четверг, 31 октября 2013 г.

Надвечірній Тернопіль

Без зайвих слів - просто вечірні фото улюбленого міста... І звичайно ж, куди мені без ліхтарів! ))) Прогуляємось?
----------
Без лишних слов - просто вечерние фото любимого города... И конечно же, куда мне без фонарей! ))) Прогуляемся?



вторник, 29 октября 2013 г.

Назад у літо, або Як я зрозуміла, що «росту»!

Цей допис задумався як лірично-ностальгічний – зі спогадами про яскраве літо і сумом за теплими сонячними днями, а опублікувати його я збиралася в підтримку нового Літнього флешмобу Юлі. Флешмоб я, все-таки, підтримаю, але замість натхненної «літньої» статті в мене, мабуть, вийде щось дуже заглиблене в нюанси фотомистецтва )))
----------
Этот пост задумывался как лирически-ностальгический – с воспоминаниями о ярком лете и печалью за теплыми солнечными днями, а опубликовать его я собиралась в поддержку нового Летнего флешмоба Юли. Флешмоб я, все-таки, поддержу, но вместо вдохновенной «летней» статьи у меня, наверное, получится что-то очень углубленное в нюансы фотоискусства )))

понедельник, 28 октября 2013 г.

Галицька дефіляда, або Хеллоуїн по-українському!


Саме такою – шумною, багатолюдною і святковою – виглядала наша тернопільська Театральна площа минулими вихідними, а все завдяки неоднозначній гастрономічно-культурній події, яка в Тернополі проводилася вперше – «Галицькій дефіляді»! Для тих, хто живе далеко від Західної України, і не знає, що ж таке ця «дефіляда», пояснюю – саме цим словом у нас називають гучне гуляння-святкування, із якого всі повертаються тільки з хорошим настроєм!
Захід тривав два дні і порадував досить цікавою програмою: десять відомих тернопільських ресторанів презентували себе смачною кухнею і оригінальними осінніми композиціями, в оформленні яких переважали гарбузи – ну чим не Хеллоуїн? )))
----------
Именно такой – шумной, многолюдной и праздничной – выглядела наша тернопольская Театральная площадь в прошлые выходные, а все благодаря неоднозначному гастрономически-культурному событию, которое в Тернополе происходило впервые – «Галицкой дефиляде»! Для тех, кто живет далеко от Западной Украины, и не знает, что же такое эта «дефиляда», объясняю: именно этим словом у нас называют громкое гуляние-празднование, с которого все возвращаются только с хорошим настроением!
Мероприятие длилось два дня и порадовало довольно интересной программой: десять известных тернопольских ресторанов презентовали себя вкусной кухней и оригинальными осенними композициями, в оформлении которых преобладали тыквы – ну чем не Хэллоуин? )))

воскресенье, 27 октября 2013 г.

Дідьє ван Ковеларт. «Чужа шкіра»

Нарешті дочитала книжку Дідьє ван Ковеларта «Чужа шкіра». Скажу відразу, що читалася вона довгувато – при моїй нормі «книга за два-три дні» тут рахунок пішов на тижні. Не можу сказати, що цей літературний витвір поганий, ні: є в ньому і специфічний французький стиль, і трішечки влучного гумору, і непогана сюжетна основа, але… Все якось затягнуто.
Кількома словами переказати книжку можна так: відомий літературний критик Фредерік Ланберг втрачає в аварії свою кохану дружину Домінік, причому помирає вона не відразу, а після піврічної коми. Досить вагома частина книги присвячена своєрідному флешбеку, де герой згадує про свої стосунки з Домінік та їхнє спільне минуле. Коли читач починає проникатися жалістю до загиблої і співчуттям до Фредеріка, раптом нізвідки з’являється дехто Карін Денель – палка шанувальниця творчості літератора, котрий колись, у молоді роки, написав один-єдиний роман під псевдонімом Рішар Глен. Саме до Рішара і звертається в листі Карін, і тоді Фредерік вирішує прикинутись іншою людиною, вигадує собі нове життя, знімає нову квартиру і навіть збриває свої вічні вуса ))
Вникати в подробиці я не буду, скажу лише, що в процесі зародження відносин із цією таємничою дівчиною Фредерік-Рішар переживе багато особистісних метань, відважиться на непритаманні для себе кроки, а також дізнається правду про Карін. Закінчиться все несподівано, якось зовсім нелогічно і змазано, як на мене.
Загалом, книга має певний шарм, і любителям французької безпосередності і невимушеності, думаю, сподобається. Проте мені вона чомусь далася не зовсім легко, тому однозначно рекомендувати її до читання я не буду. Як то кажуть, «се ля ві»!
----------
Наконец дочитала книгу Дидье ван Ковеларта «Чужая шкура». Скажу сразу, что читалась она долго – при моей норме «книга за два-три дня» здесь счет пошел на недели. Не могу сказать, что это литературное произведение плохое, нет: есть в нем и специфический французский стиль, и немножко меткого юмора, и неплохая сюжетная основа, но… Все как-то затянуто.
В нескольких словах пересказать книжку можно так: известный литературный критик Фредерик Ланберг теряет в аварии свою любимую жену Доминик, причем умирает она не сразу, а после полугодовой комы. Достаточно весомая часть книги посвящена своеобразному флешбеку, где герой вспоминает о своих отношениях с Доминик и их общем прошлом. Когда читатель начинает проникаться жалостью к погибшей и сочувствием к Фредерику, вдруг ниоткуда появляется некто Карин Денель – пылкая поклонница творчества литератора, который когда-то, в молодые годы, написал один-единственный роман под псевдонимом Ришар Глен. Именно к Ришару и обращается в письме Карин, и тогда Фредерик решает притвориться другим человеком, выдумывает себе новую жизнь, снимает новую квартиру и даже сбривает свои вечные усы ))
Вникать в подробности я не буду, скажу только, что в процессе зарождения отношений с этой таинственной девушкой Фредерик-Ришар переживет много личностных метаний, отважится на несвойственные для себя шаги, а также узнает правду о Карин. Окончится все неожиданно, как-то совсем нелогично и смазано, как по мне.
В общем, у книги есть некий шарм, и любителям французской непосредственности и непринужденности она, думаю, понравится. Но мне она почему-то далась не совсем легко, поэтому однозначно рекомендовать ее к прочтению я не буду. Как говорится, «се ля ви»!


