Новорічний настрій

З Новим Роком!!!

Нехай він буде щасливим для нас усіх!

Не знаю, як у вас, а в мене на цей рік дуже багато планів, тому й сил знадобиться немало. Але всі нові вершини чекають попереду, а поки що – заслужений кількаденний відпочинок ))) Тому включаємо музику, розглядаємо красиві фотографії (всі з інтернету, але вдало відображають новорічний настрій), і набираємося натхнення для нових звершень!

Як минає ваша осінь?

У мене по-різному.

В робочих моментах, завдяки яким я відкриваю в собі приховані здібності (наприклад, неабияку мультизадачність, про яку раніше і не підозрювала).

В читанні книжок (уривками, по кілька хвилин на день, але читаю).

В щоденних буденних справах, яких в будь-якої жінки з чоловіком і двома дітьми хоч відбавляй.

На повноцінний відпочинок чи хоча би півгодинний релакс перед сном просто немає часу.

Fall in town...

Вечір. Сутінки. Темніє,

Жовтень листям шурхотить…

Тільки осінь так уміє:

Ось він день – і ніч за мить…

Ніби вчора було літо,

А тепер – в повітрі дим…

Закружляв нас долі вітер, 

тільки б встигнути за ним…

Таверна «La Mer», або Зовсім не осінній пост!

Осінь – моя улюблена пора року. Все це опале листя, золоті крони і специфічний ностальгічний настрій завжди наводили мене на філософські роздуми про вічне і надихали на створення чогось прекрасного: ну, наприклад, серії яскравих фотографій чи написання красивого ессе…  Але цього року, чомусь, все по-іншому! Тобто, осінь я все рівно люблю, але милуватися нею просто не встигаю, не кажучи вже про будь-які творчі експерименти ))) До речі, якраз недавно я спілкувалася на цю тему з Наталею («Замальовки вишивальниці») – виявляється, не одна я така прогульниця типово осінніх фотосесій! Ну, ми своє, думаю, ще надолужимо, а поки що я вирішила зігрітися теплими спогадами про літо і написати зовсім не осінній допис. Тому сьогодні віртуально повертаюся у вже не раз оспівану мною Грецію і представляю вам опис колоритної таверни «La Mer», що перекладається просто – «Море»! Не чекали такого в середині жовтня, правда? )))

Отже, тимчасова абстрагуємося від холодного пронизливого вітру, облітаючого листя і купи повсякденних справ, закриваємо очі й уявляємо собі літню казку…

Осінь на порозі…

Щедра, ласкава, багата ще яскравим сонячним світлом та ніжними павутинками бабиного літа, осінь вже тишком стоїть у нас на порозі. Її перші дні вже коротші, але ще досить теплі, а небо, хоч і наповниться скоро журавлиними ключами, але ще таке чисте і прозоро-синє, що хочеться дивитися в нього безмежно довго… Осінь – пора лісових пікніків із гарячою кавою у термосі, пора шоколадних каштанів у дитячих кишенях, пора поетів і творців, і моя улюблена пора…      

Миттєвості літа

Миттєвості літа такі швидкоплинні… Кадри теплих днів змінюються надто швидко: яскраве світло дня непомітно переходить у надвечірні косі промені сонця, плескіт річкової води – у спеку тісних приміщень, і ось уже в повітрі відчувається легкий присмак наступаючої осені. І поза всім, що відбувається навкруги, ми майже не встигаємо впіймати прості моменти радощів, а вони, між іншим, вже ніколи не повернуться назад. Ловіть своє літо, бо воно - неповторне…  

Прослушать или скачать Die Hochzeit бесплатно на Простоплеер

Накопичилось, або Балада про декрет )

Вам хочеться іноді вище злетіти?

Здається, що там – кольори яскравіші?

Для жінки це складно. То стримують діти,

А то й чоловік капризує не гірше!

Сімейні проблеми, борщі, прибирання,

Там встигнути треба, і там – не забути…

Подивишся вгору – і тихе зітхання:

Коли ж себе Жінкою зможеш відчути?

