Люко Дашвар. «На запах м’яса»

Ну що ж, як я і обіцяла (в першу чергу – сама собі), починаю свій власний невеличкий огляд прочитаних книжок. Буду намагатися описувати свої враження відразу після закінчення читання, поки вони ще не вляглися спати десь у закутках пам’яті.

Отже, вчора вночі я закінчила читати останній шедевр моєї улюбленої письменниці Люко Дашвар – роман «На запах м’яса». Враження, як завжди, неоднозначні: перше, що кинулося в очі – не зовсім презентабельна, як на мене, назва. Зразу уявила якийсь продуктовий ринок ))) Проте письменниця не дарма вважається однією із кращих в Україні – за такою «побутовою» фразою ховається дійсно глибокий зміст.

Головна героїня – звичайна українська дівчина Майка, якій довелося самостійно вигризати своє право на життя – викликає суперечливі почуття. Її то жалієш, то дивуєшся її неприкритій дурості, а то і відверто зневажаєш за набуту в якості пожиттєвого імунітету непорядність.

Взагалі, у Люко Дашвар завжди все так, як у житті – немає виключно позитивних чи негативних персонажів. Кожен з них має свої, глибоко приховані таємниці – і мовчазна задумлива Уляна, і, ніби-то хороший, але теж не без грішка Толя Горох, і добра, в принципі, Вітка, котра насправді є звичайною мамою-зозулею… За тонку реалістичність я і люблю твори цієї письменниці. А ще – за соковиту, приправлену влучними метафорами українську мову! Переказувати комусь сюжети романів Люко Дашвар немає змісту – їх треба обов’язково прочитати самостійно, щоб з головою зануритись у вигадливий, проте такий справжній і близький кожному світ нашого буття…

----------

Ну что же, как я и обещала (в первую очередь – самой себе), начинаю свой собственный небольшой обзор прочтенных книг. Буду стараться описывать свои впечатления сразу после окончания чтения, пока они еще не улеглись спать где-то в закоулках памяти.

Итак, вчера ночью я закончила читать последний шедевр моей любимой писательницы Люко Дашвар – роман «На запах мяса». Впечатления, как всегда, неоднозначные: первое, что бросилось в глаза – не совсем презентабельное, как по мне, название. Сразу представила какой-то продуктовый рынок ))) Однако писательница не зря считается одной из лучших в Украине – за такой «бытовой» фразой скрывается действительно глубокий смысл.

Главная героиня – обычная украинская девушка Майка, которой пришлось самостоятельно выгрызать свое право на жизнь – вызывает противоречивые чувства. Ее то жалеешь, то удивляешься ее неприкрытой глупости, а то и откровенно презираешь за приобретенную в качестве пожизненного иммунитета непорядочность.

Вообще, у Люко Дашвар всегда все так, как в жизни – нет исключительно положительных или отрицательных персонажей. У каждого из них свои, глубоко спрятанные тайны – и у молчаливой задумчивой Ульяны, и у, вроде-бы хорошего, но тоже не без грешка Толи Гороха, и у доброй, в принципе, Витки, которая на самом деле является обычной мамой-кукушкой… За тонкую реалистичность я и люблю произведения этой писательницы. А еще – за сочный, приправленный меткими метафорами украинский язык! Пересказывать кому-нибудь сюжеты романов Люко Дашвар не имеет смысла – их нужно обязательно прочесть самостоятельно, чтобы с головой окунуться в затейливый, но такой настоящий и близкий каждому мир нашего бытия…