   
   

суббота, 26 октября 2013 г.

У мріях про Європу

В наш час, коли поїздку буквально в будь-яку точку світу може дозволити собі більшість із нас, я все ще тільки мрію про Європу… Єдина західна країна, в якій мені пощастило побувати (і в яку я закохалася з першого погляду) – це Угорщина. І справа не у грошах чи якихось непереборних перешкодах, ні – просто буденність настільки затягує, і ти постійно думаєш, що цього року, хай вже, подорож відкладається, а ось наступного… І знову все по колу.
А між тим, життя проходить, так що відкладати приємні речі немає куди, ви згідні? Тому я урочисто обіцяю сама собі, що найближчим часом зроблю, таки, собі візу, знайду час і можливості, і поїду в омріяну Європу! І буду довго гуляти старовинними вуличками прекрасних міст, насолоджуватися їх неповторною атмосферою, і, звичайно ж, фотографувати мої улюблені ліхтарі!
А поки що ділюся вами своєю добіркою теплих вечірніх фотографій європейських міст, які переносять мене у мою мрію…
P.S. Фото з інтернету, але я вірю, що скоро зможу похвалитися і власними!
----------
В наше время, когда поездку буквально в любую точку мира может позволить себе большинство из нас, я все еще только мечтаю о Европе… Единственная западная страна, в которой мне посчастливилось побывать (и в которую я влюбилась с первого взгляда) – это Венгрия. И дело не в деньгах или каких-то непреодолимых препятствиях, нет – просто обыденность настолько затягивает, и ты постоянно думаешь, что в этом году, ладно уж, путешествие откладывается, а вот в следующем… И опять все по кругу…
А между тем, жизнь проходит, так что откладывать приятные вещи некуда, вы согласны? Поэтому я торжественно обещаю сама себе, что в ближайшем времени сделаю, все-таки, себе визу, найду время и возможности, и поеду в овеянную мечтами Европу! И буду долго гулять старинными улочками прекрасных городов, наслаждаться их неповторимой атмосферой, и, конечно же, фотографировать мои любимые фонари!
А пока делюсь с вами своей подборкой теплой вечерних фотографий европейских городов, которые переносят меня в мою мечту…

P.S. Фото из интернета, но я верю, что скоро смогу похвастаться и собственными!



четверг, 24 октября 2013 г.

Даша і Маша

Як ви думаєте, це нормально, коли доросла жінка (32 роки) і її ще доросліший чоловік (скоро 37) спілкуються між собою крилатими фразами з мультика? «Какое добренькое утро!», «Я такая боевая!» і тому подібні вирази, не кажучи вже про вивчені  напам’ять пісеньки, буквально кожного дня (!) цитуються в нашому домі направо і наліво, а все через Машу і її багатостраждального Ведмедя!
----------
Как вы думаете, это нормально, когда взрослая женщина (32 года) и ее еще более взрослый муж (скоро 37) общаются между собой крылатыми фразами из мультика? «Какое добренькое утро!», «Я такая боевая!» и тому подобные выражения, не говоря уже о выученных напамять песенках, буквально каждый день (!) цитируются в нашем доме направо и налево, а все из-за Маши и ее многострадального Медведя!


