пятница, 28 июля 2017 г.

Переходжу на інший формат!

Майже чотири роки ведення блогу, безліч фотографій, вражень і думок з категорії "особисте" - віртуальна колекція спогадів підібралася чималенька! Моя потреба в такому інтернет-щоденнику нікуди не зникла, але сучасні можливості інтернет-мережі виводять це поняття на новий рівень.
Ви ж теж помітили, що формат звичайного блогу дещо застарів? Ось і я про це.
Не хочеться витрачати час на обробку фотографій та написання довгих постів (хоча розказати завжди є про що), а хочеться так: "клац-клац" - і готово! Одним словом, я переходжу в Інстаграм - спробую ділитися враженнями в більш мобільному та зручному форматі!
Блог я закривати не планую, хай собі буде. Можливо, щось перенесу і в Інста. Тому шукайте мене вже там під ніком Nazariya.
Всім, хто був підписаний на "Калейдоскоп хороших вражень", хочу подякувати просто за те, що ви є - серед вас я знайшла чимало однодумців і цікавих людей! Сподіваюся, наше спілкування не припиниться, і до зустрічі в Інстаграмі!

     

среда, 21 июня 2017 г.

Теплі історії у стилі Блюз

Починалася моя відпустка, було дуже багато нагальних справ перед запланованою мандрівкою, але про легку літню книжку для неквапливого читання на лежаку я забути ніяк не могла! Тому виділила на її придбання годинку дорогоцінного часу і пішла в книжковий магазин, хоча конкретних побажань до змісту й не мала. Хотілося чогось такого – щоб прочитати й нічого особливо не аналізувати, а просто заповнити свій вільний час. І я знайшла таку книжку! Збірка оповідань «Теплі історії у стилі Блюз» чудово справилася із своїм завданням – ненав’язливі життєві історії читалися легко і швидко: таке собі перезавантаження мізків. І скажу вам, що саме це мені й було потрібно!
Всі оповідання в цій збірці короткі, тому читати їх краще не підряд, а з перервами, щоб не заплутатися в персонажах і сюжетах. Авторів багато, причому майже всі – нові для мене імена. Щодо самих історій – були такі, які не вразили, але траплялися й такі, що викликали справжні емоції. Найбільше сподобалися оповідання «Vita» Ганни Коназюк та «Бог додасть» Галини Яценко. А ще сподобалася обкладинка приємного бірюзового кольору!

Взагалі-то, мені здається, що книги можна порівняти зі стравами: інколи хочеться густого й ситного борщу, а інколи – лише легкого безалкогольного напою, основна функція якого – освіжити. Так от, «Теплі історії у стилі Блюз» - це книга-«мохіто». Читайте й відпочивайте!


суббота, 6 мая 2017 г.

У стилі «бохо»

У нас, нарешті, потепліло, а це означає, що попереду чекає багато-багато довгих літніх вечорів! Таких, знаєте, із косими сонячними променями, в яких танцюватимуть ледь помітні пилинки; із заспокійливими співами цвіркунів; з пікніками на природі і квітами в волоссі… Усе це в мене десь глибоко в душі асоціюється із стилем «бохо», який вдало доповнюється пірїнками і кольоровими намистинами. На цю ж тему я пропоную вам і свою чергову вишивку – ну що, стрибнемо в літо?

суббота, 15 апреля 2017 г.

Еріка Бауермайстер. Школа основних інгредієнтів

Книга Еріки Бауермайстер «Школа основних інгредієнтів» потрапила до мене неочікувано – подруга просто дала її мені в руки з єдиним коментарем: «Почитай, дуже смачно написано!» Про цього автора я ще не чула, а з кулінарією в мене відносини на «Ви» (ну, так вже склалося), тому перед тим, як бути прочитаною, книга вилежалася в мене десь тижнів зо два. Зате, коли до неї, нарешті, дійшла черга, то це був справді приємний сюрприз! Настільки приємний, що аж захотілося щось смачненьке приготувати – хто мене добре знає, той оцінить всі масштаби позитивного впливу цього роману ))) Та що я тільки розказую, краще наведу кілька соковитих цитат, і ви самі все зрозумієте:

«Том наклонился к блюду и почувствовал запах холмов, разогретых солнцем, горячей земли и каменной кладки.
– Орегано. – сказал он, открывая глаза».

