понедельник, 5 декабря 2016 г.

Львів. Смаколики. Різдво

Свято наближається… Ви вже відчуваєте в повітрі аромат теплого глінтвейну, хвої та мандаринів? Ну, якщо ще не відчуваєте, то скоро відчуєте, бо щедрий на подарунки новорічно-різдвяний сезон вже не за горами. І раз таке діло, то й збірка тематичних зимових оповідань «Львів. Смаколики. Різдво» стала для мене логічно виправданим вибором, хоча й не дотягнула до найвищої оцінки. Чому не дотягнула? Розказую!
Ця книжка, наскільки я розумію, продовжила цикл «львівських» оповідань від різних сучасних авторів. Перша частина – «Львів.Кава. Любов» – мені дуже сподобалась, а от ця викликала якісь неоднозначні враження. Не можу сказати, що погано, але і не зовсім те, чого хотілося. Останнім часом я взагалі помічаю, що я роблюся дуже вредною читачкою )) Але маємо те, що маємо – мої вимоги до того, що я читаю, з кожним роком стають все суворішими, це правда. Та у вас, напевно, теж так!
Більшість розповідей, що увійшли в збірку, і справді пронизані духом Різдва – особливо гарно це свято описане в найпершому оповіданні авторства Дари Корній. Також сподобалися розповіді Алли Рогашко (про кохання львівської пані з елементами містики), Любові Долик (історія з сумним закінченням, та ще й заснована на реальних подіях) та Ніки Нікалео (дуже пронизливо і щиро написано про бабусю). Решта оповідань – ніби й непогані, але якось… не зачепили. Було навіть таке, яке залишило по собі досить неприємне враження – це «Різдвяна фантасмагорія» Вікторії Гранецької. Більше схоже не на Різдво, а на бал якоїсь нечисті. Цікаво, що в попередній збірці «Львів. Кава. Любов» оповідання цієї авторки мені якраз і сподобалося, а тут таке… Ну, раз на раз не припадає.
Можливо, певну роль в моїй оцінці цієї книги зіграло те, що читала я її не в паперовому, а в електронному варіанті. Так вже вийшло, але на сприйняття воно таки впливає – ну не та атмосфера, не та! Зайвий раз переконалася, що електронні книжки – не моє. А «Львів. Смаколики. Різдво» при нагоді, все-таки, почитайте – можливо, у вас складеться зовсім інше враження. Поділитеся потім?     




вторник, 29 ноября 2016 г.

Затишна осінь

Останні дні листопада добігають свого кінця, та й на схожі вони тепер вже більше на грудневі – все засніжене, біле, холодне…  Ні, зиму з її іскристими сніжинками я теж люблю, але сьогодні хочу встигнути показати вам ще осінній вишитий сюжет – віночок із різнобарвного листя, яке завжди асоціюється в мене із запахом диму, затишком і легкою ностальгією…

воскресенье, 30 октября 2016 г.

Happy Halloween!

Чи святкуєте ви Хеловін? Тобто, я розумію, що це традиційно американське свято, але останнім часом воно призвичаїлось і у нас – чого варті тільки вбивчі тематичні макіяжі, на які я постійно натрапляю в Інстаграмі! Одні ретельно готуються до цього дня, а інші виступають проти – є досить багато і таких думок. А що стосується особисто мене, то я це свято, в принципі, не святкую, але сама його тематика – усілякі там симпатичні павучки, чорні коти і гарбузи – мені подобається. Тим більше, що в інтернеті є стільки гарних Хеловінських вишивок і прикладів декору, та й кольори цього свята виглядають дуже гармонійно… Одним словом, представляю вам свій варіант вишивки на цю тему!

суббота, 22 октября 2016 г.

Джоан Роулінг. Гаррі Поттер і прокляте дитя

Ви читали семитомну сагу про Гарі Поттера? Тобто, стояли в чергах за кожною новою книжкою (трішки соромлячись свого дорослого віку), по кілька разів заходили в книгарню, намагаючись натрапити на останній том, а потім ковтали цей том за кілька годин? Якщо так, то ви мене зрозумієте, бо саме так робила і я! Тому, коли нарешті вийшов з друку український переклад восьмої книги Джоан Роулінг «Гаррі Поттер і прокляте дитя» мого улюбленого видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», я поспішила придбати і його, хоч вдалося це мені не з першого разу (книги розбирали, як гарячі пиріжки).

