пятница, 26 декабря 2014 г.

Приємності продовжуються )

Ух ти, щойно вчора написала пост про приємні сюрпризи і подарунки, а сьогодні дізнаюся, що моя фотографія для Ниткового фотомобу завоювала для мене місце серед запрошених дизайнерів блогу "Кафе Скрапо-Мама"!


Минулої зими я вже робила щось подібне - тоді потрібно було взяти участь у фотоліфтингу з портретним фото. Цікаво, що за завдання буде цього разу? Обов'язково похвалюся в блозі!
P.S. А позитивні дописи, як виявляється, писати дуже і дуже корисно - мабуть, притягують до себе такий же позитив ))  

четверг, 25 декабря 2014 г.

День під знаком подарунків!

Життя нечасто балує нас щасливими днями, коли все вдається якнайкращим чином і навіть збуваються маленькі мрії, але саме такий чудовий день нещодавно був у мене! А так як було це відразу після Миколая, то я схильна думати, що була чемна і заслужила собі таке маленьке свято! ))
Отже, із самого ранку на мене чекав приємний сюрприз – надійшов лист від Юлі, яка нещодавно влаштовувала розіграш своїх авторських листівок. Перший раз в житті я виграла! Було дуже приємно отримати набір чудових листівочок, одна з яких була підписана особисто для мене – а я вже й забула, як миттєво піднімає настрій не електронне, а справжнє, написане від руки щире привітання!

четверг, 11 декабря 2014 г.

Олена Печорна. Фортеця для серця

Був один з похмурих зимових днів, настрій теж був так собі (і таке буває), тож я буквально фізично відчувала потребу терміново «полікуватися» якоюсь хорошою книжкою. В книгарню зайшла без будь-якого плану покупки – просто так, хоч подивитися на різнокольорові книжкові полиці, і довго стояла, обираючи автора і тематику. Хотілося чогось такого… душевного…  І воно саме знайшло мене! Тож цей пост – про книгу-відкриття, а точніше про досі невідому для мене авторку, яка зуміла справити найбільше літературне враження останнього часу.
Отже, Олена Печорна і її книга «Фортеця для серця». Цей роман захоплює від першої сторінки – настільки красиво він написаний. Слова малюють буквально видимі образи, а описана історія здається такою яскравою, теплою, і живою, що мимоволі проникаєшся нею до глибини душі…
В центрі сюжету – проста сільська дівчина Леся, натхненна художниця-сирота, для якої поклик душі – найважливіше у світі. Її життя – далеко не цукерка, тож тут ви не знайдете солодкаво-приторної ідилії, лише правду, якою б гіркою інколи вона не була. І головна героїня, і її найкраща подруга Віка, та й деякі інші їхні односельці встигають випити не одну гірку пілюлю, перш ніж віднайдуть, нарешті, своє щастя.    
Зате як смачно авторка описує прості й буденні, здавалось би, речі! От, наприклад, ранок: «Повітря насичене свіжістю, отією нічною, таємничою, але в ньому вже починають рухатися тисячі живих істот. Кукурікають півні, гелгочуть гуси, нявчать коти, бряжчать відра, ллється вода, їдять поросята. Господарі зранку мають десятки звичних клопотів, що їх не можна облишити навіть у свята. Бо хіба облишиш життя?» Ну що, захотілося парного молочка? Мені теж!
Я дуже люблю такий стиль письма – щось середнє між Люко Дашвар і Лесею Романчук, які теж пишуть дуже проникливо, красиво і душевно. Тож впевнено можу сказати, що відтепер у моїй особистій літературній ієрархії Олена Печорна зайняла достойне місце! Дуже приємно інколи робити такі вражаючі літературні відкриття!
Ну і яка ж бочка меду без ложки дьогтю? ))) Мушу сказати, що єдине, що викликало в мене певний дисонанс після прочитання книжки – це якась непідходяща обкладинка. Мені цей роман уявляється обов’язково у літніх соковито-зелених відтінках сільських заквітчаних лук, запашних копиць свіжого сіна і розвіяних вітром високих трав… І аж ніяк це не кам’яна міська вуличка, та ще й із парасолями! Але це вже питання дизайнерського оформлення, тож до автора претензій немає ))

Вердикт: ОБОВЯЗКОВО прочитайте цей роман – гарантую трішки щирих сліз, раптовий приплив любові до рідних і справжнє тепло на душі…


среда, 10 декабря 2014 г.

