Високий Замок

Серед моїх знайомих, мабуть, не знайдеться людини, яка б свого часу не побувала в знаменитому львівському парку «Високий Замок», а от мені потрапити туди раніше ніяк не вдавалося – то погода погана, то обставини не сприяють, то ще щось… І це при тому, що в самому Львові я буваю не так вже і рідко! Ось чому, як тільки трапилась нагода, ми з сім’єю вирішили надолужити згаяне і відвідали нарешті цей затишний парк. Тож віднедавна Високий Замок поповнив і наш особистий туристичний список ))

Для сонячного настрою!

Я, мабуть, не перша і далеко не остання, хто перебуває в справжньому захваті від краси квітучих навесні плантацій ріпака! Рослина, здавалось би, простенька і без претензій на розкіш, але це якщо розглядати окремо взяту гілочку. А ось якщо ви їдете в авто, а у вікні – яскраво-жовті безкраї поля, що так красиво контрастують із синім небом, зеленими лісами і чорною ріллею, то стає зрозумілим ваше бажання тут же забути, куди і навіщо ви їдете, зупинити шофера (який, у моєму випадку, вже давно до такого звик), вийти з машини з камерою в руках і фотографувати, фотографувати, фотографувати… Одним словом, естети мене зрозуміють )))

Перша вишиванка до першого причастя!

Здійснилось! Минулої неділі у нашій сім’ї відбулася важлива подія: синочок Назарчик пішов до свого першого причастя. День був поважний і святковий, тому і про відповідний одяг слід було подбати заздалегідь. Соромно признатися, але серед тієї безлічі картин, серветок і рушників, які я встигла навишивати за своє життя, досі не було жодної вишиванки! Тож задля першого причастя було вирішено вишити і першу сорочку )))

Юлія Смаль. Теплі історії з корицею

Моє знайомство з «Теплими історіями» розпочалося з книг Надійки Гербіш і збірки «Про дива, коханих і рідних», які, можна сказати, відкрили для мене новий жанр в літературі – такі собі художні замальовки з обов’язковим хепі-ендом. Кілька наступних книг цієї серії я пропустила, а от коли побачила надзвичайно затишну і «смачну» обкладинку «Теплих історій з корицею» від Юлії Смаль, то не змогла втриматися – придбала книжечку і приготувалася відпочити за легким і приємним чтивом, але… На жаль, мушу визнати, що в даному випадку гарна обкладинка не виправдала моїх сподівань – зміст повісті зовсім мене не зачепив.   

Ні в якому разі не хочу образити авторку книжки – людина, яка пише і видає романи з трьома малими дітьми на руках, уже заслуговує на повагу. Та й стиль викладу в книзі досить непоганий – часом траплялися дуже навіть гарні описи природи чи внутрішніх станів душі персонажів повісті. Але особисто мені, як читачу, цього, все-таки, замало.  

Якихось карколомних подій чи поворотів долі в книзі немає – вона, скоріше, нагадує особистий щоденник письменниці, перемежаний де-не-де вигаданими й невигаданими історіями з життя її подруг чи просто знайомих. Трішки про дітей, трішки про ідеального чоловіка, краплина спогадів про минуле – але нічого такого, що можна було б переказати, бо просто не запам’ятовується. Таке враження, що авторка просто любить писати, а про що – все рівно, головне, щоб було красиво ))) Ну і з корицею вийшов перебір – я розумію, що зміст повинен відповідати назві, але згадування цієї приправи усюди, де можна і не можна, виглядало трішки нав’язливим.

Коротше, книгу я читала довго (що вже є яскравим показником), враження такі собі, тому рекомендувати її вам не буду. Ну хіба що ви ду-у-уже любите корицю і трохи відірвані від реальності історії )))    

І знову нагорода!

Чим більше часу я проводжу в блогосвіті, тим частіше зустрічаю там різного роду ігри і марафони, де потрібно дати відповідь на запитання про себе і передати естафету іншим дівчатам. Знаю, що багато хто ставиться до цієї розваги несерйозно і не приймає подібних викликів, але особисто я вважаю, що справа ця потрібна і важлива, адже якщо вам передають так звану «блого-нагороду», значить ви цікаві людям, а це завжди приємно!