Ну що ж, книга куплена і вже прочитана, тому ділюся враженнями!

Що відразу впало в очі – це стиль оформлення обкладинки, який відрізняється від дизайну перших семи томів: якийсь такий дорослий і навіть трішки суворий. Але це, мабуть, загальноприйнятий варіант оформлення для всіх видавництв світу, бо закордонні книги про Гаррі вийшли в аналогічному вигляді. Але всі приємні фішки попередніх книг – якісний папір, відтінок якого чудово пристосований для читання, чудовий переклад і стильне оформлення – на щастя, залишилися. Тому оформлення зарахуємо в плюс!

Друге, на що звертаєш увагу – це незвична для Джоан Роулінг форма твору: не прозова розповідь, а пєса, де дійство розігрується в ролях. Та ще й співавтори нові зявилися… Якщо чесно, мене такий виклад трохи піднапружив – пєси треба дивитися, а читати їх не дуже зручно. Не знаю, чому було прийнято саме таке рішення – чи не хотілося переробляти пєсу в роман, чи часу не було, а може, автори вирішили бути оригінальними, але, на мою думку, книга через це значно програє. Ну і втрачається багато моментів, які в звичайному романі можна було би розкрити глибше, але то таке – тільки моя думка. Хоча за це ставлю мінус.

Ну і третє – сам сюжет. Тут вже впізнаю Джоан Роулінг: інтрига є, конфлікт поколінь теж в наявності, багато добрих слів про силу любові і дружби, і, звичайно, присутні різні магічні прибамбаси. Трохи незвично, але Гаррі Потер в цій книзі постає вже дорослим чоловіком під сорок, а головні події розгортаються навколо одного з його синів, Албуса. Албус подружився із сином Драко Мелфоя, разом вони викрали часоворот і почали подорожувати в часі – звісно ж, із благородною метою. Але подорожі в часі – річ небезпечна, тому пригод там буде чимало, не сумнівайтеся. А закінчиться все добре ) За сюжет – теж плюс.

В загальному, книга справила хороше враження – читається легко, історія цікава, тому однозначно рекомендую її всім поттероманам! Єдине, що не сподобалось – цей пєсовий стиль. Думаю, що якби письменниця написала її так, як і попередні свої книги про пригоди Гаррі, то вона би була ще цікавішою. Чогось в мене таке враження, що саме ця книга робилася, так би мовити, в півсили. Джоан, ти можеш краще!


пятница, 21 октября 2016 г.

Напиши мені листа...

Саме так називається моє чергове опубліковане в жіночому журналі оповідання - хоч дрібниця, але приємно! Це розповідь про нещасливе дівоче кохання, НЕ автобіографічна, а то ще чоловік прочитає і зробить неправильні висновки )))) Написана була спеціально для одного конкурсу, який колись був оголошений в інтернеті, а в результаті надрукували її зовсім в іншому виданні. Ну що ж, і таке буває!
Наведу один невеличкий уривочок:

"Напиши мені, благаю! Навіть найкоротший лист від тебе стане фізичним доказом того, що ми справді були разом, що все це мені не наснилося, що ти був і залишаєшся головним у моєму житті, хоч я вже давно не є навіть найменшою частинкою твого…  Ось я ж тобі пишу, мій лист реальний, і навіть чорнило де-не-де потекло від сліз, але не зважай на це. Бачиш, я так і не навчилася контролювати свої емоції, хоч ти й казав, що повинна…"

Ех, любофф… Якою ти буваєш підступною…
Журнал "Diana" №10, в якому можна прочитати цю історію, доступний для замовлення в інтернет-магазині "Діана плюс".
Усім бажаю вдалого дня і гарних вихідних!


воскресенье, 9 октября 2016 г.