Трішки літа посеред зими )

Так-так, літа – з його яскравим, насиченим і життєдайним зеленим кольором! Саме цьому відтінку присвячена друга книга під моєю редакцією, в якій зібрані салатові, смарагдові, фісташкові, хвойні, малахітові… коротше вишивки у всій розкішній палітрі зеленої барви! (Поки готувала книгу до друку, то дізналася про величезну кількість назв відтінків зеленого кольору – є навіть «шартрез», уявляєте?)

суббота, 6 декабря 2014 г.

Веселковий настрій


Давненько я не приймала участь у фото-завданнях! Нитковий фотомоб не рахується, бо відповідні знимки в мене і так були готові, а от для завдання «Веселковий настрій» від блогу «Я – фотограф!» довелося спеціально зробити кілька нових світлин ))

среда, 3 декабря 2014 г.

Нова естафета і багато тексту ))

Усіх вітаю з приходом зими! Сподіваюся, вона принесе багато приємних моментів і хороших новин, бо вони нам дуже потрібні )
Сьогодні візьму участь у естафеті "Liebster Blog Award", яку мені передала Юля – власниця аж двох цікавих блогів. Дякую за нагороду!


Отже, правила такі: відповісти на 11 запитань того, хто їх вам задав, нагородити 11 блогів із кількістю постійних читачів менше 200 та повідомити їх про це і, відповідно, вигадати свої 11 питань. Дію згідно плану!

четверг, 20 ноября 2014 г.

Стівен Кінг. Містер Мерседес

Як і обіцяла в попередньому пості, ділюся своїми враженнями від нового роману мого улюбленого Стівена Кінга – детективного трилера «Містер Мерседес». Так, я не помилилася – не чергової містичної оповідки із купою страшилок в стилі «Короля жахів», а саме традиційної детективної історії.
Сюжет такий: старий американський коп-пенсіонер, який не може знайти собі місця від нудьги, починає самотужки розплутувати клубок подій, що призвів до кількох смертей невинних людей. В той же час психічно нездоровий злочинець, який все це організував, планує нову криваву вечірку під час великого музичного концерту, де буде багато дітей. Вони навіть ведуть віртуальну переписку, що допомагає колишньому поліцейському натрапити на слід, і в результаті все закінчується добре (не для всіх, звичайно). В романі присутні ще кілька ключових персонажів, описувати яких я не буду, щоб не розкривати інтригу. Скажу тільки, що мені заочно сподобався юний помічник копа Джером і неприємно вразила так звана сім’я вбивці, відомого також як «медовий хлопчик».  
Трохи дивно було не побачити в книзі звичної для Кінга містики, але в цілому роман цікавий. Раджу прочитати, щоб відкрити для себе нову грань цього талановитого письменника ))


воскресенье, 16 ноября 2014 г.

Про Інтернет і реально-віртуальну дружбу

От хай би хто і що там не говорив про те, що Інтернет – це справжнє зло, яке поглинає час і краде спілкування «вживу», я, все-таки, не погоджуся. Ні, на рахунок того, що години, проведені у нетрях світової павутини, злітають дуже швидко, я не заперечую, але ж є і величезні плюси!

суббота, 8 ноября 2014 г.

Думки матеріалізуються, або Нитковий фотомоб

А думки й справді матеріалізуються, головне – правильно задати напрямок! От, наприклад, тільки сьогодні я роздумувала над тим, що б такого цікавенького для вас написати, аж тут відповідь прийшла сама по собі ))) Дякуючи супер-креативній фотолюбительці Юлі та блогу «Кафе Скрапо-Мама», маю нову ідею для допису – беру участь у фотомобі «Нитки».



На суд публіки представляю дві фотографії, які мають свою особливу історію. Я вже розповідала про свої останні літературні досягнення, в яких вдало поєдналася і моя любов до рукоділля, і захоплення фотографуванням, тож повторюватися не буду. Скажу лише, що як для Червоної книги, яка вже вийшла, так і для Зеленої, що готується до друку, повправлятися у знимкуванні різного роду композицій з нитками  мені довелось багатенько ))
Конкретно ці фото до книг не увійшли, але щось подібне там можна буде побачити. А поки що приєднуюсь до цікавого фотомобу – до речі, варто перейти за посиланням на його сторінку, там є багато дійсно красивих фотографій.



