воскресенье, 28 февраля 2016 г.

Марина Гримич. Фріда

Для кожної книги – свій час.
От, наприклад, бувають такі книги, які потрібно читати тільки в дорослому віці, щоб мати можливість порівняти їх із власним досвідом. А бувають такі, які слід прочитати рано – і саме для того, щоб навчитися чомусь корисному, що не вилилося б потім у власні сумні помилки.
Є книги, до яких можна періодично звертатися протягом усього життя, а є й такі, яких і розгортати не варто. І ще я вірю в те, що деякі книги просто чекають свого зіркового часу, тобто моменту, коли вони сприймуться найкраще. Саме так у мене сталося з романом «Фріда» Марини Гримич.     
Ця книга поповнила мою домашню бібліотеку вже давно – ще минулого літа її мені подарувала одна з друзів-блогерів Таня Кущук. Вже не пам’ятаю, чому, але відразу я роман не прочитала, а залишила «на потім», і це «потім» настало аж тепер. І аж тепер я змогла відкрити для себе нове цікаве ім’я в сучасній українській літературі – Марина Гримич.
Розповім детальніше про книжку. В ній йдеться про своєрідну кризу особистості сучасної бізнес-леді, яка несподівано для самої себе повертається з Києва в рідне місто Бердичів. Повертається і розуміє, що свідомо згубила дуже цінну частину власного життя – історію власної родини… Жінка потрапляє в будинок, де колись виросла, і буквально крок за кроком відновлює в пам’яті події минулого, що складаються в цілісну картину, наче пазли.
Хитрі євреї і шляхетні поляки, підприємливі вірмени і «соціалістично-грамотні» росіяни – всі вони якимось чудом вживаються в українському Бердичеві, здавна відомому своїм інтернаціональним складом населення. Загадковий будинок-химера на вулиці Торговій переповнений привидами і спогадами, які накопичилися в ньому за довгі десятиліття його існування. Він приховує в собі хитромудро переплетені чорні ходи, підвали і сховки, а ще безліч особистих таємниць його різношерстих пожильців, що з часом зрослися в одну велику сім’ю… Були тут і небезпечні оборудки, і заборонені пристрасті; і ризикований обман, і людське великодушшя; і біблійні притчі, і містичні легенди – словом, коктейль на виході читач отримує просто вибуховий!
Особливо сподобались деякі вислови з цієї книги. Наприклад, такий: «Будинки не можуть жити без людей». Ну правда ж! А як вам ось такі зворушливі слова закоханого «не в ту» дівчину польського парубка:
«Панянко Клеопатро! Що це було? Я й досі не можу прийти до тями! То був буревій трояндових пелюсток? То було запаморочення від сонця? То був ніжний бриз з моря? То було тремтіння крилець метелика? То була пара від гарячого шоколаду з молоком? Чи то був танець з Вами? Ваш Гермес». Аж на бал захотілося!

Резюме: книга цікава й нестандартна, захоплює, тримає увагу і примушує задуматися. Ну, принаймні, мене. А ще захотілося на власні очі побачити Бердичів! Тому, Таня, якщо я таки завітаю в твоє рідне місто, то доведеться тобі проводити для мене екскурсію – сама напросилася )) А якщо серйозно, то ще раз дякую за гарний подарунок! 

6 комментариев:

  1. Дякую за інформацію, зацікавилась книгою)
    Я декілька разів була у Бердичеві, дуже енергетичне місто!

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Ось і я хотіла б побувати там. Треба буде щось придумати )

      Удалить
  2. Думаю над твоїми роздумами))) З весною!!!

    ОтветитьУдалить
  3. Треба перечитати знов, призабулось.
    А взагалі - дуже люблю Марину Гримич ще з першої книжки "Ти чуєш, Марго".

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Треба буде і мені поцікавитись іншими книгами цієї авторки )

      Удалить