Бакота: теплі спогади в холодний день

Як не дивно, до недавнього часу я й не здогадувалася, що всього в двох з половиною годинах їзди від Тернополя знаходиться заповідник «Подільські Товтри», де гармонійно поєднуються загадковість доісторичних скель, чистота Дністровських вод і фантастична краса навколишньої природи. Тому сьогодні, коли за вікном темно, холодно і мокро (і чого вже там – є трохи вільного часу), хочеться згадати про літню подорож в це надзвичайно мальовниче місце.

понедельник, 5 сентября 2016 г.

Вишита веселка і третій день народження!


Цілий день збираюся добратися, нарешті, до свого віртуального щоденника, і далі відкладати вже нікуди: через лічені хвилини закінчиться пяте вересня, а я ще ж не привітала свій блог з третім днем народження! І хоч останнім часом пишу я тут нечасто, але цей свій власний куточок інтернет-простору люблю і ціную – ну просто за те, що тут мені затишно! Так що сьогодні є привід для маленького святкування )

четверг, 28 июля 2016 г.

Аньєс Мартен-Люган. Щасливі люди читають книжки і п'ють каву

Коли я вперше почула назву «Щасливі люди читають книжки і п’ють каву», то відразу подумала, що цей французький роман мав би мені сподобатись. Але враження після прочитаного були якісь неоднозначні: з одного боку, цікаво було дізнатися, чим же все закінчиться, а з іншого – під кінець книжки головна героїня мене вже просто дратувала. Але про все по порядку.
Отже, сюжет книги зав’язаний навколо важкої депресії жінки, яка втратила в аварії чоловіка і доньку. Дуже довго вона не може прийти до себе, а потім раптово вирішує поїхати на кілька місяців в Ірландію – країну, яку любив її чоловік. Приготуйтеся: буде дуже багато кави, цигарок і кухлів темного ірландського пива, а ще неприязний сусід та його собака. По законах жанру від ненависті до кохання всього один крок, тому неважко було здогадатися, що героїня все-таки запалає пристрастю до неголеного дядька з фотоапаратом, який живе неподалік. Але описано все якось уривками, нелогічно і поверхнево: ось вчора вона його люто ненавиділа, а сьогодні вже не може без нього жити. При цьому Діана (ім’я героїні) веде себе жахливо – постійно п’є, курить, лежить на мокрому піску знову ж таки п’яна, наривається на неприємності і т.д. Я розумію, що жінка в депресії, але тут вже трохи перебір. Тим не менше, сусід її теж полюбив, після чого вона його успішно залишила і повернулася у Францію. Ось така історія, як на мене – трохи дивакувата і непослідовна.
Ще один нюанс, який справив не дуже хороше враження – переклад. Скільки книжок на українській мові я вже перечитала, але такі слова як «психіятр», «фотель» і «трохи сексуальности» чомусь таки ріжуть мені око. І нагадують про університетську викладачку, яка на хімію казала не інакше як «хемія», а ще не любила дівчат з яскравим макіяжем. Коротше, переклад на любителя.

  Навіть не знаю, як би культурно підсумувати все вищесказане. Скажімо так: книга зовсім не відповідає позитивній назві, тому майте це на увазі, якщо надумаєте її купувати. 


среда, 20 июля 2016 г.

Небо, сосни, краєвиди: як ми кременецьку гору підкорювали!

Ось так живеш буквально в кількох десятках кілометрів від чудових місцин, а відвідати їх ніяк не виберешся… Саме така історія в мене склалася з невеличким, але дуже зеленим і приємним містечком Кременцем, головною гордістю якого є знаменита гора Бона. «Помилки треба виправляти» - подумала я, і організувала сімейну одноденну подорож в цей чудовий край )) А мої й не були проти – цікаво ж!

воскресенье, 10 июля 2016 г.

Золота колекція зібрана!

Сьогодні я пишу не просто так, а з гарним приводом – нарешті дочекалася виходу з друку останніх двох книжок «Золотої колекції української вишивки» під моєю редакцією, Голубого і Оранжевого випусків. Книжечки довго друкувалися, але зараз вже тримаю їх в руках, тож тепер можу офіційно сказати: Золота колекція, присвячена десяти різним кольорам у вишивці, зібрана!