Щоб в домі порядок, і діти спокійні,

Ніхто не голодний, ніхто не хворіє,

А від чоловіка – слова чародійні:

«Кохана! Від тебе душа моя мліє!

Тримай ось квиточок на острів безлюдний,

Улюблена книга твоя – вже у сумці,

Вікенд проведеш одинокий і чудний…»

Це щастя! Це рай! Але тут же на думці:

«А як там синочок? Чи все з ним нормально?

А доця маленька – здорова, сміється?

А квіти политі? Харчуєтесь файно?

 Коротше, без мене не так вам живеться.

Вертаюсь, вертаюсь, так всім спокійніше.

Та й нащо той острів мені – розсмішили!»

 Такі ми, жінки. І що найцікавіше:

Від буднів втікти ми би і не хотіли!

Нам треба лиш трішки: хвилинку для себе,

Ну, може, годинку (на шопінг з прицілом).

А так для сім’ї ми – хоч зірочку з неба,

Лиш не підрізайте декретницям крила!!!

Фото не моє, бо я про таке поки що тільки мрію )))

Щастя є!

Воно і справді існує! Тишком-нишком ховається в улюбленому смачному десерті, яким вдалося несподівано поласувати; в переливах дитячого сміху, що чуєте від своїх найрідніших; в сонячних променях, що випадково пробиваються через хмари; в щирих усмішках і в сльозах радості, в хорошій музиці «з настроєм» і в мріях, що збуваються…

Ніжність...

Прослушать или скачать Скрипка і фортепіано бесплатно на Простоплеер

Перед дощем

Небо сіріє, наливається важкими краплями, що от-от упадуть згори і розіб’ються на мільйони мікроскопічних бризок, і десь далеко вже чути травневий грім. А цвіт перед дощем ще дужче розливається неймовірно духмяними пахощами, і так хочеться, щоб дощ очистив і забрав із собою все лихе, залишивши по собі лише тишу, спокій і невимовну свіжість…

Прослушать или скачать Японская этническая музыка бесплатно на Простоплеер

А за вікном - майже весна...

А за окном – почти весна,

Еще чуть-чуть, и воспылает!

Любовь и свет несет она,

И много тайн сердечных знает…

В ней пенье птиц и свежесть трав,

И шепот листьев изумрудных –

И от зимы давно устав,

Не думать о весне так трудно… 

...

Нерадісно, хоч ніби й перемога –

Щоразу навертається сльоза…

За упокій невинних молю Бога,

Упевнена – їх приймуть небеса…

А дні ідуть. Тепер ми будем знати

«Пакращення» життєвого ціну.

Сини народу! Як вас вшанувати,

Як перед вами зменшити вину?

Пролилась кров – і плаче Україна,

Осиротіли діти і батьки…

Та народилась Нація Єдина,

І бути їй такою навіки!!!

Ще одна нагорода і додатковий факт про мене ))

Мені подобається вести свій блог – це як щоденник, в якому я записую приємні миттєвості свого життя. Потім, через деякий час, цікаво перечитувати свої ж думки і враження, розглядати зроблені фото і подумки повертатися в хороші і добрі спогади…

І ще мені дуже приємно бачити, що мої дописи в блозі викликають зацікавлення і відгуки все нових і нових читачів – їх кількість збільшується, і я цьому безмежно рада! Завжди цікаво поспілкуватися з однодумцями – чи то стосується фотографування, чи моєї великої любові – книжок, чи рукоділля, чи просто віртуально поговорити з хорошими людьми, яких в блогосфері я вже знайшла багатенько ))

До чого це я? А до того, що недавно в мене з’явилася нова постійна читачка – LuboV (рада знайомству!), яка тут же передала мені блогонагороду! 

Краса поряд

А ви вмієте помічати красу? Ту, що прямо під носом, і повз яку більшість людей проходять, так і не побачивши її? Я вчусь.

Останній день старого року

Останній день старого року

Проходить тихо, непримітно,

Погодка видалась нівроку –

Все сіре, снігу не помітно…

Хоча, приглянутись пильніше –

Зустріти можна щось цікаве:

Гламурний пес, пташок побільше,

Ліхтар улюблений, і кава…

Яскраві зірочки на площі,

Красивий іній на ялинах –

І ось уже думки хороші

Танцюють радісно й невпинно!