понедельник, 21 октября 2013 г.

Полювання за золотом

Недавно я писала про те, що записуюсь на онлайн-фотокурси від Наталії Рецци. І ось настав час першого фото-завдання, яке полягало в пошуку золота - в кольоровій гаммі, в часі доби і в умінні знайти ідеальну точку для розміщення в кадрі об’єкту, тобто «золотого січення».
Якраз в намаганнях піймати в об’єктив ту саму «золоту годину», коли сонце вже майже сідає, але його останні промені ще оповивають все навколо золотистими відтінками, я і зробила наступні кадри:
----------
Недавно я писала о том, что записываюсь на онлайн-фотокурсы от Наталии Реццы. И вот настало время первого фото-задания, которое заключалось в поиске золота – в цветовой гамме, во времени суток и в умении найти идеальную точку для размещения в кадре объекта, то есть «золотого сечения».
Как раз в попытках поймать в объектив тот самый «золотой час», когда солнце уже почти садится, но его последние лучи еще окутывают все вокруг золотистыми оттенками, я и сделала следующие кадры:


пятница, 18 октября 2013 г.

«Коламбия пикчерс не представляет», або «Історія дерева – 2»

Дякуючи Юлі (Lysulka), яка вчасно нагадала мені про участь у її флешмобі, я відчула себе ну прямо голлівудським продюсером, що випускає на світ Божий другу частину особливо вдалої кінокартини ))) Отже, моя «Історія дерева – 2»: беріть поп-корн і вмощуйтесь зручніше!  
----------
Благодаря Юле (Lysulka), которая вовремя напомнила мне про участие в ее флешмобе, я почувствовала себя ну прямо голливудским продюсером, который выпускает на свет Божий вторую часть особенно удачной кинокартины ))) Итак, моя «История дерева – 2»: берите поп-корн и устраивайтесь поудобнее!
  

Одна прогулянка за містом

Вчора було трішки похмуро, але я вважаю, що осінь прекрасна завжди, тому озброїлася фотоапаратом, зібрала всіх своїх домочадців і поїхала за місто, поближче до природи! Річка і ліс стали чудовими «моделями», так що, поки мій чоловік ловив наших дітей, не даючи їм впасти у воду, я намагалася піймати прекрасні кадри )))
----------
Вчера было немного пасмурно, но я считаю, что осень прекрасна всегда, поэтому вооружилась фотоаппаратом, собрала всех своих домочадцев и поехала за город, поближе к природе! Речка и лес стали прекрасными «моделями», так что, пока мой муж ловил наших детей, не давая им упасть в воду, я пыталась поймать прекрасные кадры )))


четверг, 17 октября 2013 г.

Віртуальний вихідний

Сьогодні натрапила в неті на ось таку чудову картинку, і просто не змогла пройти повз неї – не знаю, хто автор, але сюжет в найдрібніших деталях відображає моє бачення одного з ідеальних вихідних! Не тих, галасливих і насичених емоціями, які ми проводимо з сім’єю, хоча такі дні я теж обожнюю. Ні, я маю на увазі своєрідний «день психологічного перезавантаження», який іноді буває необхідний кожному з нас.
На цьому фото є все, що я люблю – золота і безмежно красива осінь, спокійна вода, що заворожує своєю загадкою, певна частка самотності, яка іноді теж не завадить (особливо мамі в декреті), і головне – книги! А ще – елемент недосказаності, коли ви самі можете «доуявити» невистачаючі деталі. Я, наприклад, «бачу» позаду лавки ще і невеличкий столик з теплим напоєм (глінтвейн або кавуся – на вибір по настрою), а ще, десь у межах досяжності – теплий і м’якенький плед, який врятує від холоду… Так би і залишилася тут на цілий день…
Ну, якщо не в реальному житті, то хоч у віртуальному влаштую собі відпочинок!
P.S. Знов мене накрила ностальгія )))
----------
Сегодня наткнулась в нете на вот такую чудесную картинку, и просто не смогла пройти мимо нее – не знаю, кто автор, но сюжет в мельчайших деталях отражает мое видение одного из идеальных выходных! Не тех, шумных и насыщенных эмоциями, которые мы проводим с семьей, хотя такие дни я тоже обожаю. Нет, я имею в виду своеобразный «день психологической перезагрузки», который иногда бывает необходим каждому из нас.
На этом фото есть все, что я люблю – золотая и безгранично красивая осень, спокойная вода, что завораживает своей загадкой, некая доля одиночества, которая иногда тоже не помешает (особенно маме в декрете), и главное – книги! А еще – элемент недосказанности, когда вы сами можете «допредставить» недостающие детали. Я, например, «вижу» позади давки еще и небольшой столик с теплым напитком (глинтвейн или кофеек – на выбор по настроению), а еще, где-то в пределах досягаемости – теплый и мягонький плед, который спасет от холода… Так бы и осталась здесь на целый день
Ну, если не в реальной жизни, так хотя бы в виртуальной устрою себе отдых!

