четверг, 23 февраля 2017 г.

Bird in a Cage

Усім вже хочеться весни… Пташки ще несміливо, але потрошки починають співати на деревах, буквально через кілька тижнів зявляться перші бруньки, а після цього настрій вже сам собою злетить на позначку «Все супер»! З нетерпінням чекаю першого весняного тепла, а поки що можна й повишивати, правда?   

воскресенье, 5 февраля 2017 г.

Джеймс Бовен. Вуличний кіт на ім’я Боб

Признатися чесно, я не дуже люблю книги про тварин – це мабуть, так на мене ще в дитинстві вплинули «Білий Бім, чорне вухо» і «Муму». Переважно всі подібні розповіді мають сумне закінчення, так що я свідомо не читаю такого, щоб потім не плакати. Але так як повість Джеймса Бовена «Вуличний кіт на ім’я Боб» мені просто вручила моя подруга, то довелося прочитати, щоб потім можна було поділитися з нею своїми враженнями ) Так я й зробила і не шкодую, тим більше, що ця повість має особливу передісторію.
Розповідь по дружбу рудого кота Боба і напівбезпритульного колишнього наркомана Джеймса написана, так би мовити, з перших вуст. Джеймс і Боб справді існують, заробляючи собі на прожиття на вулицях Лондона. Їхня історія правдива, написана по простому і без прикрас, але якось так дуже щиро, що й зачіпає за живе.

Джеймс і Боб
В книзі Джеймс розповідає про свої поневіряння і злидні, з яких він поступово почав виходити завдяки знайомству з харизматичним рудим пухнастиком. Відчувається, що музикант справді дуже любить свого кота, і читати про це дуже приємно (принаймні, мені, бо я котів теж люблю). Ще один плюс цієї книги: тут немає поганого закінчення, а навпаки – сяє проблиск надії на краще життя. Одним словом, дуже світла і добра розповідь, прочитати яку варто кожному. Хоча би для того, щоб не забувати, що ми, люди, повинні бути людяними.

До речі, цей роман, написаний, фактично, безпритульною людиною, вже вважається бестселлером, а недавно по ньому ще й зняли фільм. А ви кажете, чудес не буває! Так що читайте книгу і цінуйте дружбу, нехай навіть і з котами ) 


четверг, 2 февраля 2017 г.

Let it snow!

З приходом лютого завжди починають відчуватися ледь вловимі нотки весни: і сонечко сяє вже впевненіше, і пташки коли-не-коли цвірінькнуть, і настрій якось сам собою покращується, правда? Але зима буде панувати ще цілий місяць, тому я спокійно (тобто, ще «в тему») можу презентувати вам ще одну вишивку за моєю схемою: «Let it snow

вторник, 31 января 2017 г.

«Найголовніше досягнення»

Ви підбиваєте підсумки минулого року? Тобто, аналізуєте, чи вдалося втілити заплановане, обдумуєте свої досягнення, «підводите риску», так би мовити? Я намагаюся це робити, хоча би поверхнево. Хоча всі психологи в один голос радять відноситися до цього вкрай серйозно!  

Ні, цей мій допис не буде присвячений детальному аналізу моїх великих і малих здобутків за 2016 рік ) Хоча ні, один невеличкий здобуточок тут таки буде, зараз зрозумієте, про що я. Просто таким чином я плавно підвела вас до теми мого наступного оповідання, опублікованого на сторінках журналу «Diana» №12. Розповідь так і називається: «Найголовніше досягнення», а йдеться там про дівчину, якій довелося прийняти в житті непросте рішення. Ну а мій маленький здобуток, про який я говорила – це приємність бачити свій черговий текст опублікованим! Читайте з задоволенням!


пятница, 20 января 2017 г.

