Джоан Роулінг. Гаррі Поттер і прокляте дитя

Ви читали семитомну сагу про Гарі Поттера? Тобто, стояли в чергах за кожною новою книжкою (трішки соромлячись свого дорослого віку), по кілька разів заходили в книгарню, намагаючись натрапити на останній том, а потім ковтали цей том за кілька годин? Якщо так, то ви мене зрозумієте, бо саме так робила і я! Тому, коли нарешті вийшов з друку український переклад восьмої книги Джоан Роулінг «Гаррі Поттер і прокляте дитя» мого улюбленого видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», я поспішила придбати і його, хоч вдалося це мені не з першого разу (книги розбирали, як гарячі пиріжки).

Ну що ж, книга куплена і вже прочитана, тому ділюся враженнями!

Що відразу впало в очі – це стиль оформлення обкладинки, який відрізняється від дизайну перших семи томів: якийсь такий дорослий і навіть трішки суворий. Але це, мабуть, загальноприйнятий варіант оформлення для всіх видавництв світу, бо закордонні книги про Гаррі вийшли в аналогічному вигляді. Але всі приємні фішки попередніх книг – якісний папір, відтінок якого чудово пристосований для читання, чудовий переклад і стильне оформлення – на щастя, залишилися. Тому оформлення зарахуємо в плюс!

Друге, на що звертаєш увагу – це незвична для Джоан Роулінг форма твору: не прозова розповідь, а п’єса, де дійство розігрується в ролях. Та ще й співавтори нові з’явилися… Якщо чесно, мене такий виклад трохи піднапружив – п’єси треба дивитися, а читати їх не дуже зручно. Не знаю, чому було прийнято саме таке рішення – чи не хотілося переробляти п’єсу в роман, чи часу не було, а може, автори вирішили бути оригінальними, але, на мою думку, книга через це значно програє. Ну і втрачається багато моментів, які в звичайному романі можна було би розкрити глибше, але то таке – тільки моя думка. Хоча за це ставлю мінус.

Ну і третє – сам сюжет. Тут вже впізнаю Джоан Роулінг: інтрига є, конфлікт поколінь теж в наявності, багато добрих слів про силу любові і дружби, і, звичайно, присутні різні магічні прибамбаси. Трохи незвично, але Гаррі Потер в цій книзі постає вже дорослим чоловіком під сорок, а головні події розгортаються навколо одного з його синів, Албуса. Албус подружився із сином Драко Мелфоя, разом вони викрали часоворот і почали подорожувати в часі – звісно ж, із благородною метою. Але подорожі в часі – річ небезпечна, тому пригод там буде чимало, не сумнівайтеся. А закінчиться все добре ) За сюжет – теж плюс.

В загальному, книга справила хороше враження – читається легко, історія цікава, тому однозначно рекомендую її всім поттероманам! Єдине, що не сподобалось – цей п’єсовий стиль. Думаю, що якби письменниця написала її так, як і попередні свої книги про пригоди Гаррі, то вона би була ще цікавішою. Чогось в мене таке враження, що саме ця книга робилася, так би мовити, в півсили. Джоан, ти можеш краще!