Олена Печорна. Фортеця для серця

Був один з похмурих зимових днів, настрій теж був так собі (і таке буває), тож я буквально фізично відчувала потребу терміново «полікуватися» якоюсь хорошою книжкою. В книгарню зайшла без будь-якого плану покупки – просто так, хоч подивитися на різнокольорові книжкові полиці, і довго стояла, обираючи автора і тематику. Хотілося чогось такого… душевного…  І воно саме знайшло мене! Тож цей пост – про книгу-відкриття, а точніше про досі невідому для мене авторку, яка зуміла справити найбільше літературне враження останнього часу.

Отже, Олена Печорна і її книга «Фортеця для серця». Цей роман захоплює від першої сторінки – настільки красиво він написаний. Слова малюють буквально видимі образи, а описана історія здається такою яскравою, теплою, і живою, що мимоволі проникаєшся нею до глибини душі…

В центрі сюжету – проста сільська дівчина Леся, натхненна художниця-сирота, для якої поклик душі – найважливіше у світі. Її життя – далеко не цукерка, тож тут ви не знайдете солодкаво-приторної ідилії, лише правду, якою б гіркою інколи вона не була. І головна героїня, і її найкраща подруга Віка, та й деякі інші їхні односельці встигають випити не одну гірку пілюлю, перш ніж віднайдуть, нарешті, своє щастя.    

Зате як смачно авторка описує прості й буденні, здавалось би, речі! От, наприклад, ранок: «Повітря насичене свіжістю, отією нічною, таємничою, але в ньому вже починають рухатися тисячі живих істот. Кукурікають півні, гелгочуть гуси, нявчать коти, бряжчать відра, ллється вода, їдять поросята. Господарі зранку мають десятки звичних клопотів, що їх не можна облишити навіть у свята. Бо хіба облишиш життя?» Ну що, захотілося парного молочка? Мені теж!

Я дуже люблю такий стиль письма – щось середнє між Люко Дашвар і Лесею Романчук, які теж пишуть дуже проникливо, красиво і душевно. Тож впевнено можу сказати, що відтепер у моїй особистій літературній ієрархії Олена Печорна зайняла достойне місце! Дуже приємно інколи робити такі вражаючі літературні відкриття!

Ну і яка ж бочка меду без ложки дьогтю? ))) Мушу сказати, що єдине, що викликало в мене певний дисонанс після прочитання книжки – це якась непідходяща обкладинка. Мені цей роман уявляється обов’язково у літніх соковито-зелених відтінках сільських заквітчаних лук, запашних копиць свіжого сіна і розвіяних вітром високих трав… І аж ніяк це не кам’яна міська вуличка, та ще й із парасолями! Але це вже питання дизайнерського оформлення, тож до автора претензій немає ))

Вердикт: ОБОВ’ЯЗКОВО прочитайте цей роман – гарантую трішки щирих сліз, раптовий приплив любові до рідних і справжнє тепло на душі…