Алессандро Барікко. Шовк

Коли італієць пише про пригоди француза в Японії, то це не може не зацікавити, ви згідні? І хоча на перший погляд все це виглядає як якийсь сумбур, насправді роман «Шовк» авторства Алессандро Барікко вийшов досить інтригуючим, принаймні, мені сподобався!
У передмові до цього роману автору закидають надто вільне розпорядження історичними фактами: мовляв, і роки описаних подій не відповідають дійсності, і торгові шляхи в той час були інші, і політична ситуація теж…  Але хіба цінність художнього твору вимірюється в тому, щоб він стовідсотково відтворював реальні події? Я вважаю, що ні. Треба просто читати і насолоджуватися красивою історією!
А історія й справді гарна, хоча й має певні недомовки: молодий француз, який розводить шовкопрядів, їде за ними аж у далеку Японію. І зустрічає там дівчину із зовсім не азіатським розрізом очей, з якою за всю книгу не перемовиться й словом. Ні слова, уявляєте? Якщо чесно, то спочатку навіть важко зрозуміти, що між ними виникає кохання – настільки рідко вони бачаться і практично зовсім не спілкуються. Але кохання, як виявилося, таки виникло, і пронесли вони його через усе своє життя…
Окремо розповідається про не менш сильне почуття дружини головного героя, Елен. Ця жінка терпляче чекала на свого чоловіка місяцями, хоч і здогадувалася про його амурні справи. От такий-от любовний трикутник.
В книзі багато недосказаного, тому кожен читач може уявити собі відсутні деталі по-своєму. Наприклад, так і незрозуміло, звідки в Японії (такій закритій для чужих) взялася ця жінка іноземного походження; ким був «хлопчик-любовне послання», і як вдалося головному герою кілька разів самостійно з’їздити в далеку країну з величезною купою золота і повернутися живим? І чому «японка» так і не знайшла можливості з ним нормально поговорити, та ще й підсунула йому іншу дівчину? Дуже все заплутано!
А взагалі – книга дуже приємна до читання і якась така… світла, хоч і сумна. Прочитавши її, замислюєшся над тим, яку владу над людьми інколи мають правила і упередження. А ще після цього роману захотілося доторкнутися рукою до справжнього шовку – холодного, тонкого і невагомого…

четверг, 19 января 2017 г.

Jingle Bells, або Поки не закінчилась зима…

Знаю, що період веселих і затяжних зимових свят вже добігає кінця, але не можу не показати тут цю картинку на новорічну тематику. Справа в тому, що за моїми схемами вже починають вишивати люди, і це мене дуже тішить! Значить, недарма стараюся )

суббота, 14 января 2017 г.

Тетяна Брукс. Бережіть янголів своїх

Що потрібно для того, щоб книжка сподобалася читачеві? Розповім на прикладі книги Тетяни Брукс «Бережіть янголів своїх» (видавництво «Віват»), яка нещодавно випадково потрапила в мої руки. Отже, для успіху потрібні наступні інгредієнти:

По-перше: приємна і стильна обкладинка – тут ставимо плюс. Оформлення в ніжних бузково-салатових тонах (моя улюблена комбінація кольорів), зручний формат, якісний папір – тут все це присутнє, тому книга звертає на себе увагу.

По-друге: імя автора. Про Тетяну Брукс я ще не чула, але це й не дивно, враховуючи, що це її перша книга. В принципі, я зовсім не проти знайомства з новими авторами, якщо вони дійсно того варті.

По-третє: сюжет. Він, звичайно, є – книга містить один роман і кілька оповідань. Але складається враження, що у всіх своїх творах автор пише про себе. Це нагадало мені стиль Надійки Гербіш або Лесі Романчук, коли у героїнях чітко вгадується сама авторка. Читаєш як щоденник, а в деяких випадках розумієш, що навіть імена головних героїв не змінювалися. Майже у всіх історіях головна дійова особа – жінка середнього віку, якій не пощастило з чоловіком першого разу, але яка має дорослого сина і любить собак. Як варіант – героїня, власне, собака! Є ще історія дружби між собакою і літнім чоловіком… Також багато розповідається про другого чоловіка героїні та її виїзд за кордон, аж на далеку Аляску. Коротше, історія власного життя авторки. Читати, в принципі, цікаво, адже історії прості, життєві – з тих, які трапляються поряд. Але якихось карколомних викрутасів та великої інтриги тут не буде.