среда, 6 июля 2016 г.

Леся Воронюк. Записки на зап'ястях

Не так давно мені пощастило побувати на тернопільській прем’єрі документального фільму про вишиванку «Спадок нації». Фільм дуже сподобався – справді викликає багато щирих емоцій, тож раджу переглянути його всім. Про цю кінострічку я вже писала на порталі «Діана-клуб», тому повторюватися не буду, а ось про творчість однієї з авторів фільму, чернівчанки Лесі Воронюк, сказати маю що!
Як так вийшло? Дуже просто: після прем’єри фільму я придбала Лесину книгу «Записки на зап'ястях», та ще й автограф попросила. Прочитала, тепер пишу рецензію )

пятница, 24 июня 2016 г.

Макове поле

Гарний сонячний день, справжнє літо (нарешті!), сімейна подорож вихідного дня і безкраї квіткові луги… Ну я к тут втриматися і не пофотографувати всю цю красу?

среда, 25 мая 2016 г.

Чергова проба пера )

"...Її уявлення про казкове життя у великому місті невпинно тануло з кожним днем, що вона тут проводила. Сила-силенна машин, постійні натовпи людей, загазоване повітря і якась майже фізично відчутна фальшивість, яку тут прийнято було називати «гламуром» - все це справляло на дівчину гнітюче враження. Вона вже і не знала, заради чого жертвувала своїм душевним спокоєм і знаходилася так далеко від рідних..."

Трішки порекламую свої літературні здобутки)) Читайте моє ессе у новому випуску журналу Diana №5-6



воскресенье, 22 мая 2016 г.

понедельник, 2 мая 2016 г.

Маркус Зузак. Крадійка книжок

Христос воскрес! Всіх вітаю з Великоднем!
Ви ще святкуєте? Ну а в мене все, не як у людей. Хтось на обливний понеділок ще доїдає паску і продовжує відвідувати родичів, а хтось (я) реве над книжкою. Хоча не все так сумно – паска в мене ще теж є, та й родинні зустрічі завтра продовжаться! Ну а сьогодні – моя рецензія на роман Маркуса Зузака «Крадійка книжок».

четверг, 14 апреля 2016 г.

Стрийський парк у Львові

«В Стрийськім парку ми ся здибали з тобов,
В моїм серці ся зашпортала любов…»

Чули таку пісеньку? Власне, це все, що до цього часу чула про Стрийський парк і я! ))) А дарма, бо цей куточок Львова виявився дуже приємним і затишним.

среда, 6 апреля 2016 г.

Львів. Кава. Любов.


Що для вас означає Львів? Для мене це місто уособлюється, звичайно ж, у смачній каві, а ще – в старовинній бруківці на заплутаних вуличках, в привітних людях шляхетної зовнішності, в неймовірному поєднанні минулого і сучасного… Львів – це моя слабкість: скільки б разів сюди не приїжджала, весь час відкриваю для себе щось нове. Якщо чесно, інколи я й сама не розумію, звідки в мені береться таке захоплення Львовом – я ж народилася і живу в Тернополі! ))) Мабуть, озивається якесь спільне галицьке коріння, а може, правду кажуть, що Львів – місто, яке закохує в себе назавжди… І, до речі, про любов – здається, що саме тут вона особлива: наділена присмаком вишуканих історій та легенд, оповита мистецьким ореолом і приправлена тонким почуттям гумору львівських панянок і панів… Тому ви зрозумієте, чому збірку оповідань «Львів. Кава. Любов.» я ніяк не могла залишити без уваги!

пятница, 25 марта 2016 г.

Солодка весна

Улюблений французський десерт, сонечко за вікном і гарний настрій – нарешті прийшла солодка весна… Насолоджуюсь!
  

На дальньому плані - розмальована мною фарбами скляна ваза. Були в мене і такі творчі експерименти ))


вторник, 8 марта 2016 г.