Збаразький замок, яким побачили його ми!

Мабуть, усім вам добре відомо про те, що Західна Україна дуже багата різноманітними історичними пам’ятками, а особливо старовинними замками. І Тернопільська область – не виключення, у нас є (як підказує інтернет) біля тридцяти найрізноманітніших палаців, фортець і замкових комплексів! Все це буквально під носом, а ми ще ніде не були? Ганьба! Тож на сімейній нараді було одноголосно вирішено відвідати якщо не всі ці визначні місця, то хоча би їх більшість. Почати вирішили із найближчого Збаразького замку.

У мріях про море...

Холодна погода, бажання погрітися на теплому пісочку і робота над Синьою книгою – всі обставини склалися так, що якось само собою прийшло бажання вишити щось синеньке, та ще й на морську тематику. Декілька вечорів – і позитивна серветка з симпатичними мушлями і черепашками готова!

Подих весни...

Календарна весна вже пройшла екватор, а реальна щось не спішить радувати нас своїм теплом… Але ми, творчі люди, не засмучуємось, і робимо погоду самі! Що для цього потрібно? Кілька фотографій ще зовсім маленьких бруньок, які насмілилися виглянути на світ Божий, краплинка натхнення і зовсім трішки фантазії! Я, наприклад, уявила собі ранню весну не у звичних для неї біло-зелено-блакитних кольорах, а в насичених райдужних відтінках, і хто мені в цьому заперечить? ))

Стівен Кінг. Відродження

Люблю читати Кінга. От не знаю, чому так – я ж ніби-то серйозна доросла жінка, мама двох дітей, вишивальниця, кінець-кінців, якій належить бути романтичною і мрійливою, а не захоплюватися якимись там «жахастиками»! Але ж ні – кожне нове творіння цього автора беззаперечно посідає чільне місце в списку моїх книжкових покупок і на кілька днів краде мене від сім’ї. Адреналіну не вистачає, чи що? Не знаю. А Кінга люблю з дитинства (не перебільшую – перший його роман «Та, що несе вогонь» я прочитала десь в класі третьому-четвертому, вже не пам’ятаю точно, і ця книга, вже добряче пошарпана, в мене ще й досі є).

Щось я відволіклась трохи )) Так от, недавно вийшов новий роман Стівена Кінга «Відродження», який я щойно закінчила читати. Розказую!

В книзі йдеться про одного американського (ну звичайно ж) гітариста родом зі штату Мен – хто читає Кінга, той знає, що це його улюблене місце дії. Ще у віці шести років майбутній музикант познайомився з молодим священником, і у них відразу виник особливий зв’язок (і це не те, про що ви подумали). З плином часу життєві шляхи цих двох персонажів то розходились, то сходились, але доля так чи інакше вперто зводила їх докупи. Гітарист став наркоманом, а священник – цілителем, хоча й не без подвійного дна, бо його чудом відроджені пацієнти часто втрачали розум і натомість отримували моторошні «залишкові явища», щось типу побічних ефектів лікування. В результаті своїх експериментів колишній пастор свідомо відкриває завісу в світ мертвих, і це далеко не Діснейленд.

Священник мені відразу не сподобався – цинічна і жорстока людина, хоча причина стати саме таким у нього була вагома. А гітарист – звичайний собі підстаркуватий дядько зі своїми «мухами» в голові, але не такий вже і поганий. Взагалі-то я помітила, що останнім часом героями Кінга стають немолоді вже мужчини – може, асоціює їх із собою? Так було в «Містері Мерседесі», і тут щось схоже. Але сюжет і майстерність викладу від цього зовсім не страждає – «Король жахів», як завжди, на висоті!

Читайте Стівена Кінга, і нехай всі ваші трилери залишаються тільки на сторінках його романів!

Христос Воскрес!

Нехай смачною буде паска,

красивим вкрита рушничком...

Із неба зійде Божа ласка

І світ наповнить ваш добром!

Яєчко розмальовував Назарчик )

Усіх вітаю зі святом! Нехай сонечко світить, настрій піднімається, і все, що побажається - завжди збувається! Христос Воскрес!

P.S. Кого цікавить схема серветки - шукайте тут.