Аньєс Мартен-Люган. Щасливі люди читають книжки і п'ють каву

Коли я вперше почула назву «Щасливі люди читають книжки і п’ють каву», то відразу подумала, що цей французький роман мав би мені сподобатись. Але враження після прочитаного були якісь неоднозначні: з одного боку, цікаво було дізнатися, чим же все закінчиться, а з іншого – під кінець книжки головна героїня мене вже просто дратувала. Але про все по порядку.

Отже, сюжет книги зав’язаний навколо важкої депресії жінки, яка втратила в аварії чоловіка і доньку. Дуже довго вона не може прийти до себе, а потім раптово вирішує поїхати на кілька місяців в Ірландію – країну, яку любив її чоловік. Приготуйтеся: буде дуже багато кави, цигарок і кухлів темного ірландського пива, а ще неприязний сусід та його собака. По законах жанру від ненависті до кохання всього один крок, тому неважко було здогадатися, що героїня все-таки запалає пристрастю до неголеного дядька з фотоапаратом, який живе неподалік. Але описано все якось уривками, нелогічно і поверхнево: ось вчора вона його люто ненавиділа, а сьогодні вже не може без нього жити. При цьому Діана (ім’я героїні) веде себе жахливо – постійно п’є, курить, лежить на мокрому піску знову ж таки п’яна, наривається на неприємності і т.д. Я розумію, що жінка в депресії, але тут вже трохи перебір. Тим не менше, сусід її теж полюбив, після чого вона його успішно залишила і повернулася у Францію. Ось така історія, як на мене – трохи дивакувата і непослідовна.

Ще один нюанс, який справив не дуже хороше враження – переклад. Скільки книжок на українській мові я вже перечитала, але такі слова як «психіятр», «фотель» і «трохи сексуальности» чомусь таки ріжуть мені око. І нагадують про університетську викладачку, яка на хімію казала не інакше як «хемія», а ще не любила дівчат з яскравим макіяжем. Коротше, переклад на любителя.

  Навіть не знаю, як би культурно підсумувати все вищесказане. Скажімо так: книга зовсім не відповідає позитивній назві, тому майте це на увазі, якщо надумаєте її купувати.