«Прованс, когда Хелен с Карлом прибыли туда в конце августа, был насквозь пропитан лавандой – воздух, простыни, вино, даже молоко в утреннем кофе – легчайшие нотки, акварельный мир бледно-фиолетового цвета».

«Когда все смешали, сальса получилась симфонией из красного, белого и зеленого, холодного, свежего и живого. На лепешке, с кусочком раскрошенного белого сыра, сальса дарила покой и вдохновение разнообразием текстур и неожиданных вкусов – словно собственное детство покоилось на ладони».

Написано справді чудово – читаючи, майже фізично відчуваєш всі ці божественні аромати й неповторні відтінки смаку. А ще, хоча дія роману відбувається в Америці, я постійно уявляла собі той самий Прованс, сповнений бузкових відтінків лаванди…
Переказувати книгу немає сенсу – її треба читати. Сюжет там, звичайно ж, є: мова йде про кулінарні курси в невеличкому ресторанчику і про людей, які їх відвідують. В кожного своя доля, свій біль, свої приємні й не дуже спогади… Але в моменти, коли всі вони чаклують на кухні під вмілим керівництвом власниці ресторану Ліліан, їхні турботи відходять на задній план, залишаючи лише справжню сутність життя.

Скажу вам чесно – ця книга мене справді причарувала, а це останнім часом відбувається зі мною все рідше й рідше. «Школа основних інгредієнтів» вчить насолоджуватися простими речами, заспокоює та врівноважує і буквально «показує» красиві картинки, немов з якогось легкого романтичного фільму… Мабуть, на даному етапі мені це дійсно було потрібно, тому ставлю цьому роману найвищий бал і рекомендую його насамперед тим, кому треба зупинитись і перевести подих посеред бурхливого ритму сучасного життя.


понедельник, 3 апреля 2017 г.

Олеський замок

Давненько я не писала про свої подорожі, а вони, між тим, іноді таки відбуваються! Фотоматеріалу є багато, а от часу на його обробку – не дуже. Але сьогодні виправляюся і звітую про нашу недавню мандрівку замками Львівщини, серед яких був і загальновідомий Олеський замок.

четверг, 23 февраля 2017 г.

Bird in a Cage

Усім вже хочеться весни… Пташки ще несміливо, але потрошки починають співати на деревах, буквально через кілька тижнів зявляться перші бруньки, а після цього настрій вже сам собою злетить на позначку «Все супер»! З нетерпінням чекаю першого весняного тепла, а поки що можна й повишивати, правда?   

воскресенье, 5 февраля 2017 г.

Джеймс Бовен. Вуличний кіт на ім’я Боб

Признатися чесно, я не дуже люблю книги про тварин – це мабуть, так на мене ще в дитинстві вплинули «Білий Бім, чорне вухо» і «Муму». Переважно всі подібні розповіді мають сумне закінчення, так що я свідомо не читаю такого, щоб потім не плакати. Але так як повість Джеймса Бовена «Вуличний кіт на ім’я Боб» мені просто вручила моя подруга, то довелося прочитати, щоб потім можна було поділитися з нею своїми враженнями ) Так я й зробила і не шкодую, тим більше, що ця повість має особливу передісторію.
Розповідь по дружбу рудого кота Боба і напівбезпритульного колишнього наркомана Джеймса написана, так би мовити, з перших вуст. Джеймс і Боб справді існують, заробляючи собі на прожиття на вулицях Лондона. Їхня історія правдива, написана по простому і без прикрас, але якось так дуже щиро, що й зачіпає за живе.

Джеймс і Боб
В книзі Джеймс розповідає про свої поневіряння і злидні, з яких він поступово почав виходити завдяки знайомству з харизматичним рудим пухнастиком. Відчувається, що музикант справді дуже любить свого кота, і читати про це дуже приємно (принаймні, мені, бо я котів теж люблю). Ще один плюс цієї книги: тут немає поганого закінчення, а навпаки – сяє проблиск надії на краще життя. Одним словом, дуже світла і добра розповідь, прочитати яку варто кожному. Хоча би для того, щоб не забувати, що ми, люди, повинні бути людяними.