P.S. Опять меня накрыла ностальгия )))


среда, 16 октября 2013 г.

Записуюсь на фотокурси!

Останнім часом вже в кількох блогах, які я читаю, згадувалось про безкоштовні фотокурси від Наталії Рецци, які стартують 18 жовтня. Мені стало цікаво, адже завжди корисно дізнатися щось нове від професіоналів своєї справи! Тому я записалася, і по мірі можливості буду старатися виконувати фотозавдання. Приєднуйтесь і ви, будемо обмінюватися враженнями! Всі подробиці тут.  
----------
В последнее время уже в нескольких блогах, которые я читаю, упоминалось о бесплатных фотокурсах от Наталии Реццы, которые стартуют 18 октября. Мне стало интересно, ведь всегда полезно узнать что-то новое от профессионалов своего дела! Поэтому я записалась, и по мере возможности буду стараться выполнять фотозадания. Присоединяйтесь и вы, будем обмениваться впечатлениями! Все подробности здесь.



вторник, 15 октября 2013 г.

Тернопільські ліхтарики

Не знаю, як ви, а я, де би не була, чомусь завжди звертаю увагу на міські ліхтарі – ну подобаються мені ці створені людьми «світлячки», які однаково чудово виглядають і вдень, і вночі! В моїй уяві ліхтарі завжди асоціюються з чимось романтичним, напівприхованим-напіввисвітленим, і дуже-дуже теплим… Мою любов до ліхтарної теми можна прослідкувати і в деяких попередніх постах, наприклад, тут, тут або тут
А сьогодні я вирішила показати вам кілька наших тернопільських ліхтариків, які сфотографувала недавно, гуляючи містом. Заодно і повправлялася трішки в застосуванні цікавого ефекту «Боке», який дозволяє виділити центральний об’єкт на фото, розмиваючи фон. Насиченість цього ефекту може бути різною, але я не хотіла робити різкий контраст, тому тільки трошки «змазала» різкість заднього плану.
----------
Не знаю, как вы, а я, где бы не была, почему-то всегда обращаю внимание на городские фонари – ну нравятся мне эти созданные людьми «светлячки», которые одинаково чудесно выглядят и днем, и ночью! В моем воображении фонари всегда ассоциируются с чем-то романтическим, полускрытым-полуосветленным, и очень-очень теплым… Мою любовь к «фонарной» тематике можна проследить и в некоторых предыдущих постах, например, здесь, здесь или здесь.
А сегодня я решила показать вам несколько наших тернопольских фонариков, которые сфотографировала недавно, гуляя по городу. Заодно и поупражнялась немножко в применении интересного эффекта «Боке», который позволяет выделить центральный объект на фото, размывая фон. Насыщенность этого эффекта может быть разной, но я не хотела делать резкий контраст, поэтому только немного «смазала» резкость заднего плана.


воскресенье, 13 октября 2013 г.

Рукодільне минуле, частина ІІ, або Як поєднати приємне з корисним

В одному із своїх недавніх дописів я обіцяла показати вам вишиті мною картини. Не думала, що цей час настане так скоро, але відшукати, все-таки, фотки вишивок у своєму безмежному комп’ютерному складі мене спонукала Ірина, а якщо точніше, то запитання в її по-домашньому теплому блозі: «Без якого предмету в домі ви не уявляєте свій інтер’єр?”
Думала я думала, і вирішила, що домашній затишок для мене неможливий без предметів, зроблених своїми руками. Тільки не подумайте, що моя квартира – це суцільно завішана вишивками світлиця, я сама не люблю перетворювати дім в музей народної творчості )) Але якщо хенд-мейд-елементи підібрані ненав’язливо, гармонійно до інтер’єру, та ще й пасують по кольорах, то без них не обійтися!
Отже, хвалюся ))
Ці картини висять у мене вдома:
----------
В одном из своих недавних постов я обещала показать вишитые мной картины. Не думала, что это время наступит так быстро, но отыскать, все-таки, фотки вышивок в своем безграничном компьютерном складе меня побудила Ирина, а если точнее, то вопрос в ее по-домашнему теплом блоге: «Без какого предмета в доме вы не представляете свій интерьер?»
Думала я думала, и решила, что домашний уют для мнея невозможен без предметов, сделанных своими руками. Только не подумайте, что моя квартира – это сплошь увешанная вышивками горница, я сама не люблю превращать дом в музей народного творчества )) Но если хенд-мейд-элементы подобраны ненавязчиво, в гармонии с интерьером, да еще и подходят по цветах, то без  них не обойтись!
Итак, хвастаюсь ))
Эти картины висят у меня дома:


суббота, 12 октября 2013 г.

