Вуличками Ліндоса…

Продовжуючи грецьку тему, не можу не розповісти вам про невеличке, але дуже колоритне містечко Ліндос, яке було одним з моїх «must-see» на Родосі.

Взагалі-то, за нашими уявленнями це навіть не місто, а швидше селище, адже в ньому проживає менше 4000 мешканців. Зате туристів тут – ого-го скільки! І недарма, бо Ліндос є одним із найдревніших поселень острова, яке було колись містом-державою і могутнім центром мореплавства. Розташоване воно на узбережжі Середземного моря між двома красивими бухтами, однією з яких я пропоную вам помилуватися просто зараз:

Це бухта святого Павла, знаменита своєю кристально чистою і теплою водичкою, в якій так і хочеться скупатися! Тут обладнаний гарний пляж, який мирно сусідить із міні-причалом для невеличких човників:

А ще тут є малесенька церква того ж таки Апостола Павла – вважається, що її побудовано саме в тому місці, де він любив проголошувати свої промови. Краса і спокій цього місця приваблюють сюди чимало пар, бажаючих одружитися. Ми навіть зустріли одну з таких процесій по дорозі, щоправда, хто з них наречена, я так і не розібрала ))) Але це справді була весільна хода якихось іноземців, що збиралися провести церемонію вінчання в церкві Апостола Павла.

Просто над бухтою височіє так зване «Старе місто Ліндоса» - древній акрополь, якому нараховується більше 4000 років. Піднятися туди можна пішки, а можна на осликах – своєрідному місцевому таксі, але нам це, на мій превеликий жаль, не вдалося – не встигали по часу. Шкода, бо я можу тільки уявити, які запаморочливі звідти відкриваються види… Ну нічого, буде привід повернутися сюди ще колись!

На підступах до скелі, на якій стоїть акрополь, розмістилися більш сучасні райони Ліндоса, здалеку схожі на розсипаний по схилах білий цукор-рафінад! От туди ми й попрямували:

Перше моє враження було таким, ніби я потрапила на якийсь середньовічний торговий майданчик: безліч найрізноманітнішого краму, люди снують і говорять різними мовами, а ще там було багато осликів! Міцно вхопивши дітей за руки, ми поволі почали просуватися вперед, все далі заглиблюючись у лабіринт вузьких вуличок, наповнених товарами…

Проте буквально через кілька десятків метрів місто, нарешті, явило нам свою істинну красу: звивисті вулиці, затишні дворики, квітучі дерева у величезних горщиках і специфічна грецька «бруківка» з гальки, викладеної на ребро – все це настільки причаровує, що особисто я могла би ходити там ду-у-уже довго!

До речі, не дивлячись на те, що вулиці Ліндоса є досить вузькими і заплутаними, з них можна потрапити у величезні приміщення і двори, закриті від чужого ока – якась така незвична для нас, «зашифрована»  побудова міста.

А це – звичайне помешкання жителів містечка. Все, як у нас – завіски на вікнах, орхідеї, малесенький шматочок хмарки, відображений у склі… Вирізняється хіба що цікава штука, якою потрібно тарабанити в двері – щось типу такого собі дзвінка ))      

Ліндос – дуже цікаве містечко, і я би з великим задоволенням провела у ньому набагато більше часу. Туди треба їхати на цілий день – тоді можна і в акрополь піднятися, і в бухті покупатися, і по крамничках находитися вдосталь! Ну що ж, можливо, колись мені це ще вдасться, а поки що – прощальний погляд на іншу мальовничу бухту цього місця і багато-пребагато приємних спогадів…