Фото із зеленими ниточками і буде брати участь у фотогрі ))
P.S. І ще на рахунок обміну думками: ми з Юлею багато спілкуємось на відповідні теми, адже  вона брала активну участь у підготовці фотоматеріалу до Червоної книги. Тож хто зна, може, в якійсь мірі я і наштовхнула її на ідею «ниткового» фотомобу? ;) 

понедельник, 27 октября 2014 г.

Дебютую в новій ролі!

Мабуть, ви помітили, що останніми місяцями я приділяла своєму блогу трішки менше (в порівнянні з минулим роком) часу. Це зовсім не пов’язано з втратою натхнення до блоговедення чи фотографування, просто для цього є інше пояснення – я працювала над новим важливим для мене проектом. Не хотіла нічого казати передчасно, але тепер, коли я тримаю в руках реальний результат своєї праці, можу розвіяти інтригу: нещодавно вийшла з друку перша книга під моєю редакцією!
Як я вже колись писала, книги для мене – це святе, письменники – великі люди, а самій бути задіяною у видавничій справі я навіть і не мріяла. Але життя – цікава штука, і деколи навіть бухгалтер з юридичним ухилом може стати справжнім редактором – звичайно, якщо дуже цього захоче ))) Як виявилось, це саме мій випадок, тому сьогодні представляю вам свіжовидану рукодільну книгу під назвою «Червоний» із серії «Українська вишивка. Золота колекція»!

суббота, 25 октября 2014 г.

Перший сніг...

Перший сніг налетів несподівано, у передранковий час щедро встеляючи собою ще одягнені в листя дерева і зелену траву на галявинах. Морозяний подих невідворотної зими, переможений сонцем і останнім теплом, ще встигне розчинитися в повітрі, але вже скоро, зовсім скоро природа надовго засне під пишним сніговим покривалом... А поки що – рідкісна краса: ще яскраві барви осені, пересипані іскристим білосніжним пилом…   





понедельник, 13 октября 2014 г.

Трішки похвалюся )

Вітаю усіх своїх читачів і читачок! Ви вже налаштувалися на осінній ритм? Знаю, що для багатьох із вас цей перехідний період є досить складним, але не впадайте в меланхолію, адже ваш настрій у великій мірі залежить від вас! Я от намагаюся шукати щось хороше навіть у звичайних буднях і, хоч це й не завжди вдається, але спробувати варто.
Назвемо цей допис моєю черговою спробою відволіктися трішки на позитив, тим більше, що причина в мене для цього є )) Знаю, що це нескромно, але хочу похвалитися одним із своїх останніх досягнень: мої фотороботи зайняли друге місце на конкурсі «Краще фото міста», який проводив наш тернопільський журнал «City Life»!

вторник, 30 сентября 2014 г.

Сара Лотц. Троє

Пішла я якось в книгарню по новий шедевр від Стівена Кінга, але його там, як виявилось, в продажу ще не було. Але книжковий магазин – це таке місце, з якого я рідко коли виходжу з пустими руками, тож я вирішила, все-таки, зробити покупку. Вибрала роман Сари Лотц «Троє», який, за словами продавця, мав би бути написаний в жанрі психологічного трилеру – якраз те, чого мені  явно не вистачає в житті )))
Та жартую я, жартую, продовжимо )
Анотація до цієї книги була досить цікавою: в один день в різних точках земної кулі вщент розбиваються аж чотири літаки, і в трьох з них єдиними пасажирами, що вижили, виявились діти. Кожна дитина залишилася майже неушкодженою, що вже є чудом, але після катастрофи їхня поведінка кардинально змінилася. Головна тема роману – пошуки правди і побудова різних версій того, що трапилось: від релігійних (ці діти – Посланці кінця світу; як варіант - одержимі) до цілком фантастичних (вони – прибульці, які прийшли, щоб слідкувати за землянами). Відкритим залишалося також питання про існування четвертої дитини, що нібито вижила.
Зав’язка мені сподобалася, так що я відразу почала читати книгу, але тут на мене чекало невеличке розчарування. Справа в тому, що роман написаний, як я би сказала, в псевдодокументальному стилі, тож опис подій в ньому ведеться не від імені якогось одного персонажа чи автора, а на основі численних документів: газетних вирізок, онлайн-переписок, диктофонних записів тощо. Сприйняття тексту дуже ускладнює величезна кількість персонажів – мені особисто було важкувато несподівано «переключатися» з одного героя книги на іншого. А так як стилі викладу різних дійових осіб мало чим відрізнялися один від одного, то інколи доводилося навіть повертатися на початок глави і перечитувати, про кого йдеться ) Загальну картину читач додумує собі сам, що, в принципі, не так вже й погано, але в даному випадку трохи ускладнено, як на мене.
Мій вердикт: сюжет багатообіцяючий, але нестандартний стиль написання все зіпсував. Роман міг би бути набагато цікавішим – автору достатньо було краще прописати персонажів і відкрити більше «потойбічних» подробиць. А ще, на мою думку, інколи не вистачало зв’язку між подіями, адже в книзі забагато прогалин, які треба собі «доуявити». Та й кінцівка незрозуміла – то це, все-таки, були інопланетяни? Хто читав, поділіться здогадами!
P.S. Більше книг цього автора купувати не буду – я, як виявилось, «книжковий консерватор», і надаю перевагу традиційному викладенню історій )