Туманний парк

Уже кілька днів поспіль Тернопіль покривається туманом, який, хоч і розсіюється в другій половині дня, проте настрій відповідний, все ж, створює. Гуляючи парком, біля якого живу, я хотіла зробити кілька «туманних» фотографій, проте кольори на фото вийшли дуже похмурі, і картинки виглядали буденно, без родзинки.
На щастя, згадуваний мною недавно онлайн-фоторедактор «Пікнік» вдихнув в мої фотоспроби нове дихання, і я в черговий раз переконалася, що навіть самим звичайним кадрам при бажанні можна надати певної особливості ))
Ось таким, трішки похмурим, але все рівно красивим, я побачила парк сьогодні:   
----------
Уже несколько дней подряд Тернополь покрывается туманом, который, хоть и рассеивается во второй половине дня, но настроение соответствующее, все-таки, создает. Гуляя по парку, возле которого живу, я хотела сделать несколько «туманных» фотографий, но цвета на фото получились очень хмурые, и картинки выглядели обыденно, без изюминки.
К счастью, упомянутый мной недавно онлайн-фоторедактор «Пикник» вдохнул в мои фотопопытки новое дыхание, и я в очередной раз убедилась, что даже самым обычным кадрам при желании можно придать некую особенность ))
Вот таким, немножко хмурым, но все равно красивым, я увидела парк сегодня:


четверг, 10 октября 2013 г.

Моє рукодільне минуле. Частина І

Ще коли я не мала свого власного блогу, мені дуже подобалося «підглядати» в чужі, особливо рукодільні: всі ці хрестики, петельки і чудові готові роботи не раз надихали на рукотворчість і мене. Я і зараз підписана і постійно підписуюсь на цікаві хенд-мейд-сторінки, часто залишаю там свої коментарі, і тому подумала про таке: «А якщо хтось з блогерш-рукодільниць загляне до мене в гості, а мені, крім фотографій, і похвалитися нічим?» А я ж колись і вишивала, і в’язала спицями і гачком, словом, який-не-який рукодільний спадок в мене таки залишився )))
Тому сьогодні відкопала кілька фоток своїх гачкованих «шедеврів», які створювала для Даринки, і показую вам! Це два тарахкальця і коралі, які, правда, використовувалися нею не за прямим призначенням, а для закуски )))
На наступний раз відшукаю і фото своїх вишитих картин, в мене їх теж з десяток набереться. Приємного перегляду!
----------
Еще когда у меня не было своего личного блога, мне очень нравилось «подсматривать» в чужие, особенно рукодельные: все эти крестики, петельки и чудесные готовые работы не раз вдохновляли на рукотворчество и меня. Я и сейчас подписана и постоянно подписываюсь на интересные хенд-мейд-страницы, часто оставляю там свои комментарии, и поэтому подумала о таком: «А что, если кто-то из блоггерш-рукодельниц заглянет ко мне в гости, а мне, кроме фотографий, и похвастаться нечем?» А я ведь когда-то и вышивала, и вязала спицами и крючком, словом, какое-никакое рукодельное наследство у меня, все-таки, осталось )))
Поэтому сегодня откопала несколько фоток своих связанных крючком «шедевров», которые создавала для Даринки, и показываю вам! Это две погремушки и бусы, которые, правда, использовались ею не по прямому предназначению, а для закуски )))
На следующий раз отыщу и фото своих вышитых картин, у меня их тоже с  десяток наберется. Приятного просмотра!


среда, 9 октября 2013 г.

Тернопіль «під вінтаж»

Сьогодні підходимо до тексту з різних сторін ))

Вступ перший
Як починаючий фотограф, я завжди беру на замітку різні цікаві програмки по фоторедагуванню, що зустрічаються мені в інтернеті. Один із моїх улюблених фоторедакторів, що дають широкий простір для творчості, називається Picnik. Тут є досить багато нескладних, але цікавих варіантів обробки фотографій, причому я ніколи не обмежуюсь застосуванням лише одного ефекту, а накладаю їх один на одного.

