Стівен Кінг. Відродження

Люблю читати Кінга. От не знаю, чому так – я ж ніби-то серйозна доросла жінка, мама двох дітей, вишивальниця, кінець-кінців, якій належить бути романтичною і мрійливою, а не захоплюватися якимись там «жахастиками»! Але ж ні – кожне нове творіння цього автора беззаперечно посідає чільне місце в списку моїх книжкових покупок і на кілька днів краде мене від сім’ї. Адреналіну не вистачає, чи що? Не знаю. А Кінга люблю з дитинства (не перебільшую – перший його роман «Та, що несе вогонь» я прочитала десь в класі третьому-четвертому, вже не пам’ятаю точно, і ця книга, вже добряче пошарпана, в мене ще й досі є).

Щось я відволіклась трохи )) Так от, недавно вийшов новий роман Стівена Кінга «Відродження», який я щойно закінчила читати. Розказую!

В книзі йдеться про одного американського (ну звичайно ж) гітариста родом зі штату Мен – хто читає Кінга, той знає, що це його улюблене місце дії. Ще у віці шести років майбутній музикант познайомився з молодим священником, і у них відразу виник особливий зв’язок (і це не те, про що ви подумали). З плином часу життєві шляхи цих двох персонажів то розходились, то сходились, але доля так чи інакше вперто зводила їх докупи. Гітарист став наркоманом, а священник – цілителем, хоча й не без подвійного дна, бо його чудом відроджені пацієнти часто втрачали розум і натомість отримували моторошні «залишкові явища», щось типу побічних ефектів лікування. В результаті своїх експериментів колишній пастор свідомо відкриває завісу в світ мертвих, і це далеко не Діснейленд.

Священник мені відразу не сподобався – цинічна і жорстока людина, хоча причина стати саме таким у нього була вагома. А гітарист – звичайний собі підстаркуватий дядько зі своїми «мухами» в голові, але не такий вже і поганий. Взагалі-то я помітила, що останнім часом героями Кінга стають немолоді вже мужчини – може, асоціює їх із собою? Так було в «Містері Мерседесі», і тут щось схоже. Але сюжет і майстерність викладу від цього зовсім не страждає – «Король жахів», як завжди, на висоті!

Читайте Стівена Кінга, і нехай всі ваші трилери залишаються тільки на сторінках його романів!