пятница, 26 сентября 2014 г.

Чотири листочки на щастя!

Вишивання – це така штука, яка незримо супроводжує мене все життя. От ніби і часу немає, і блог в мене не рукодільний, але якось непомітно я все рівно повертаюся до голки і нитки. Ну що ж, раз повернулася, то продемонструю результат своїх титанічних зусиль ))) Отже, представляю вам свіжовиготовлену мною закладку для книги!


пятница, 19 сентября 2014 г.

Знімаю стрес!


Якщо ви цікавитеся книжками і щось чули про нещодавній Львівський Форум видавців, то мали би знати і про останні літературні новинки, які вже є у наших книгарнях. Особисто я навіть мала можливість відвідати форум, але цього року не вийшло – як завжди, купа домашніх справ, Даринка в процесі звикання до садочку, Назарчик завантажений уроками і гуртками, тому вирватися не змогла. Але дещо корисне, нехай і за допомогою інтернету, для себе винесла!

воскресенье, 14 сентября 2014 г.

Осінь на порозі…

Щедра, ласкава, багата ще яскравим сонячним світлом та ніжними павутинками бабиного літа, осінь вже тишком стоїть у нас на порозі. Її перші дні вже коротші, але ще досить теплі, а небо, хоч і наповниться скоро журавлиними ключами, але ще таке чисте і прозоро-синє, що хочеться дивитися в нього безмежно довго… Осінь – пора лісових пікніків із гарячою кавою у термосі, пора шоколадних каштанів у дитячих кишенях, пора поетів і творців, і моя улюблена пора…      


пятница, 5 сентября 2014 г.

Перший день народження…


Сьогодні день народження мого блогу! Так, рівно рік тому я почала вести свій віртуальний щоденник, навіть не знаючи, навіщо в принципі я це роблю і до чого це мене приведе. Але спробувати хотілося, і як результат – сьогодні я святкую перший день народження «Калейдоскопчика»!

воскресенье, 31 августа 2014 г.

Одна маленька подорож

Літо закінчується, і ностальгічний присмак осені уже відчувається у повітрі… Скоро всіх нас чекатиме золото у парках і скверах, пронизливо прозоре вересневе небо і – так, це теж неминуче – уроки в школі! (Мами школярів зрозуміють). Сподіваюсь, що осінь принесе в нашу країну такий довгожданий мир, і все буде добре!
А поки останній літній день ще не встиг добігти кінця, покажу вам ще кілька фотографій із моїх улюблених Карпат. Я вже казала, що співати дифірамби цьому куточку України можу безкінечно? Ну, будете в курсі ))

воскресенье, 24 августа 2014 г.

Патріотичний пост )


Чи то ситуація в країні, чи то вік, чи то ще щось на мене так діє, але останнім часом я все частіше звертаю увагу на речі, над якими колись навіть не замислювалась. Слова і мелодія національного гімну пробуджують в душі щось дуже ніжне і тремтливе, щирість і унікальність наших людей приводить у справжній захват, а блакитно-жовте поєднання кольорів викликає теплу посмішку )) Я зрозуміла, що дуже сильно люблю свою Україну...
Як же хочеться почути, нарешті, хороші новини і мати впевненість в тому, що все з нами буде добре... Хочу вірити і дуже сподіваюсь, що скоро все погане залишиться позаду. 
З днем незалежності вас, мої дорогі українці - живіть щасливо на своїй землі! Мирного всім нам неба... Люблю вас дуже сильно! Слава Україні!!!

