Тетяна Белімова. Трояндовий джем

Коли я започатковувала в блозі мітку «бібліоманія», то вважала, що свої рецензії на книги буду писати, мабуть, лише для себе ))) Але ж ні – як свідчить статистика переглядів, мої відгуки на прочитані книги залишаються стабільно популярними, та й коментарів збирають чимало! І це радує, бо мені завжди приємно поспілкуватися з такими ж, як і я, затятими любителями книжок!  Крім того, таке спілкування іноді буває досить корисним і у виборі наступних варіантів чтива – ось недавно, наприклад, одна з моїх ПЧ, Olga Petrynka, порадила мені збірку оповідань Тетяни Белімової «Трояндовий джем». Я скористалася порадою, тож тепер буду розповідати про свої враження!

Отже, ця збірка входить до серії вже всім відомих «Теплих історій», основна специфіка котрих – легкість, ненав’язливість і позитив, причому дуже часто із якимось кулінарним присмаком: кави, кориці, шоколаду – це вже який автор що більше любить! Судячи з назви, нескладно здогадатися, що Тетяна Белімова полюбляє трояндовий джем )))  Але я й сама його люблю (а хто ж не любить гюльбешекер?), та ще й такий, як робить моя улюблена бабуся – ну точно як у заголовній історії цієї книжки! Коротше кажучи, тут у нас все співпало )

Приємна відмінність цієї книжечки від деяких інших збірок тієї ж серії полягає в тому, що тут ви побачите не просто замальовки без конкретного змісту (хоч і вони мають право на життя), а цілком сформовані цікаві оповідання з певним сюжетом. Більшість цих  історій і справді спонукають задуматися: про вічні цінності, про кохання, про нелегку долю емігрантів, про муки творчості, і, звичайно, про мир… Найбільше мені сподобались оповідання під назвами «Не пропусти свою весну», «Стоп-кадр» і «Трояндовий джем», звичайно!

Ну і я була б не я, якби не додала мале-е-есеньку ложечку дьогтю! Розчарувала мене історія «Ліхтар і лампа» – і це при тому, як я люблю ліхтарі! Мабуть, через це так і зачепило ))) Ну дуже вже похмурі, закручені й довгі словесні описи, та й сюжет якийсь… так собі. Хоча, це чисто моя думка, може комусь і сподобається!

Загалом же книжка залишає досить непогані враження, тож для любительок «Теплих історій» вона буде цінним надбанням – рекомендую!

Місто з душею...

Не пройшло й кількох тижнів після нашої сімейної подорожі в Грецію, як прагнення нових туристичних вражень знову повели нас в дорогу – ну не можу я сидіти на місці, і всіх за собою тягну! Щоправда, цього разу кінцевий пункт мандрівки знаходився всього в двох годинах їзди машиною від Тернополя – мова йде про чарівне буковинське місто Чернівці. 

Давно хотіла погуляти по його вулицях не поспіхом, як це складалося в мене раніше, а спокійно –  насолоджуючись архітектурними деталями і особливою атмосферою цього місця. І знаєте, я не залишилася розчарованою – недарма Чернівці відомі також як «маленький Відень» або «український Париж». А ще мені дуже сподобалось як назвала Чернівці моя хороша подруга, до якої, власне, ми й їздили в гості – «Місто з душею»…

Вишиванка для Даринки

Незважаючи на величезну кількість подій, які примудряються одночасно відбуваютися в моєму житті, робота над Жовтою книгою кипить, тому й вишивання в довгий ящик я не відкладаю )) Як і обіцяла, сьогодні хвалюся сорочечкою для Даринки, яка була виготовлена, як на мене, в рекордно короткі строки – від задумки і до готового результату пройшло якихось два місяці (це з врахуванням моєї хронічної нехватки часу ні на що).

Вуличками Ліндоса…

Продовжуючи грецьку тему, не можу не розповісти вам про невеличке, але дуже колоритне містечко Ліндос, яке було одним з моїх «must-see» на Родосі.

Валері Собад. Місс Світі

Як я вже писала раніше, зі мною часто трапляється так, що придбані випадково книги виявляються набагато цікавішими ніж ті, які я обирала спеціально. Останнє моє книжкове поповнення виявилось саме таким випадком, бо роман Валері Собад «Місс Світі» став одним з моїх найбільших літературних розчарувань.

Чому я вибрала цю книгу? По-перше, в короткій анотації було сказано, що це «романтическая комедия, пронизанная тонким ароматом английского чая», а мені якраз і потрібне було щось легке і ненав’язливе для літніх деньків. По-друге, головна героїня книги – співробітниця редакції журналу, а я дуже люблю глянцеві видання і все, що з ними пов’язано (ну люблю – я ж, все-таки, жінка!) І по-третє, мені впала в очі стильна обкладинка в приємних пастельних тонах – такий собі шеббі-шик (теж люблю). Коротше, цю книгу я купувала, уявляючи собі карколомні повороти долі якоїсь маститої редакторки відомого журналу, пронизані дійсно цікавими і смішними історіями. І тут на мене чекав великий облом…

Так, головним персонажем роману є така собі «місс Світі» - 36-річна жіночка Саманта, що відповідає на листи стурбованих читачок журналу. Але який там глянцевий шик чи, не приведи Господи, гламур – це справжня сіра мишка, яка червоніє від одного чоловічого погляду і все життя живе з двома бабусями! В неї ціла купа фобій, описанню яких авторка книги присвятила не одну сторінку. Також дуже багато інформації про стареньких бабусь, з якими живе Саманта – як вони сваряться між собою, і все життя сварились, бо це дві рідні сестри, що вимушені були жити під одним дахом... Вам ще цікаво? Ну-ну, і я про це.

Ні, зав’язка в романі є – події починають розвиватися після отримання Самантою анонімного листа з погрозами. Але все якось так затягнуто, нудно… А закінчення всієї історії взагалі, на мою думку, «притягнуте за вуха». Стиль викладу теж якийсь незручний для читання – різкі переходи від одних подій до інших, написано дуже сухо. Та й обіцяного «тонкого англійського гумору» я там майже не помітила. Коротше, дочитувала книжку я вже через силу, просто з впертості. Не рекомендую.