Юлія Смаль. Хто повірить Елеонорі Чайці?

Рецензія, яку ви зараз читаєте, є не зовсім звичайною, а точніше – зовсім незвичайною для мене. Справа в тому, що книжка, на яку вона написана, ще не вийшла з друку, хоча обкладинка до неї вже й тиражується в інтернеті )) Моє знайомство з цим романом має свою цікаву передісторію, про яку я таки мушу написати кілька слів.

Почалося все з того, що мій відгук на роман «Теплі історії з корицею» несподівано прокоментувала Юлія Смаль – автор цієї книги. Ще більш несподіваним для мене стало те, що вона запропонувала прочитати її нову повість! Я, звичайно ж, погодилась (не кожного дня відомі автори пропонують мені однією з перших прочитати їхні нові книги), тож Юлія надіслала мені файл, ну а я пообіцяла поділитися своїми враженнями, що з задоволенням і роблю!

Отже, нова книга Юлії Смаль «Хто повірить Елеонорі Чайці?». Назва відразу заінтригувала, хоч і навела на певні асоціації з детективами від Дар’ї Донцової – відразу уявилися якісь заплутані сюжетні ходи і захоплюючі розслідування )) Та все виявилось зовсім не так – насправді це позитивна «дівчача» історія про людську доброту, суперечливу любов і родинний затишок, втім, не позбавлена певної інтриги. Щоб було зрозуміло, про що мова, зроблю невеличкий анонс: життя самотньої тридцятирічної жінки круто змінюється буквально за тиждень, і вже до кінця роману вона отримує не просто кохану людину, а цілу сім’ю з трьома дітьми (двоє з яких – не її). Все, більше карт розкривати не буду – не маю права )

А тепер про свої враження, спочатку про позитивні. Як і казала авторка, ця її повість відрізняється від попереднього «клаптикового» роману головним – тут є непоганий цілісний сюжет. Тобто це вже не просто художньо-есеїстичні замальовки «ні про що», а цілком конкретно розказана історія. Ще один вагомий плюс – легкі нотки гумору, які, на мою думку, завжди роблять читання книг приємнішим. Ну і красиві описи сцен родинного затишку – куди ж без них? )) Найбільше сподобалось читати про підготовку до Нового Року і безпосередньо його святкування аж з трьома Дідами Морозами. Словом, прихильники «Теплих історій» не будуть розчаровані – книга таки викликає позитивні емоції.      

Хоча дозволю собі зробити і кілька зауважень (бо точно знаю, що Юлія нормально сприймає конструктивну критику). Були моменти, коли під час читання втрачалася, як то кажуть, «нить повествования», особливо під час перескакувань від думок одного персонажа до іншого. Мені подобається такий прийом, коли одні й ті ж події висвітлюються з точки зору різних людей, але тут дуже важливо не заплутати читача у часі, не дублювати описи цих подій і взагалі – вчасно дати зрозуміти, що мову веде уже зовсім інший персонаж. Одним із дуже вдалих прикладів застосування такого літературного прийому є книга Поли Гоукінз «Дівчина у потягу» – там події описуються аж трьома різними людьми, та ще й з великим розривом у часі, але читаючи книгу, цього зовсім не помічаєш – навпаки, починає складатися цілісна картина.

І ще одне – в деяких моментах було не зовсім зрозуміло: хто, на кого і за що ображався, чому діяв чи діяла саме так, а не інакше. Можливо, щоб уникнути таких пробілів, було б варто більш детальніше розписати мотивацію персонажів.

Загальний висновок: ця книга однозначно цікавіша за попередню, хоча багато в чому вони й схожі – ті ж самі маленькі сімейні радощі, затишок, тепло, вагітність, посмішки і багато-багато гарячого чаю ))) І навіть трішечки кориці!

Дякую Юлії Смаль за надану можливість прочитати книгу ще до її виходу і бажаю подальших творчих успіхів!