До речі, цей роман, написаний, фактично, безпритульною людиною, вже вважається бестселлером, а недавно по ньому ще й зняли фільм. А ви кажете, чудес не буває! Так що читайте книгу і цінуйте дружбу, нехай навіть і з котами ) 


четверг, 2 февраля 2017 г.

Let it snow!

З приходом лютого завжди починають відчуватися ледь вловимі нотки весни: і сонечко сяє вже впевненіше, і пташки коли-не-коли цвірінькнуть, і настрій якось сам собою покращується, правда? Але зима буде панувати ще цілий місяць, тому я спокійно (тобто, ще «в тему») можу презентувати вам ще одну вишивку за моєю схемою: «Let it snow

вторник, 31 января 2017 г.

«Найголовніше досягнення»

Ви підбиваєте підсумки минулого року? Тобто, аналізуєте, чи вдалося втілити заплановане, обдумуєте свої досягнення, «підводите риску», так би мовити? Я намагаюся це робити, хоча би поверхнево. Хоча всі психологи в один голос радять відноситися до цього вкрай серйозно!  

Ні, цей мій допис не буде присвячений детальному аналізу моїх великих і малих здобутків за 2016 рік ) Хоча ні, один невеличкий здобуточок тут таки буде, зараз зрозумієте, про що я. Просто таким чином я плавно підвела вас до теми мого наступного оповідання, опублікованого на сторінках журналу «Diana» №12. Розповідь так і називається: «Найголовніше досягнення», а йдеться там про дівчину, якій довелося прийняти в житті непросте рішення. Ну а мій маленький здобуток, про який я говорила – це приємність бачити свій черговий текст опублікованим! Читайте з задоволенням!


пятница, 20 января 2017 г.

Алессандро Барікко. Шовк

Коли італієць пише про пригоди француза в Японії, то це не може не зацікавити, ви згідні? І хоча на перший погляд все це виглядає як якийсь сумбур, насправді роман «Шовк» авторства Алессандро Барікко вийшов досить інтригуючим, принаймні, мені сподобався!
У передмові до цього роману автору закидають надто вільне розпорядження історичними фактами: мовляв, і роки описаних подій не відповідають дійсності, і торгові шляхи в той час були інші, і політична ситуація теж…  Але хіба цінність художнього твору вимірюється в тому, щоб він стовідсотково відтворював реальні події? Я вважаю, що ні. Треба просто читати і насолоджуватися красивою історією!
А історія й справді гарна, хоча й має певні недомовки: молодий француз, який розводить шовкопрядів, їде за ними аж у далеку Японію. І зустрічає там дівчину із зовсім не азіатським розрізом очей, з якою за всю книгу не перемовиться й словом. Ні слова, уявляєте? Якщо чесно, то спочатку навіть важко зрозуміти, що між ними виникає кохання – настільки рідко вони бачаться і практично зовсім не спілкуються. Але кохання, як виявилося, таки виникло, і пронесли вони його через усе своє життя…
Окремо розповідається про не менш сильне почуття дружини головного героя, Елен. Ця жінка терпляче чекала на свого чоловіка місяцями, хоч і здогадувалася про його амурні справи. От такий-от любовний трикутник.
В книзі багато недосказаного, тому кожен читач може уявити собі відсутні деталі по-своєму. Наприклад, так і незрозуміло, звідки в Японії (такій закритій для чужих) взялася ця жінка іноземного походження; ким був «хлопчик-любовне послання», і як вдалося головному герою кілька разів самостійно з’їздити в далеку країну з величезною купою золота і повернутися живим? І чому «японка» так і не знайшла можливості з ним нормально поговорити, та ще й підсунула йому іншу дівчину? Дуже все заплутано!
А взагалі – книга дуже приємна до читання і якась така… світла, хоч і сумна. Прочитавши її, замислюєшся над тим, яку владу над людьми інколи мають правила і упередження. А ще після цього роману захотілося доторкнутися рукою до справжнього шовку – холодного, тонкого і невагомого…