І четверте: якість перекладу і загальна грамотність – а ось тут ставимо великий мінус. Особисто я знайшла в цій книзі декілька граматичних помилок, а також нові для мене слова «паняй звідси», «нюшила» і «собачий шелтер». По змісту можна, звичайно, здогадатися, про що мова, але навіщо ж ускладнювати? )         

Висновок: видавництву потрібно найняти хорошого коректора, а так все більш-менш. Для розслабленого читання на один-два вечори книга підійде ) 


воскресенье, 8 января 2017 г.

Різдвяний віночок

Христос народився!
Усіх вітаю з Різдвом – щастя вам, здоровя, миру в країні й домашнього затишку! І при нагоді зимових свят показую свою нову вишивку, яку можна назвати «Різдвяним віночком».

четверг, 5 января 2017 г.

Грем Сімсіон. Проект «Розі»

Вже вкотре переконуюсь, що книжки, які потрапляють мені в руки випадково і дістаються «на шару», вражають значно більше, ніж ті, які вибираються довго і коштують недешево! Ось і зараз – яскраве тому підтвердження. Романтична історія «Проект «Розі» – дебютний роман австралійського письменника Грема Сімсіона – був придбаний мною по акційній ціні в одну копійку. Одну копійку! Вибирати треба було швидко серед кількох різнопланових книжок, тож я практично навмання взяла саме цю книгу і не пошкодувала – вона виявилося саме тим легким і приємним чтивом, яке ідеально пасує для розслаблених новорічно-різдвяних канікул. 

понедельник, 5 декабря 2016 г.

Львів. Смаколики. Різдво

Свято наближається… Ви вже відчуваєте в повітрі аромат теплого глінтвейну, хвої та мандаринів? Ну, якщо ще не відчуваєте, то скоро відчуєте, бо щедрий на подарунки новорічно-різдвяний сезон вже не за горами. І раз таке діло, то й збірка тематичних зимових оповідань «Львів. Смаколики. Різдво» стала для мене логічно виправданим вибором, хоча й не дотягнула до найвищої оцінки. Чому не дотягнула? Розказую!
Ця книжка, наскільки я розумію, продовжила цикл «львівських» оповідань від різних сучасних авторів. Перша частина – «Львів.Кава. Любов» – мені дуже сподобалась, а от ця викликала якісь неоднозначні враження. Не можу сказати, що погано, але і не зовсім те, чого хотілося. Останнім часом я взагалі помічаю, що я роблюся дуже вредною читачкою )) Але маємо те, що маємо – мої вимоги до того, що я читаю, з кожним роком стають все суворішими, це правда. Та у вас, напевно, теж так!
Більшість розповідей, що увійшли в збірку, і справді пронизані духом Різдва – особливо гарно це свято описане в найпершому оповіданні авторства Дари Корній. Також сподобалися розповіді Алли Рогашко (про кохання львівської пані з елементами містики), Любові Долик (історія з сумним закінченням, та ще й заснована на реальних подіях) та Ніки Нікалео (дуже пронизливо і щиро написано про бабусю). Решта оповідань – ніби й непогані, але якось… не зачепили. Було навіть таке, яке залишило по собі досить неприємне враження – це «Різдвяна фантасмагорія» Вікторії Гранецької. Більше схоже не на Різдво, а на бал якоїсь нечисті. Цікаво, що в попередній збірці «Львів. Кава. Любов» оповідання цієї авторки мені якраз і сподобалося, а тут таке… Ну, раз на раз не припадає.
Можливо, певну роль в моїй оцінці цієї книги зіграло те, що читала я її не в паперовому, а в електронному варіанті. Так вже вийшло, але на сприйняття воно таки впливає – ну не та атмосфера, не та! Зайвий раз переконалася, що електронні книжки – не моє. А «Львів. Смаколики. Різдво» при нагоді, все-таки, почитайте – можливо, у вас складеться зовсім інше враження. Поділитеся потім?