Накопичилось, або Балада про декрет )

Вам хочеться іноді вище злетіти?

Здається, що там – кольори яскравіші?

Для жінки це складно. То стримують діти,

А то й чоловік капризує не гірше!

Сімейні проблеми, борщі, прибирання,

Там встигнути треба, і там – не забути…

Подивишся вгору – і тихе зітхання:

Коли ж себе Жінкою зможеш відчути?

Щоб в домі порядок, і діти спокійні,

Ніхто не голодний, ніхто не хворіє,

А від чоловіка – слова чародійні:

«Кохана! Від тебе душа моя мліє!

Тримай ось квиточок на острів безлюдний,

Улюблена книга твоя – вже у сумці,

Вікенд проведеш одинокий і чудний…»

Це щастя! Це рай! Але тут же на думці:

«А як там синочок? Чи все з ним нормально?

А доця маленька – здорова, сміється?

А квіти политі? Харчуєтесь файно?

 Коротше, без мене не так вам живеться.

Вертаюсь, вертаюсь, так всім спокійніше.

Та й нащо той острів мені – розсмішили!»

 Такі ми, жінки. І що найцікавіше:

Від буднів втікти ми би і не хотіли!

Нам треба лиш трішки: хвилинку для себе,

Ну, може, годинку (на шопінг з прицілом).

А так для сім’ї ми – хоч зірочку з неба,

Лиш не підрізайте декретницям крила!!!

Фото не моє, бо я про таке поки що тільки мрію )))