Зустріч весни

Цього року весна прийшла, здавалось би, непомітно – зими як такої майже й не було, тому кардинальних змін в навколишньому пейзажі ніби й не видно.
Здавалось би, але ж ні! Сонце світить вже трішки довше й лагідніше; дерева, хоч ще й голі, але вже готові тягнутися до неба й зеленіти на всю силу, і навіть пташки цвірінькають чимраз сміливіше! А головне – весна має прийти не за календарем, а в душі…   

Наш тернопільський годинник... І як місто раніше жило без нього?

воскресенье, 28 февраля 2016 г.

Марина Гримич. Фріда

Для кожної книги – свій час.
От, наприклад, бувають такі книги, які потрібно читати тільки в дорослому віці, щоб мати можливість порівняти їх із власним досвідом. А бувають такі, які слід прочитати рано – і саме для того, щоб навчитися чомусь корисному, що не вилилося б потім у власні сумні помилки.
Є книги, до яких можна періодично звертатися протягом усього життя, а є й такі, яких і розгортати не варто. І ще я вірю в те, що деякі книги просто чекають свого зіркового часу, тобто моменту, коли вони сприймуться найкраще. Саме так у мене сталося з романом «Фріда» Марини Гримич.     
Ця книга поповнила мою домашню бібліотеку вже давно – ще минулого літа її мені подарувала одна з друзів-блогерів Таня Кущук. Вже не пам’ятаю, чому, але відразу я роман не прочитала, а залишила «на потім», і це «потім» настало аж тепер. І аж тепер я змогла відкрити для себе нове цікаве ім’я в сучасній українській літературі – Марина Гримич.
Розповім детальніше про книжку. В ній йдеться про своєрідну кризу особистості сучасної бізнес-леді, яка несподівано для самої себе повертається з Києва в рідне місто Бердичів. Повертається і розуміє, що свідомо згубила дуже цінну частину власного життя – історію власної родини… Жінка потрапляє в будинок, де колись виросла, і буквально крок за кроком відновлює в пам’яті події минулого, що складаються в цілісну картину, наче пазли.
Хитрі євреї і шляхетні поляки, підприємливі вірмени і «соціалістично-грамотні» росіяни – всі вони якимось чудом вживаються в українському Бердичеві, здавна відомому своїм інтернаціональним складом населення. Загадковий будинок-химера на вулиці Торговій переповнений привидами і спогадами, які накопичилися в ньому за довгі десятиліття його існування. Він приховує в собі хитромудро переплетені чорні ходи, підвали і сховки, а ще безліч особистих таємниць його різношерстих пожильців, що з часом зрослися в одну велику сім’ю… Були тут і небезпечні оборудки, і заборонені пристрасті; і ризикований обман, і людське великодушшя; і біблійні притчі, і містичні легенди – словом, коктейль на виході читач отримує просто вибуховий!
Особливо сподобались деякі вислови з цієї книги. Наприклад, такий: «Будинки не можуть жити без людей». Ну правда ж! А як вам ось такі зворушливі слова закоханого «не в ту» дівчину польського парубка:
«Панянко Клеопатро! Що це було? Я й досі не можу прийти до тями! То був буревій трояндових пелюсток? То було запаморочення від сонця? То був ніжний бриз з моря? То було тремтіння крилець метелика? То була пара від гарячого шоколаду з молоком? Чи то був танець з Вами? Ваш Гермес». Аж на бал захотілося!

Резюме: книга цікава й нестандартна, захоплює, тримає увагу і примушує задуматися. Ну, принаймні, мене. А ще захотілося на власні очі побачити Бердичів! Тому, Таня, якщо я таки завітаю в твоє рідне місто, то доведеться тобі проводити для мене екскурсію – сама напросилася )) А якщо серйозно, то ще раз дякую за гарний подарунок! 

среда, 24 февраля 2016 г.

Роздуми про творчість і рукодільний розіграш!

Час летить дуже швидко, особливо для тих, хто щоденно зайнятий по самі вуха ))) Але я нікуди не пропадаю, тому вирішила трішки нагадати про себе.

вторник, 26 января 2016 г.