Вступ другий
Всі знають, що родзинкою Тернополя є його мальовничий став, який не раз ставав музою для творчих людей. Тут завжди дуже затишно, спокійно і красиво – особисто я дуже люблю прогулюватися по нещодавно відремонтованій набережній, милуючись дзеркальним водяним плесом…

А тепер об’єднаємо по змісту два попередніх абзаци і, вуаля, – отримаємо фотографії Тернопільського озера, оброблені в «Пікніку»! ))) Фотографувала в ранню пору, коли над водою ще де-не-де клубочився легкий туман. Це і надихнуло мене на стилізацію фото під старовину, коли зображення були нечіткі, ніби трохи розмиті, і у відповідній кольоровій гаммі. Ну що, уявимо собі Тернопіль в минулому? )))
----------
Сегодня подходим к тексту с разных сторон ))

Вступление первое
Как начинающий фотограф, я всегда беру на заметку разные интересные программки по фоторедактированию, которые встречаются мне в интернете. Один из моих любимых фоторедакторов, который дает широкое поле для творчества, называется Picnik. Тут есть довольно много несложных, но интересных вариантов обработки фотографий, причем я никогда не ограничиваюсь применением только одного эффекта, а накладываю их друг на друга.

Вступление второе
Все знают, что изюминкой Тернополя является его живописный пруд, который не раз становился музой для творческих людей. Тут всегда очень уютно, спокойно и красиво – лично я очень люблю прогуливаться по недавно отремонтированной набережной, любуясь зеркальной водной гладью…

А теперь объединим по смыслу два предыдущих абзаца и, вуаля, – получим фотографии Тернопольского озера, обработанные в «Пикнике»! ))) Фотографировала в раннее время, когда над водой еще местами клубился легкий туман. Это и вдохновило меня на стилизацию фото под старину, когда изображения быди нечеткими, будто немного размытыми, и в соответствующей цветовой гамме. Ну что, представим себе Тернополь в прошлом? )))



понедельник, 7 октября 2013 г.

Проба пера

Ну ось, моє існування в якості новоспеченого блогера починає давати свої плоди! По-перше, дуже приємно бачити, як збільшується кількість моїх читачів, а по-друге – я й сама постійно відкриваю для себе багато нового. Наприклад, сьогодні, дякуючи Lysulka і її посту про фотоколлажі, я спробувала створити дещо подібне, і мені це вдалося )))
Отже: довгожданне бабине літо, мої дітки і перші коллажні спроби! Lysulka, заціни!
----------
Ну вот, мое существование в качестве новоиспеченного блогера начинает давать свои плоды! Во-первых, очень приятно видеть, как увеличивается количество моих читателей, а во-вторых – я и сама постоянно открываю для себя много нового. Например, сегодня, благодаря Lysulka и ее посту о фотоколлажах, я попробовала создать нечто подобное, и у меня получилось )))

Итак: долгожданное бабье лето, мои детки и первые коллажные попытки! Lysulka, зацени!



воскресенье, 6 октября 2013 г.

Майже близнюки

В мене двоє дітей – Назарчику скоро вісім, а Даринці – півтора року. І буквально всі, хто їх бачить, наголошують на їхній схожості! Дійсно, коли народилася Дашка, то я пережила своєрідне дежавю, настільки вона була схожа на новонародженого Назарчика, і це при різниці в шість років!
Ще минулого року, коли Даринці було шість місяців, в мене виникла ідея сфотографувати її в тому ж антуражі, що і Назара в аналогічному віці. Я знайшла той самий костюмчик, ті ж самі наволочки до подушок, і навіть посадила «модель» у схожу позу ))) Ці дві фотки я хотіла оформити в рамочки типу колажу, але якось руки не дійшли… (ну, це буває)
А сьогодні моя ідея отримала нове життя в блозі – хоч тут вона, нарешті, втілиться! Заодно і читачі трішки познайомляться з моєю сім’єю ))) Ну що, вгадуйте, де Назар, а де Даринка!
----------
У меня двое детей – Назарчику скоро восемь, а Даринке – полтора года. И буквально все, кто их видит, акцентируют внимание на их похожести! Действительно, когда родилась Дашка, то я испытала своебразное дежавю, настолько она была похожа на новорожденного Назарчика, и это при разнице в шесть лет!
Еще в прошлом году, когда Даринке было шесть месяцев, у меня возникла идея сфотографировать ее в том же антураже, что и Назара в аналогичном возрасте. Я нашла тот же костюмчик, те же наволочки для подушек, и даже посадила «модель» в похожую позу ))) Эти две фотки я хотела оформить в рамочки типа коллажа, но как-то руки не дошли… (ну, это бывает)
А сегодня моя идея получила новую жизнь в блоге – хотя бы здесь она, наконец-то, воплотится! Заодно и читатели немножко познакомятся с моей семьей ))) Ну что, угадывайте, где Назар, а где Даринка!

