Ірен Роздобудько. Ліцей слухняних дружин

Усіх вітаю з приходом довгожданого літа! Сподіваюсь, що у вас хороший настрій і багато гарних планів на найближчі три місяці – по собі знаю, як приємно обговорювати, обдумувати і уявляти втілення всіх своїх літніх задумів! Але все це ще попереду, а сьогодні поділюся з вами враженнями від останньої прочитаної мною книжки – «Ліцей слухняних дружин» від Ірен Роздобудько. 

Книга містить аж два романи: власне, сам «Ліцей…» і трішки фантастичну історію під багатозначною назвою «Якби». Обидва сюжети досить цікаві і неординарні, та й авторка місцями висловлюється дуже мальовничо, я б сказала. Читаючи «Якби», я чітко уявила собі дитинство вісімдесятих – ніби переглянула один з хороших радянських фільмів (мова ведеться про несподіване перенесення героїні на тридцять років назад). А події, що розгорталися в «Ліцеї слухняних дружин» (ох, не про мене ця книжка, не про мене!) чимось нагадали славнозвісний Хогвартс – ви ж читали сагу про Гаррі Потера?

В книзі є досить інтриги та динаміки, причому в обох романах відчувається особливий стиль автора – такий собі сучасний прагматизм з легким флером романтики. Але… Інколи опис супутніх подій чи персонажів був занадто деталізованим, простіше кажучи – нудним, що трохи відволікало від основної сюжетної канви. Хеппі-енди були, але якісь змазані, хоча якраз про закінчення цих історій і хотілось би дізнатися більш детально.

Читати книжку, звичайно, можна, хоча мені, як прискіпливому читачу, все-таки впадають у вічі певні недоробки. А може, це просто не мій автор? Коротше, з п’яти можливих балів ставлю книзі оцінку «чотири».