Люко Дашвар. Покров

«Уранці сьогодні чув дивну молитву я – ви, ясна й гожа, світла панночко, просили сонце, щоб воно освітило вас. Почув я ті слова, та не зрозумів, бо ви сама – сонце! На кого глянете прихильно – тому вже й щастя. Душа моя грішна впала в чисте море ваших очей, серце моє шепоче ваше прекрасне ім’я – Перпетуя, думки мої тільки про вас, моя дорогоцінна панночко. Мрії мої тільки про те, щоб і мене освітив ласкавий погляд очей ваших ясних.
Вірний до скону раб ваш
Ярема Петрів Дорош»

З такого надзвичайно чуттєвого листа починається заплутана історія, розказана в новому романі Люко Дашвар «Покров». Ну і як після цього не проковтнути цю книжку буквально за дві доби? Саме проковтнути – як зробила я; як зробила моя хороша знайома, яка і дала мені цю книгу; і ще, я впевнена, точно так само роблять тисячі прихильників творчості цієї талановитої херсонської письменниці! Бо коли тобі в руки потрапляє будь-який роман Люко Дашвар – ти просто випадаєш з реальності, поки не дізнаєшся, чим же все закінчилось.
А історія й справді вийшла дуже заплутаною, бо грішна любов старого Яреми Дороша до молодої коханки принесла свої гіркі плоди: ревнива законна дружина козака прокляла увесь його рід аж до сьомого коліна. І щоб зняти страшне закляття, нащадкам Яреми доведеться дуже постаратись…
В романі тісно переплітаються долі багатьох людей, але події виписані так майстерно, що слідкувати за сюжетом надзвичайно цікаво. Основні перипетії розгортаються уже в наші часи, і розвиваються вони на тлі трагічної Революції Гідності 2013-2014 років. Відразу зроблю ремарку для тих, хто (як і я) не дуже любить читати історичні пафосні тексти: Майдан тут не є головною темою і описаний лише поверхнево, хоча нагадування про ті страшні для країни часи і викликає непрохані сльози. Основний меседж книги – Любов і ще раз Любов, яка вища за будь-які земні багатства. А ще в романі присутні містика, неймовірні збіги обставин і легка недомовленість – деякі ключові події залишають читачеві місце для роздумів.
От що мені подобається в творчості Люко Дашвар (і вже про це писала), так це надзвичайна реалістичність створених нею образів. Кожний її персонаж – далеко не ідеальний, і навіть має приховані чи явні грішки за душею. Шляхетний і чесний козак Ярема зраджує законну дружину, наша сучасниця і головна героїня роману Мар’яна інколи веде себе дуже навіть грубо, і навіть Ярко – хлопець майже без недоліків – все-таки примушує страждати свою кохану дівчину. Можливо, саме завдяки такій правдивості людям і подобаються книги Дашвар? Адже багато хто в її персонажах з двозначною поведінкою, комплексами і муками совісті часто впізнає себе…

Книгу рекомендую всім: однозначно, це найкраще з того, що я прочитала останнім часом. І аплодую Люко Дашвар стоячи. Браво!


пятница, 22 января 2016 г.