Давайте бачити приємне,

Дрібничкам вчитися радіти!

Життя – воно таке буремне…

Давайте позитивно жити!

У мріях про Європу

В наш час, коли поїздку буквально в будь-яку точку світу може дозволити собі більшість із нас, я все ще тільки мрію про Європу… Єдина західна країна, в якій мені пощастило побувати (і в яку я закохалася з першого погляду) – це Угорщина. І справа не у грошах чи якихось непереборних перешкодах, ні – просто буденність настільки затягує, і ти постійно думаєш, що цього року, хай вже, подорож відкладається, а ось наступного… І знову все по колу.

А між тим, життя проходить, так що відкладати приємні речі немає куди, ви згідні? Тому я урочисто обіцяю сама собі, що найближчим часом зроблю, таки, собі візу, знайду час і можливості, і поїду в омріяну Європу! І буду довго гуляти старовинними вуличками прекрасних міст, насолоджуватися їх неповторною атмосферою, і, звичайно ж, фотографувати мої улюблені ліхтарі!

А поки що ділюся вами своєю добіркою теплих вечірніх фотографій європейських міст, які переносять мене у мою мрію…

P.S. Фото з інтернету, але я вірю, що скоро зможу похвалитися і власними!

----------

В наше время, когда поездку буквально в любую точку мира может позволить себе большинство из нас, я все еще только мечтаю о Европе… Единственная западная страна, в которой мне посчастливилось побывать (и в которую я влюбилась с первого взгляда) – это Венгрия. И дело не в деньгах или каких-то непреодолимых препятствиях, нет – просто обыденность настолько затягивает, и ты постоянно думаешь, что в этом году, ладно уж, путешествие откладывается, а вот в следующем… И опять все по кругу…

А между тем, жизнь проходит, так что откладывать приятные вещи некуда, вы согласны? Поэтому я торжественно обещаю сама себе, что в ближайшем времени сделаю, все-таки, себе визу, найду время и возможности, и поеду в овеянную мечтами Европу! И буду долго гулять старинными улочками прекрасных городов, наслаждаться их неповторимой атмосферой, и, конечно же, фотографировать мои любимые фонари!

А пока делюсь с вами своей подборкой теплой вечерних фотографий европейских городов, которые переносят меня в мою мечту…

P.S. Фото из интернета, но я верю, что скоро смогу похвастаться и собственными!

Віртуальний вихідний

Сьогодні натрапила в неті на ось таку чудову картинку, і просто не змогла пройти повз неї – не знаю, хто автор, але сюжет в найдрібніших деталях відображає моє бачення одного з ідеальних вихідних! Не тих, галасливих і насичених емоціями, які ми проводимо з сім’єю, хоча такі дні я теж обожнюю. Ні, я маю на увазі своєрідний «день психологічного перезавантаження», який іноді буває необхідний кожному з нас.

На цьому фото є все, що я люблю – золота і безмежно красива осінь, спокійна вода, що заворожує своєю загадкою, певна частка самотності, яка іноді теж не завадить (особливо мамі в декреті), і головне – книги! А ще – елемент недосказаності, коли ви самі можете «доуявити» невистачаючі деталі. Я, наприклад, «бачу» позаду лавки ще і невеличкий столик з теплим напоєм (глінтвейн або кавуся – на вибір по настрою), а ще, десь у межах досяжності – теплий і м’якенький плед, який врятує від холоду… Так би і залишилася тут на цілий день…

Ну, якщо не в реальному житті, то хоч у віртуальному влаштую собі відпочинок!

P.S. Знов мене накрила ностальгія )))

----------

Сегодня наткнулась в нете на вот такую чудесную картинку, и просто не смогла пройти мимо нее – не знаю, кто автор, но сюжет в мельчайших деталях отражает мое видение одного из идеальных выходных! Не тех, шумных и насыщенных эмоциями, которые мы проводим с семьей, хотя такие дни я тоже обожаю. Нет, я имею в виду своеобразный «день психологической перезагрузки», который иногда бывает необходим каждому из нас.