P.S. Мало не забула написати кілька слів про фото: зустрівши по дорозі такий чудовий пейзаж в національних кольорах, я просто не змогла проїхати повз, і, звичайно, зазнимкувала його на пам'ять ))) Гарного всім святкування!

суббота, 9 августа 2014 г.

Миттєвості літа

Миттєвості літа такі швидкоплинні… Кадри теплих днів змінюються надто швидко: яскраве світло дня непомітно переходить у надвечірні косі промені сонця, плескіт річкової води – у спеку тісних приміщень, і ось уже в повітрі відчувається легкий присмак наступаючої осені. І поза всім, що відбувається навкруги, ми майже не встигаємо впіймати прості моменти радощів, а вони, між іншим, вже ніколи не повернуться назад. Ловіть своє літо, бо воно - неповторне…  





среда, 30 июля 2014 г.

Реальна зустріч із віртуальною подругою )

Починаючи вести свій блог, я навіть не уявляла, що в результаті отримаю не лише море задоволення і цікавої інформації, а ще і нових подруг, які із віртуальних плавно «переростуть» в реальних! Але сталося, на щастя, саме так, тож сьогодні з радістю представляю вам невеличкий фотосет, в якому брала участь відома в блогосвіті фотограф Lusylka, вона ж Юлія Лиса – автор чудового блогу «Мої фотографії та їхня біографія».



среда, 23 июля 2014 г.

Краса Карпат

Карпати – це моя давня любов, яку не здатен пересилити навіть потяг до розкішних заморських курортів! Намагаюся їздити туди хоча би раз на рік – за потужною енергетикою зелених гір, кришталево чистим повітрям і заспокійливим шепотом швидких і неглибоких річечок…

четверг, 17 июля 2014 г.

Стівен Кінг. Країна розваг

Далекі сімдесяті, парк атракціонів на пляжі, студент-добряга і маленький хлопчик в інвалідному візку… Стівен Кінг таки вміє закрутити інтригу! Як ви вже здогадалися, для цього письменника в мене заготовані виключно компліменти, бо від читання його книг я отримую істинне задоволення!

Як завжди у Кінга, в романі присутні і хороший гумор, і трохи містики, і до сліз розчулююча доброта простих людей. Втім, вистачає і жорстокості, як і в реальному житті. А історія така: молодий хлопець з розбитим серцем влаштовується на роботу в парк розваг, де колись сталося  жахливе вбивство. З тих пір там живе примара жертви, але головним персонажем дійства виявляється, як не дивно, зовсім не вона, а, скоріше, житель розташованого поряд узбережжя – хлопчик-інвалід, що має дар медіума. Будуть в романі і пошуки вбивці, і епізоди першого кохання, і героїчні вчинки – прихильники таланту Кінга обов’язково залишаться задоволені. А майстерність і доступність викладу однієї з найцікавіших оповідок цього чудового письменника примусять вас залишити всі свої справи і обов’язково дізнатись, чим закінчиться історія…  


пятница, 11 июля 2014 г.

Накопичилось, або Балада про декрет )

Вам хочеться іноді вище злетіти?
Здається, що там – кольори яскравіші?
Для жінки це складно. То стримують діти,
А то й чоловік капризує не гірше!

Сімейні проблеми, борщі, прибирання,
Там встигнути треба, і там – не забути…
Подивишся вгору – і тихе зітхання:
Коли ж себе Жінкою зможеш відчути?

Щоб в домі порядок, і діти спокійні,
Ніхто не голодний, ніхто не хворіє,
А від чоловіка – слова чародійні:
«Кохана! Від тебе душа моя мліє!

Тримай ось квиточок на острів безлюдний,
Улюблена книга твоя – вже у сумці,
Вікенд проведеш одинокий і чудний…»
Це щастя! Це рай! Але тут же на думці:

«А як там синочок? Чи все з ним нормально?
А доця маленька – здорова, сміється?
А квіти политі? Харчуєтесь файно?
 Коротше, без мене не так вам живеться.

Вертаюсь, вертаюсь, так всім спокійніше.
Та й нащо той острів мені – розсмішили!»
 Такі ми, жінки. І що найцікавіше:
Від буднів втікти ми би і не хотіли!

