Збаразький замок, яким побачили його ми!

Мабуть, усім вам добре відомо про те, що Західна Україна дуже багата різноманітними історичними пам’ятками, а особливо старовинними замками. І Тернопільська область – не виключення, у нас є (як підказує інтернет) біля тридцяти найрізноманітніших палаців, фортець і замкових комплексів! Все це буквально під носом, а ми ще ніде не були? Ганьба! Тож на сімейній нараді було одноголосно вирішено відвідати якщо не всі ці визначні місця, то хоча би їх більшість. Почати вирішили із найближчого Збаразького замку.

У мріях про море...

Холодна погода, бажання погрітися на теплому пісочку і робота над Синьою книгою – всі обставини склалися так, що якось само собою прийшло бажання вишити щось синеньке, та ще й на морську тематику. Декілька вечорів – і позитивна серветка з симпатичними мушлями і черепашками готова!

Подих весни...

Календарна весна вже пройшла екватор, а реальна щось не спішить радувати нас своїм теплом… Але ми, творчі люди, не засмучуємось, і робимо погоду самі! Що для цього потрібно? Кілька фотографій ще зовсім маленьких бруньок, які насмілилися виглянути на світ Божий, краплинка натхнення і зовсім трішки фантазії! Я, наприклад, уявила собі ранню весну не у звичних для неї біло-зелено-блакитних кольорах, а в насичених райдужних відтінках, і хто мені в цьому заперечить? ))

Стівен Кінг. Відродження

Люблю читати Кінга. От не знаю, чому так – я ж ніби-то серйозна доросла жінка, мама двох дітей, вишивальниця, кінець-кінців, якій належить бути романтичною і мрійливою, а не захоплюватися якимись там «жахастиками»! Але ж ні – кожне нове творіння цього автора беззаперечно посідає чільне місце в списку моїх книжкових покупок і на кілька днів краде мене від сім’ї. Адреналіну не вистачає, чи що? Не знаю. А Кінга люблю з дитинства (не перебільшую – перший його роман «Та, що несе вогонь» я прочитала десь в класі третьому-четвертому, вже не пам’ятаю точно, і ця книга, вже добряче пошарпана, в мене ще й досі є).

Щось я відволіклась трохи )) Так от, недавно вийшов новий роман Стівена Кінга «Відродження», який я щойно закінчила читати. Розказую!

В книзі йдеться про одного американського (ну звичайно ж) гітариста родом зі штату Мен – хто читає Кінга, той знає, що це його улюблене місце дії. Ще у віці шести років майбутній музикант познайомився з молодим священником, і у них відразу виник особливий зв’язок (і це не те, про що ви подумали). З плином часу життєві шляхи цих двох персонажів то розходились, то сходились, але доля так чи інакше вперто зводила їх докупи. Гітарист став наркоманом, а священник – цілителем, хоча й не без подвійного дна, бо його чудом відроджені пацієнти часто втрачали розум і натомість отримували моторошні «залишкові явища», щось типу побічних ефектів лікування. В результаті своїх експериментів колишній пастор свідомо відкриває завісу в світ мертвих, і це далеко не Діснейленд.

Священник мені відразу не сподобався – цинічна і жорстока людина, хоча причина стати саме таким у нього була вагома. А гітарист – звичайний собі підстаркуватий дядько зі своїми «мухами» в голові, але не такий вже і поганий. Взагалі-то я помітила, що останнім часом героями Кінга стають немолоді вже мужчини – може, асоціює їх із собою? Так було в «Містері Мерседесі», і тут щось схоже. Але сюжет і майстерність викладу від цього зовсім не страждає – «Король жахів», як завжди, на висоті!

Читайте Стівена Кінга, і нехай всі ваші трилери залишаються тільки на сторінках його романів!

Христос Воскрес!

Нехай смачною буде паска,

красивим вкрита рушничком...

Із неба зійде Божа ласка

І світ наповнить ваш добром!

