теплі і родинні, батьківсько-дочірні… Далеко не у кожній родині так буває.
Не сподобалась якась невиразна і похмура обкладинка, але це вже я, мабуть, як редактор придираюся )))

Роман підійде як любителям містики, так і шанувальникам жіночої прози, а ще у ньому подається цікава версія вирішення усіх політичних проблем, разом взятих))) Читайте і дізнавайтесь самі! 


3 комментария:

  1. От дякую за опис, неодмінно запишу у нотатничок "Читання на майбутнє")))

    ОтветитьУдалить