Нам треба лиш трішки: хвилинку для себе,
Ну, може, годинку (на шопінг з прицілом).
А так для сім’ї ми – хоч зірочку з неба,
Лиш не підрізайте декретницям крила!!!

Фото не моє, бо я про таке поки що тільки мрію )))

воскресенье, 22 июня 2014 г.

Мілан Кундера. Вальс на прощання

Життя біжить, як швидкісний поїзд, і закручує в своїй круговерті настільки, що вільного часу я зараз майже зовсім не маю. Але книги – це святе, тому поміж усім я деколи встигаю ще й читати! Останній літературний твір, що розширив мій кругозір – роман чеського письменника Мілана Кундери «Вальс на прощання».
Взагалі-то про вальси, польки, квік-степи та інші ламбади тут нічого не написано. Скоріш за все, такою «танцювальною» назвою автор хотів передати закручені життєві вихиляси, що випали на долю героїв роману – жителів і гостей маленького курортного містечка, де лікують безплідних жінок.

Розповідь починається стандарним сюжетом: він одружений, вона вагітна, дружина про щось здогадується і т.д., тобто ми спостерігаємо класичний любовний трикутник. Спочатку мені було навіть трохи нудно – нічого нового, все це вже було в інших романах. Увагу тримало лише вміння автора досить цікаво висловлювати думки персонажів – з легкою іронією (що я дуже ціную в книгах) та філософським присмаком. Ну а потім долі курортних жителів переплетися в такий фантастичний клубок, що дочитати роман захотілося обов’язково! Тут присутні і наївні сподівання, і нескінченні сумніви та самопереконання, і фатальні збіги обставин, що призводять до непередбачуваних наслідків… Одним словом, книгу варто прочитати лише для того, щоб усвідомити, що інколи нашим життям керують звичайні випадковості, від яких може залежати все.


вторник, 17 июня 2014 г.

Щастя є!


Воно і справді існує! Тишком-нишком ховається в улюбленому смачному десерті, яким вдалося несподівано поласувати; в переливах дитячого сміху, що чуєте від своїх найрідніших; в сонячних променях, що випадково пробиваються через хмари; в щирих усмішках і в сльозах радості, в хорошій музиці «з настроєм» і в мріях, що збуваються…

среда, 4 июня 2014 г.

Зустрічаємо літо!


Ось і настало довгожданне літо! Погода, щоправда, не радує, але то нічого – вірю, що скоро буде по-справжньому тепло )) А поки що поділюся з вами враженнями від одного з наших сімейних вихідних, який ми недавно провели у заміському закладі під колоритною назвою «Стара підкова».

суббота, 31 мая 2014 г.

Наталія Гурницька «Мелодія кави у тональності кардамону»

Я ще не втомила вас своїми одами Львову? Ну-ну, не сердіться, я вже майже закінчила – залишилося тільки поділитися з вами своїми враженнями від щойно прочитаної книжки Наталії Гурницької «Мелодія кави у тональності кардамону». До чого тут Львів? А до того, що події роману відбуваються саме у цьому місті, а щоб було ще цікавіше, сюжет переплітається з історичними перипетіями періоду Австро-Угорської імперії.
Я, взагалі-то, не є великою шанувальницею історичних романів, зате дуже люблю все, що хоч якось пов’язано зі Львовом і кавою – тому і купила цю книжку ))) В анотації було сказано, що це історія забороненого кохання одруженого польського шляхтича та на тридцять років молодшої від нього дівчини, що розвивається на тлі народних повстань і заворушень. Про повстання в книзі, на щастя, написано не надто багато (мені вистачає і сучасних новин), тому я би назвала цей роман суто жіночим – про любофф…
Якщо коротко – це історія взаємин наївної і до безтями закоханої дівчини Анни і не надто порядного одруженого пана Адама, яку авторка висвітлює від початку їхнього знайомства і аж до не дуже веселого кінця. Переховування, суцільні проблеми, зрада, купа своїх і чужих дітей – ось те, що отримує від цих стосунків Анна. Дивно, але при цьому вона почувається безмежно щасливою від любові до свого покровителя, і навіть примудряється сприймати кожен наступний крутий поворот долі як цінний подарунок. Якщо чесно, то я, як жінка жінку, її не розумію, але то таке – може, я просто вредна )))
Якихось карколомних сюжетів у цьому романі немає – просто одна із життєвих історій, які траплялися, трапляються і будуть траплятися завжди. Цікаво уявляти собі стиль життя у Львові в середині 19 століття: коли в будинку є прислуга, яка, звичайно, в курсі всіх сімейних справ; коли подружжя звертається один до одного на «ви», і коли жінки позбавлені права голосувати. Про каву там теж не надто багато, зате є одне влучне порівняння: «Ревнощі до кохання – це як заборона чи ймовірність втрати, - щось на кшталт кардамону до кави. Гостріший смак, п’янкіший аромат, і коли звикаєш, важко зректися.”   

