Леся Воронюк. Записки на зап'ястях

Не так давно мені пощастило побувати на тернопільській прем’єрі документального фільму про вишиванку «Спадок нації». Фільм дуже сподобався – справді викликає багато щирих емоцій, тож раджу переглянути його всім. Про цю кінострічку я вже писала на порталі «Діана-клуб», тому повторюватися не буду, а ось про творчість однієї з авторів фільму, чернівчанки Лесі Воронюк, сказати маю що!

Як так вийшло? Дуже просто: після прем’єри фільму я придбала Лесину книгу «Записки на зап'ястях», та ще й автограф попросила. Прочитала, тепер пишу рецензію )

Як виявилось, це вже третя книга письменниці, і увійшли до неї три окремих твори – власне «Записки на зап'ястях», «Мукомол» і «Скажені». Навіть не знаю, як правильно їх називати – романи, новели, філософські роздуми, казки, чи ще якось… Можливо, це й справді «поезія в прозі», як і написано на першій сторінці книги?

«Записки на зап'ястях» читаються легко, але з ефектом калейдоскопу, коли різні картинки швидко міняються і складаються в не до кінця зрозумілий пазл – багато треба додумувати, доуявляти, домислювати…

«Мукомол» – наче знятий на чорно-білу плівку фентезі-фільм: така собі забілена борошном  казка. Сподобався мені найбільше, до речі.

А в «Скажених», на мою думку, трохи змазаний фінал, але сюжет все одно цікавий, хоч і нереальний: звичайна дівчина знайомиться на вулиці з напівбезпритульним бідним художником, який потім ще й втрачає зір, і забирає його жити до себе. Хоча ні, дівчина, все-таки, незвичайна, правда? Бо звичайні такого не роблять!

По всьому видно, що в авторки багата фантазія, причому не з приторно-солодкуватим смаком, а з досить жорстким підтекстом: чого варта одна тільки картина з равликом на снігу, який залишає після себе довгий і слизький солоний слід… Особисто мені такий стиль нагадав творчість Сальвадора Далі – несподівано і навіть трішки шокуюче, але ж цікаво!

Для повного уявлення наведу вам невелику цитату по тій же темі: 

«Як прикро, що тане сніг. Вони лежали б у ньому аж до весни, до першого цвіту, доки блідий холод не проріс би крізь кості і мозок не став би дрібним первоцвітом. Коли так буде, очі перетворяться на білі мушлі закам’янілого льоду, глибоко в яких битимуться серця двох равликів.» Коротше, в образному мисленні та вмінні переносити свої думки на папір письменниці не відмовиш – що є, те є!

В загальному книжка сподобалась – вириває з буденності і пробуджує уяву. Так що читайте твори наших молодих українських письменників, бо вони того варті!