Сара Лотц. Троє

Пішла я якось в книгарню по новий шедевр від Стівена Кінга, але його там, як виявилось, в продажу ще не було. Але книжковий магазин – це таке місце, з якого я рідко коли виходжу з пустими руками, тож я вирішила, все-таки, зробити покупку. Вибрала роман Сари Лотц «Троє», який, за словами продавця, мав би бути написаний в жанрі психологічного трилеру – якраз те, чого мені  явно не вистачає в житті )))

Та жартую я, жартую, продовжимо )

Анотація до цієї книги була досить цікавою: в один день в різних точках земної кулі вщент розбиваються аж чотири літаки, і в трьох з них єдиними пасажирами, що вижили, виявились діти. Кожна дитина залишилася майже неушкодженою, що вже є чудом, але після катастрофи їхня поведінка кардинально змінилася. Головна тема роману – пошуки правди і побудова різних версій того, що трапилось: від релігійних (ці діти – Посланці кінця світу; як варіант - одержимі) до цілком фантастичних (вони – прибульці, які прийшли, щоб слідкувати за землянами). Відкритим залишалося також питання про існування четвертої дитини, що нібито вижила.

Зав’язка мені сподобалася, так що я відразу почала читати книгу, але тут на мене чекало невеличке розчарування. Справа в тому, що роман написаний, як я би сказала, в псевдодокументальному стилі, тож опис подій в ньому ведеться не від імені якогось одного персонажа чи автора, а на основі численних документів: газетних вирізок, онлайн-переписок, диктофонних записів тощо. Сприйняття тексту дуже ускладнює величезна кількість персонажів – мені особисто було важкувато несподівано «переключатися» з одного героя книги на іншого. А так як стилі викладу різних дійових осіб мало чим відрізнялися один від одного, то інколи доводилося навіть повертатися на початок глави і перечитувати, про кого йдеться ) Загальну картину читач додумує собі сам, що, в принципі, не так вже й погано, але в даному випадку трохи ускладнено, як на мене.

Мій вердикт: сюжет багатообіцяючий, але нестандартний стиль написання все зіпсував. Роман міг би бути набагато цікавішим – автору достатньо було краще прописати персонажів і відкрити більше «потойбічних» подробиць. А ще, на мою думку, інколи не вистачало зв’язку між подіями, адже в книзі забагато прогалин, які треба собі «доуявити». Та й кінцівка незрозуміла – то це, все-таки, були інопланетяни? Хто читав, поділіться здогадами!

P.S. Більше книг цього автора купувати не буду – я, як виявилось, «книжковий консерватор», і надаю перевагу традиційному викладенню історій )