  
Фото 1

Фото 2

суббота, 5 октября 2013 г.

Історія дерева




А знаєте, мені сподобалося брати участь у цікавих блогерських заходах! Кілька днів тому я прийняла естафету в Читацькому марафоні, а тепер хочу підтримати ідею Lysulka, сторінку якої в Блогосвіті відкрила для себе зовсім недавно. Вона пропонує приєднатися до Фото-флешмобу про дерева, що я із великим задоволенням і роблю!
Отже, кілька слів про фотографії, які так нагадують про пишну і квітучу весну – саме такий неймовірний бузок кожного року буяє у дворі моїх батьків! Дивлюся на ці фото, і думаю про сонечко, тепло, і маму з татом )))
----------
А знаете, мне понравилось принимать участие в интересных блогерских мероприятиях! Несколько дней назад я приняла эстафету в Читательском марафоне, а сейчас хочу поддержать идею Lysulka, страницу которой в Блогомире открыла для себя совсем недавно. Она предлагает присоединиться к Фото-флешмобу о деревьях, что я с большим удовольствием и делаю!
Итак, несколько слов о фотографиях, которые так напоминают о пышной и цветущей весне – именно такая невероятная сирень каждый год буйствует во дворе моих родителей! Смотрю на эти фото, и думаю о солнышке, тепле и маме с папой )))

пятница, 4 октября 2013 г.

Люко Дашвар. «На запах м’яса»

Ну що ж, як я і обіцяла (в першу чергу – сама собі), починаю свій власний невеличкий огляд прочитаних книжок. Буду намагатися описувати свої враження відразу після закінчення читання, поки вони ще не вляглися спати десь у закутках пам’яті.
Отже, вчора вночі я закінчила читати останній шедевр моєї улюбленої письменниці Люко Дашвар – роман «На запах м’яса». Враження, як завжди, неоднозначні: перше, що кинулося в очі – не зовсім презентабельна, як на мене, назва. Зразу уявила якийсь продуктовий ринок ))) Проте письменниця не дарма вважається однією із кращих в Україні – за такою «побутовою» фразою ховається дійсно глибокий зміст.
Головна героїня – звичайна українська дівчина Майка, якій довелося самостійно вигризати своє право на життя – викликає суперечливі почуття. Її то жалієш, то дивуєшся її неприкритій дурості, а то і відверто зневажаєш за набуту в якості пожиттєвого імунітету непорядність.
Взагалі, у Люко Дашвар завжди все так, як у житті – немає виключно позитивних чи негативних персонажів. Кожен з них має свої, глибоко приховані таємниці – і мовчазна задумлива Уляна, і, ніби-то хороший, але теж не без грішка Толя Горох, і добра, в принципі, Вітка, котра насправді є звичайною мамою-зозулею… За тонку реалістичність я і люблю твори цієї письменниці. А ще – за соковиту, приправлену влучними метафорами українську мову! Переказувати комусь сюжети романів Люко Дашвар немає змісту – їх треба обов’язково прочитати самостійно, щоб з головою зануритись у вигадливий, проте такий справжній і близький кожному світ нашого буття
----------
Ну что же, как я и обещала (в первую очередь – самой себе), начинаю свой собственный небольшой обзор прочтенных книг. Буду стараться описывать свои впечатления сразу после окончания чтения, пока они еще не улеглись спать где-то в закоулках памяти.
Итак, вчера ночью я закончила читать последний шедевр моей любимой писательницы Люко Дашвар – роман «На запах мяса». Впечатления, как всегда, неоднозначные: первое, что бросилось в глаза – не совсем презентабельное, как по мне, название. Сразу представила какой-то продуктовый рынок ))) Однако писательница не зря считается одной из лучших в Украине – за такой «бытовой» фразой скрывается действительно глубокий смысл.
Главная героиня – обычная украинская девушка Майка, которой пришлось самостоятельно выгрызать свое право на жизнь – вызывает противоречивые чувства. Ее то жалеешь, то удивляешься ее неприкрытой глупости, а то и откровенно презираешь за приобретенную в качестве пожизненного иммунитета непорядочность.

