Дідьє ван Ковеларт. «Чужа шкіра»

Нарешті дочитала книжку Дідьє ван Ковеларта «Чужа шкіра». Скажу відразу, що читалася вона довгувато – при моїй нормі «книга за два-три дні» тут рахунок пішов на тижні. Не можу сказати, що цей літературний витвір поганий, ні: є в ньому і специфічний французький стиль, і трішечки влучного гумору, і непогана сюжетна основа, але… Все якось затягнуто.

Кількома словами переказати книжку можна так: відомий літературний критик Фредерік Ланберг втрачає в аварії свою кохану дружину Домінік, причому помирає вона не відразу, а після піврічної коми. Досить вагома частина книги присвячена своєрідному флешбеку, де герой згадує про свої стосунки з Домінік та їхнє спільне минуле. Коли читач починає проникатися жалістю до загиблої і співчуттям до Фредеріка, раптом нізвідки з’являється дехто Карін Денель – палка шанувальниця творчості літератора, котрий колись, у молоді роки, написав один-єдиний роман під псевдонімом Рішар Глен. Саме до Рішара і звертається в листі Карін, і тоді Фредерік вирішує прикинутись іншою людиною, вигадує собі нове життя, знімає нову квартиру і навіть збриває свої вічні вуса ))

Вникати в подробиці я не буду, скажу лише, що в процесі зародження відносин із цією таємничою дівчиною Фредерік-Рішар переживе багато особистісних метань, відважиться на непритаманні для себе кроки, а також дізнається правду про Карін. Закінчиться все несподівано, якось зовсім нелогічно і змазано, як на мене.

Загалом, книга має певний шарм, і любителям французької безпосередності і невимушеності, думаю, сподобається. Проте мені вона чомусь далася не зовсім легко, тому однозначно рекомендувати її до читання я не буду. Як то кажуть, «се ля ві»!

----------

Наконец дочитала книгу Дидье ван Ковеларта «Чужая шкура». Скажу сразу, что читалась она долго – при моей норме «книга за два-три дня» здесь счет пошел на недели. Не могу сказать, что это литературное произведение плохое, нет: есть в нем и специфический французский стиль, и немножко меткого юмора, и неплохая сюжетная основа, но… Все как-то затянуто.

В нескольких словах пересказать книжку можно так: известный литературный критик Фредерик Ланберг теряет в аварии свою любимую жену Доминик, причем умирает она не сразу, а после полугодовой комы. Достаточно весомая часть книги посвящена своеобразному флешбеку, где герой вспоминает о своих отношениях с Доминик и их общем прошлом. Когда читатель начинает проникаться жалостью к погибшей и сочувствием к Фредерику, вдруг ниоткуда появляется некто Карин Денель – пылкая поклонница творчества литератора, который когда-то, в молодые годы, написал один-единственный роман под псевдонимом Ришар Глен. Именно к Ришару и обращается в письме Карин, и тогда Фредерик решает притвориться другим человеком, выдумывает себе новую жизнь, снимает новую квартиру и даже сбривает свои вечные усы ))

Вникать в подробности я не буду, скажу только, что в процессе зарождения отношений с этой таинственной девушкой Фредерик-Ришар переживет много личностных метаний, отважится на несвойственные для себя шаги, а также узнает правду о Карин. Окончится все неожиданно, как-то совсем нелогично и смазано, как по мне.

В общем, у книги есть некий шарм, и любителям французской непосредственности и непринужденности она, думаю, понравится. Но мне она почему-то далась не совсем легко, поэтому однозначно рекомендовать ее к прочтению я не буду. Как говорится, «се ля ви»!