Яєчко розмальовував Назарчик )

Усіх вітаю зі святом! Нехай сонечко світить, настрій піднімається, і все, що побажається - завжди збувається! Христос Воскрес!

P.S. Кого цікавить схема серветки - шукайте тут.

Чорне і Біле, або Хто чекає, той дочекається!

 Нарешті! Небо зглянулось на мої молитви, тож довгожданні Чорний і Білий випуски Золотої колекції вже в мене в руках! Ура!

Львівська прогулянка

Уявіть собі: рання весна, вже відчуваються сутінки, ви маєте кілька годин вільного часу і ви – у Львові! Вражень багато, тому я, як і обіцяла, нарешті публікую допис про продовження наших березневих вихідних у Польщі, із якої ми повертались через Львів.

Сесілія Ахерн. Час мого життя

« – Ли-ис, – мягко сказал Джейми, – смотри-ка, у них есть печеные перцы. Ты же их любишь. Может, их возьмешь?

Дэвид с некоторым раздражением поглядел на приятеля.

– Ой, господи, – улыбнулась Лиза,– помнишь те перцы?

– Ха! Потому и сказал.

Уверена, Дэвид представил, как они трахались в постели, усыпанной печеными красными перцами, хотя они наверняка просто объелись как-то в ресторане этими перцами, два паршивых обжоры.»

Ось в такому стилі – трішки грубувато, зате правдиво і з гумором – ведеться розповідь у романі Сесілії Ахерн «Час мого життя». Книга ця потрапила мені до рук випадково, проте залишила по собі приємне враження – ну люблю я незвичайні історії, та ще й з веселими діалогами )))

Сюжет починається доволі стандартно: молода дівчина після болісного розставання з хлопцем вже три роки ніяк не може знайти себе – з роботою не ладиться, з грошима теж, друзям і батькам набрехала так, що вже й сама не пам’ятає, кому і що говорила… Тобто, період в її житті настав далеко не найкращий. А от далі події розвиваються не зовсім звично – вона зустрічається і починає спілкуватися з таким собі уособленням свого ж власного Життя. І до речі, це мужчина.

Не подумайте, що в них буде роман – на цю роль в книзі знайдеться інший цікавий претендент, але Життя поволі починає витягувати героїню з глибокої депресії, і застосовує для цього досить жорсткі методи. Дівчина переосмислює все, що робила до того, і через терни добирається-таки до таких омріяних зірок. І ви знаєте, ця закручена історія з ненав’язливими елементами містицизму і сумними нотками сарказму викликала в мене широку гаму емоцій – від несподіваного сміху під час читання (що здивувало і насторожило мого чоловіка), до кількох непідробних сльозинок в деяких особливо зворушливих епізодах. А чого варті такі побічні сюжетні лінії, як історія сусідки з дитиною-невидимкою чи, наприклад, мрія матері, щоб її син був гомосексуалістом – це ж так модно!

Коротше, рекомендую – читайте на здоров’я, посміхайтесь і цінуйте своє Життя, бо воно в нас одне!

P.S. Наступний допис вже точно буде про Львів )    

Нашим весняним іменинникам!

В сім’ї у нас подвійне свято,

Ми наче в казці, і не гірш!

Емоцій радісних багато,

Й прийшло бажання скласти вірш!

А привід справді є чудовий:

Два дні народження нараз!

Тому, Дариночка і Вова,

Сьогодні ми вітаєм вас!

Тепло сердець даруєм щиро,

Живіть, як заповів Кобзар…

Бажаєм щастя вам і миру, 

Цілуєм, Віта і Назар!

«Weekend» в Перемишлі

Чули таку приказку: «Если очень захотеть, можно в космос улететь»? ))

Ну, не зовсім в космос, але в сусідню країну – то точно! Принаймні, нам з чоловіком на вихідних вдалося знову побувати в Польщі (до речі, минула наша поїздка туди ж відбулася майже рівно рік тому – з різницею в один день). Цікаво? То вмощуйтеся зручніше – фотографій ду-у-уже багато!