В принципі, роман більше сподобався, ніж не сподобався, хоча я очікувала чогось більшого. Почитайте і ви – поділитесь враженнями!


понедельник, 26 мая 2014 г.

Львівські ліхтарики

Моя недавня подорож до Львова залишила по собі багато вражень і ще більше фотографій, які я хоч якось спробувала упорядкувати в попередньому дописі. Але ліхтарі – це одна із моїх улюблених тем, і тому вони заслуговують на окремий запис в блозі ))

Вуличні світильники привертають мою увагу в будь-якому місті, але такого їх різноманіття, як у Львові, я мабуть, не зустрічала більше ніде: величезні і малесенькі, різних форм і стилів, прості і помпезно прикрашені – львівські ліхтарики закохали мене в себе з першого погляду! Тому ось вам (і мені на згадку) підбірка «ліхтарикових» фото зі старовинного і загадкового Лембергу:

четверг, 22 мая 2014 г.

Львів то є Львів!


Звершилося! Нарешті моє давнє бажання знову побувати у чудовому місті Лева стало реальністю – як водиться, спонтанно і неочікувано, але дуже вдало! Ну що я можу сказати: Львів то є Львів, бейбі )))

вторник, 13 мая 2014 г.

Файне місто Тернопіль


Із великим задоволенням хвалюся: мене запросили написати мій перший гостьовий пост! А зробила це моя блогоподруга Юля Lysulka, яка, як і я, дуже любить Тернопіль. Мабуть, саме тому для цього допису вона і "замовила" в мене краєвиди мого чудового міста ))) Тож запрошую вас на прогулянку весняним Тернополем! Для затравки показую лише одну фотографію, а решта - в насправді цікавому Юліному фотоблозі "Мої фотографії та їхня біографія".

суббота, 10 мая 2014 г.

Фото-екскурсія: Катедра у Тернополі

Мабуть, я ніколи не втрачу натхнення, щоб припинити знайомити вас із своїм рідним містом – сама кожного разу відкриваю його для себе по-новому! Ось і одна із моїх недавніх прогулянок дозволила трішки пофотографувати одну із наших головних архітектурних пам’яток – Катедральний храм греко-католицької церкви, або Собор Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.
Не буду втомлювати вас історією цієї знакової споруди у стилі барокко, хоча вона дуже багата і починається аж від 1749 року. Краще покажу, як наша катедра виглядає сьогодні:


суббота, 3 мая 2014 г.

Перед дощем

Небо сіріє, наливається важкими краплями, що от-от упадуть згори і розіб’ються на мільйони мікроскопічних бризок, і десь далеко вже чути травневий грім. А цвіт перед дощем ще дужче розливається неймовірно духмяними пахощами, і так хочеться, щоб дощ очистив і забрав із собою все лихе, залишивши по собі лише тишу, спокій і невимовну свіжість…





вторник, 22 апреля 2014 г.

А за вікном - майже весна...

А за окном – почти весна,
Еще чуть-чуть, и воспылает!
Любовь и свет несет она,
И много тайн сердечных знает…

В ней пенье птиц и свежесть трав,
И шепот листьев изумрудных –
И от зимы давно устав,
Не думать о весне так трудно… 

понедельник, 14 апреля 2014 г.

Серветка для Даринки

Весна, як символ оновлення і прагнення до чогось хорошого, потихеньку вступає в свої права. І хоча в моїй країні знову, на жаль, неспокійно, я все-таки сподіваюсь на краще.
Сьогодні продемонструю вам свою вишивку, на яку мене надихнуло велике свято, що наближається – Паска! Справа в тому, що вишитий рушник у мене вже є, а тепер постало питання про тематичну серветочку на кошичок для Даринки, яка віднедавна почала впевнено претендувати на самостійність ))) Тому мені довелося знайти час і згадати свої рукодільні навики. Результат – доволі нескладна у виконанні, але, на мою думку, симпатична серветочка:
  

среда, 9 апреля 2014 г.