Стівен Кінг. Воно

Мабуть, я міняюся. Або дорослішаю. Або просто маю менше вільного часу, не знаю… Але факт залишається фактом: мені чомусь дуже важко далася книга «Воно» мого улюбленого (улюбленого!) автора Стівена Кінга.
І це при тому, що величезна кількість сторінок (а тут їх аж 1340) завжди будить у мені читацький азарт.
І при тому, що сюжет в романі досить непоганий.
І при тому, що Кінг – це ж Кінг, його книги я завжди купую, навіть не дивлячись в анотацію!
Але, закінчивши читати цю товстенну книгу, перша моя думка була: «Нарешті!». Бо мучила я її кілька тижнів (!), паралельно підчитуючи ще кілька інших книжечок. Не знаю в чому тут справа – в мені чи, все-таки, в Кінгові )))
Ну ось, виговорилась. А тепер конкретніше по темі.
Отже, в романі «Воно», який вважається найбільшим та найамбітнішим за всю кар’єру Стівена Кінга, йдеться про сімох друзів, які жили в невеличкому і моторошному містечку Деррі (штат Мейн, звичайно ж). Будучи ще дітлахами, вони зустрілися з уособленням зла, яке оселилося тут ще з прадавніх часів, і періодично вбивало людей. В дитинстві перемогти його вони не зуміли, тож робота для них знайшлася уже в зрілому віці: через 27 років вони вимушені були знов повернутися в рідне місто і дати бій чудовиську. 
В плані зображення подій Кінг, звичайно, професіонал: уявити все те, що він описує, можна дуже яскраво. В нього є свої стилістичні прийомчики, як-от, наприклад, повідомлення якихось цікавих подробиць про другорядних персонажів чи паралельна розповідь про події в минулому і теперішньому часі. Але саме цей його роман, на мою думку, занадто перенасичений зайвою інформацією. Тут настільки багато основних і неосновних дійових осіб і побічних розповідей про них, що особисто я під кінець вже просто заплуталася, і читаючи якесь чергове ім’я, не розуміла, про кого йде мова. Думаю, що від деякого скорочення об’єму і викидання зайвих персонажів книжка тільки виграла б. Тому моя оцінка їй, скажімо так, не найвища.

P.S. Хоча, ну не може ж бути все ідеально, правда? Щось вдається краще, щось гірше, Стівен Кінг же теж людина! Все рівно його люблю )))


среда, 6 января 2016 г.

Кайса Інгемарсон. Лимони жовті

«О превратностях любви и ресторанного бизнеса» - саме так було написано в короткій анотації до цієї книги. Ресторанний бізнес – тема не зовсім «моя», а щодо солодкавих любовних романів, то в мене до них, скажімо так, поблажливе відношення – раз їх пишуть, значить комусь це цікаво… Але саме в той день, коли я стояла в книгарні і розмірковувала над тим, що пора би вже розбавити свою стівено-кінгівську бібліотеку чимось більш життєрадісним, мені на очі потрапила соковита обкладинка цієї книги, і я ризикнула. Тим більше, що два попередніх прочитаних мною романи з серії «О чем говорят женщины» (враження тут і тут) виявились досить непоганими. Коротше, книгу я придбала і… не пошкодувала!
Тих, хто все-таки очікував на типовий жіночий роман, попереджаю відразу: банальних фразочок типу «він поставив руку їй на плече і вона перенеслася в світ солодких мрій» в цій книзі  немає. Це було перше приємне відкриття. Друге: виявляється, в холодній Швеції (а авторка – сучасна шведська актриса і радіоведуча) живуть люди з непоганим почуттям гумору – роман читається легко і просто, а смішні ситуації, в які потрапляють персонажі, описані досить невимушено.
Сюжет – історія шведської Попелюшки. В один день дівчина втрачає роботу і хлопця, але знаходить в собі сили і на пару з колегою відкриває ресторан «Лимони жовті» (класна назва, правда?) На шляху до мети героїня переживе ще одну серйозну втрату і немало життєвих сюрпризів, але все закінчиться добре ))
Читати книгу цікаво – це так, ніби дивишся якусь затишну закордонну комедію. А стиль життя шведської сім’ї чимось навіть нагадує наші традиційні родинні посиденьки. Коротше, враження про роман залишилися приємні – рекомендую його для тих, хто шукає легкого чтива для «розвіювання» від щоденних турбот.

P.S. І не можу не додати як редактор: вигляд обкладинки таки відіграє важливу роль. Зовсім невідомий автор, чужа для мене тема, але ці лимони на титулці… Дизайнери саме цієї серії - молодці, знають, як зацікавити читача!


пятница, 1 января 2016 г.

Новорічний настрій


З Новим Роком!!!
Нехай він буде щасливим для нас усіх!
Не знаю, як у вас, а в мене на цей рік дуже багато планів, тому й сил знадобиться немало. Але всі нові вершини чекають попереду, а поки що – заслужений кількаденний відпочинок ))) Тому включаємо музику, розглядаємо красиві фотографії (всі з інтернету, але вдало відображають новорічний настрій), і набираємося натхнення для нових звершень!