На этом фото есть все, что я люблю – золотая и безгранично красивая осень, спокойная вода, что завораживает своей загадкой, некая доля одиночества, которая иногда тоже не помешает (особенно маме в декрете), и главное – книги! А еще – элемент недосказанности, когда вы сами можете «допредставить» недостающие детали. Я, например, «вижу» позади давки еще и небольшой столик с теплым напитком (глинтвейн или кофеек – на выбор по настроению), а еще, где-то в пределах досягаемости – теплый и мягонький плед, который спасет от холода… Так бы и осталась здесь на целый день…

Ну, если не в реальной жизни, так хотя бы в виртуальной устрою себе отдых!

P.S. Опять меня накрыла ностальгия )))

Накрило...

А у нас сьогодні сніг…

Третє жовтня – ще зарано,

Але сніг це, не омана –

вже підмерз небесний міх…

Закружляло за вікном

Кілька кралечок-сніжинок –

Пролетіли, мов пушинки,

І розтанули бігом…

Осінь! Дай насолодитись

Світлом сонця – не теплом!

Своїм білим помелом

Не дозволь зимі пробитись…

Кілька тижнів подаруй

Нам приязної погоди,

Бо не буде більш нагоди –

І в наступний рік мандруй…

Я люблю тебе, Тернопіль…

Не буду оригінальною: я обожнюю своє рідне місто! Та і як не любити його затишні вулиці, зелені сквери, фонтани і, головне, людей, привітніших за яких я не зустрічала більше ніде! Ну добре, добре – якщо бути чесною, то інколи серед своїх щоденних проблем деякі мешканці нашого міста можуть виглядати доволі суворо, але я все одно впевнена, що моє місто – найкраще, як і люди, що живуть у ньому!

Сьогодні хочу представити вам, так би мовити, «римоване» бачення Тернополя однією дуже творчою людиною, яка пише вірші не так вже і часто, але якщо вже напише, то це буде шедевр. Відкрию секрет, що по сумісництву ця поетеса – моя мама, Людмила Криницька. Читаємо і насолоджуємось!  

А ви б у місто закохались?

Та так, щоби у нім зостались?

Не заперечуйте, не треба….

У цьому місті – світле небо!

Над озером веселка грає,

І без вина душа співає…

А церкви – їх митець творив!

Святу дорогу залишив…

У парках зловиш насолоду,

Там лебедів побачиш вроду…

Тернопіль «файним» називають,

В піснях та віршах прославляють,

Художники в картинах бачать,

Історію малюють…Значить,

Побачити самому треба

Такі несхожі і відкриті,

Дощем та сонечком омиті,

Ці вулиці, і площу Театральну,

І всіх людей, таких реальних…

Гуляйте, радуйтесь, пишайтесь,

І, безперечно, закохайтесь!

Привіт, осінь…

Перші дні вересня вже несуть свою прохолоду, а в повітрі відчувається осіння ностальгія. Як співав наш земляк Віктор Павлік: «Іще два тижні, і запалає…»

На ліричний настрій мене спровокував випадково знайдений в Інтернеті вірш, що ідеально відобразив моє бачення цієї пори року:

Зібравши в кошик зорепади,

У глечик сонячне тепло,

Через оливкові левади

Русяве літо побрело.

Іще на згадку запалило

Лампадки яблук золотих.

Курилось осені кадило

Між кедрів темних і густих.

Легкий посріблений серпанок

Осяяв вересня чоло,

У тишу приспаних альтанок

Сухого листя намело.

І на грибній пахучій юшці

Настояв ліс легкий ефір,

Дріма на ситцевій подушці

Медове сонце поміж гір.

І вже змирилася природа

З осіннім шепотом журним,

Та досі сниться літня врода

Вагітним яблунькам рясним.

Автор цього шедевру – Наталя Данилюк. Дійсно талановита дівчина, раз змогла так точно описати цю чудову пору! Уявляю осінні гори, різнокольоровий ліс, і розумію, що хочу в Карпати…