Трішки кольоровостей


Після однотонної зими мене завжди тягне на яскраві кольори – напевно, не вистачає організму весняного позитиву )) Тому я починаю купувати різнобарвні шарфики, прикраси і т.д. (і це при тому, що я далеко не затятий шопоголік, просто, мабуть, таке своєрідне сезонне загострення). Одне із подібних недавніх надбань - яскраві коралі, які вже давно «просилися»на фотосесію. А ще в мене є чудова декоративна кліточка, яку теж хотілося показати у вигідному світлі. Тому, коли з нагоди сімейної річниці чоловік подарував мені ще й мої улюблені яскраві тюльпани, зірки нарешті вишикувалися у потрібному порядку і сталося чудо – я все це пофоткала! ))) Ну і показую, звичайно:

суббота, 29 марта 2014 г.

Весна. Перезавантаження.


Весна нікого не залишає байдужим – нарешті і в мене в голові трохи прояснилося, я піддалася позитивному впливу перших сонячних промінчиків і результат не забарився – відчуваю, як потроху повертається натхнення до фотографування! )))

среда, 19 марта 2014 г.

«Польська» неділя

Одна із моїх мрій про Європу частково збулась – у неділю я побувала в Польщі! Щоправда, поїздка ця була, як у нас кажуть «на закупи», часу було мало, йшов дощ і було холодно, тому фотографій гарного міста Жешува, на жаль,  немає. Зате з’явилось одне важливе усвідомлення – я далеко не професіональний шопер, і особисто для себе ніякої економічної вигоди з цієї поїздки я не винесла. Але тішу себе тим, що тепер маю право на виготовлення річної шенген-візи, а тоді вже дочекаюся літа і трохи поподорожую )))
Інформація для тих, хто хоче закупитися в Польщі: треба знати місця і їхати у період знижок. У великих торгівельних центрах типу «Мілленіум Холл» та «Галерія Жешув» ціни такі ж, як в Україні, а то і вищі. Хоча є і плюс – там представлено багато брендів, яких у Тернополі я не бачила.  Якщо ви шукаєте ексклюзивні речі – то вам сюди, а якщо хочете зекономити, то їдьте у інші торгові точки типу гуртівень (я таких не знайшла).
 Звичайно, за один день «пробігу» по магазинах багато не побачиш, але кілька вражень від Польщі можу перелічити: дороги і чистота навкруги майже ідеальні, населення доброзичливе, а мова не така вже й складна до розуміння. Сподіваюсь, що це не остання моя поїздка в цю країну, тому наступного разу буду намагатись познайомитися з Польщею ближче.

І на завершення посту – фото польського ліхтарика в одному із місцевих барів:


среда, 12 марта 2014 г.

Одного весняного вечора…

Як дивно влаштовані люди! Незважаючи ні на які життєві труднощі, ми, як малі діти, тішимось першим сонячним промінчикам, які дарує нам весна – і це чудово!
Ми виходимо з будинків, намагаючись якнайповніше насолодитися таким довгожданним теплом і світлом дня, усміхаємося один одному і мріємо про щось дуже хороше і приємне. А коли настають сутінки і запалюються перші ліхтарі, ми милуємось своїм улюбленим містом, яке продовжує жити в розміреному ритмі, і сподіваємося, що так буде завжди…
  

суббота, 8 марта 2014 г.

Хороше жіноче свято

Дорогі дівчата! Вітаю вас зі святом 8 березня – днем весни, жіночності і позитиву!
І нехай в Україні зараз не зовсім спокійні часи, нехай я особисто вже давно не можу нормально спати ночами і всі мої думки лише про те, щоб не було війни – але сьогодні за моїм вікном вперше з приходу весни світить сонечко, і я сподіваюсь, що це хороший знак!
Існує думка, що 8 березня – це «радянське» свято, і потрібно від нього відмовитися. А я не згідна, бо насправді цей день потрібний жінкам, та й чоловікам теж, як нагадування про те, що ми, жінки – берегині, матері, кохані, найкращі і найсвітліші… Всього самого прекрасного бажаю ніжній половині людства, і нехай над головою буде тільки мирне небо!!!
А ще дарую вам свою фотороботу, яку я готувала в якості запрошеного дизайнера для блогу «Кафе Скрапо-Мама»:



Все буде добре!