Вообще, у Люко Дашвар всегда все так, как в жизни – нет исключительно положительных или отрицательных персонажей. У каждого из них свои, глубоко спрятанные тайны – и у молчаливой задумчивой Ульяны, и у, вроде-бы хорошего, но тоже не без грешка Толи Гороха, и у доброй, в принципе, Витки, которая на самом деле является обычной мамой-кукушкой… За тонкую реалистичность я и люблю произведения этой писательницы. А еще – за сочный, приправленный меткими метафорами украинский язык! Пересказывать кому-нибудь сюжеты романов Люко Дашвар не имеет смысла – их нужно обязательно прочесть самостоятельно, чтобы с головой окунуться в затейливый, но такой настоящий и близкий каждому мир нашего бытия…



четверг, 3 октября 2013 г.

Накрило...

А у нас сьогодні сніг…
Третє жовтня – ще зарано,
Але сніг це, не омана –
вже підмерз небесний міх…

Закружляло за вікном
Кілька кралечок-сніжинок –
Пролетіли, мов пушинки,
І розтанули бігом…

Осінь! Дай насолодитись
Світлом сонця – не теплом!
Своїм білим помелом
Не дозволь зимі пробитись…

Кілька тижнів подаруй
Нам приязної погоди,
Бо не буде більш нагоди –
І в наступний рік мандруй…


среда, 2 октября 2013 г.

Кришталеве джерело

Впевнена, що всі міські жителі не по чутках знають, що воду з крана пити не можна – на жаль, такі реалії нашого урбанізованого життя. Ось і я намагаюся споживати в їжу тільки чисту воду, яку доводиться час від часу «добувати» для дому. «Бутильовані» варіанти не для мене – чомусь не довіряю я тим пластиковим каністрам. А от водичка із джерела – миле діло!
Якось так склалося, що серед кількох джерел, розташованих поблизу Тернополя, наша сім’я найбільше полюбляє Ступківське – вже роками ми поповнюємо запаси питної води саме тут (думаю, що і добра половина тернополян теж). Місце тут затишне і, дякуючи старанням небайдужого мецената, красиво облаштоване: є капличка Богородиці, лавочки, і навіть невеликий басейн з холоднючою водою! Люди кидають туди копійки на згадку, а найсміливіші навіть інколи занурюються )))
Ступківське джерело навіть має свою власну легенду – вважається, що коли паломники простували із Тернополя до Збаража, то саме сюди «ступали» напитися чистої водиці. Тому і «Ступківське»!
З 2007 року це джерело має статус гідрологічної пам’ятки природи місцевого значення, так що все дуже серйозно! А мені просто подобається приїжджати в цей затишний куточок за кришталево чистою і дуже смачною водою, яка не дає пропасти людям у місті. Приїжджайте і ви!
----------
Уверена, что все городские жители не по наслышке знают, что воду из крана пить нельзя – к сожалению, таковы реалии нашей урбанизированной жизни. Вот и я пытаюсь употреблять в пищу только чистую воду, которую приходится время от времени «добывать» для дома. «Бутылированные» варианты не для меня – почему-то не доверяю я тем пластиковым канистрам. А вот водичка из родника – милое дело!
Как-то так получилось, что среди нескольких источников, расположенных вблизи Тернополя, наша семья больше всего любит Ступковский – уже годами мы пополняем запасы питьевой воды именно здесь (думаю, что и хорошая половина тернопольчан тоже). Место тут уютное и, благодаря стараниям неравнодушного мецената, красиво обустроенное: есть часовенка Богородицы, скамеечки, и даже небольшой бассейн с холоднющей водой! Люди бросают туда копейки на память, а самые смелые даже иногда окунаются )))
У Ступковского источника даже есть своя собственная легенда – считается, что когда паломники шли из Тернополя в Збараж, то именно сюда «ступали» испить чистой водицы. Поэтому и «Ступковский»!
С 2007 года этот источник имеет статус гидрологического памятника природы местного значения, так что все очень серьезно! А мне просто нравится приезжать в этот уютный уголок за кристально чистой и очень вкусной водой, которая не дает пропасть людям в городе. Приезжайте и вы!


вторник, 1 октября 2013 г.

Читательский марафон

   
В своем блогерском профиле самым первым моим интересом я обозначила хорошие книги. Это вышло неосознанно, но говорит о многом – я действительно не представляю себя без интересного чтения. Читать люблю с детства: журналы, газеты, книги и даже этикетки на продуктах – все было освоено мною сразу же, как только попадалось в руки! ))) Родители даже слегка переживали на этот счет, ведь я увлекалась не только сказками и детскими рассказами, но и вполне взрослой литературой, до которой, как говорила моя мама, мне надо было «еще дорасти».  Кстати, она была права: я на своем опыте убедилась, что некоторые литературные шедевры воспринимаются совершенно по-разному с каждым прошедшим годом. Но это тема для отдельного поста, а пока немного о другом ))