Останній день старого року

Останній день старого року

Проходить тихо, непримітно,

Погодка видалась нівроку –

Все сіре, снігу не помітно…

Хоча, приглянутись пильніше –

Зустріти можна щось цікаве:

Гламурний пес, пташок побільше,

Ліхтар улюблений, і кава…

Яскраві зірочки на площі,

Красивий іній на ялинах –

І ось уже думки хороші

Танцюють радісно й невпинно!

Давайте бачити приємне,

Дрібничкам вчитися радіти!

Життя – воно таке буремне…

Давайте позитивно жити!

Засніжена краса і новий привід для гордості!

Щось цьогорічна зима не балує нас сніжком – на вулиці сіро, мокро і брудно… Але кілька сріблясто-морозяних днів було і в нашому місті, і звичайно, я не могла не зберегти на пам’ять цю зимову красу! Погода була трохи дивною: снігу як такого не було зовсім, зате все навкруги вкрилося мерехтливим інеєм, і виглядало це дуже гарно…

Клара Санчес «Викрадена донька»

З творчістю іспанки Клари Санчес я зустрічаюсь вперше, але прочитати, все-таки, її книжку «Викрадена донька» мене спонукав цікавий сюжет: середньостатична сім’я, що мешкає в Барселоні, майже два десятиліття розшукує свою ніби-то померлу доньку, яку насправді викрали ще у роддомі. Зав’язка непогана, та і спосіб викладу мені сподобався: люблю літературний прийом, коли одні і ті ж події описуються паралельно з точки зору різних персонажів – в даному випадку двох рідних сестер.

Особисто мені трішки кидалася в очі «однаковість» головних героїнь – видно було, що їх думки викладає одна і та ж людина, хоча за характером вони повинні були бути зовсім різні. Деколи було навіть не зрозуміло, від чийого імені ведеться розповідь – Вероніки чи Лаури. Але треба сказати, що ближче до кінця роману ситуація трохи виправилася і розмежовувати сестер стало легше.

Загалом, книжка цікава, хоча розв’язка не така гучна, як я очікувала –  не буду відкривати всі карти, прочитаєте самі )))

----------

С творчеством испанки Клары Санчес я встречаюсь впервые, но прочитать, все-таки, ее книжку «Украденная дочь» меня сподвиг интересный сюжет: среднестатиcтическая семья, живущая в Барселоне, почти два десятилетия разыскивает свою будто-бы умершую дочь, которую на самом деле похитили еще в роддоме. Завязка неплохая, да и способ повествования мне понравился: люблю литературный прием, когда одни и те же события описываются параллельно с точки зрения разных персонажей – в данном случае двух родных сестер.

Лично мне немного бросалась в глаза «одинаковость» главных героинь – видно было, что их мысли излагает один и тот же человек, хотя по характеру они должны были быть совсем разными. Иногда было даже непонятно, от чьего имени ведется повествование – Вероники или Лауры. Но надо сказать, что ближе к концу романа ситуация немного исправилась и разграничивать сестер стало легче.

В общем, книжка интересная, хотя развязка не такая громкая, как я ожидала – не буду раскрывать все карты, прочитаете сами )))

Миколай, Миколай!

Сьогодні особливий день – свято Миколая! Кожна дитина, мабуть, заглянула зранку під подушку в пошуках подаруночка, та й дорослі, я думаю, теж не залишилися обділеними (звичайно, якщо були чемні цілий рік!)

Свято наближається…

Сьогодні від самого ранку у мене гарний настрій – а завдячую цим я хорошій дівчині Ані, яка порадувала мене святковим подарунком поштою. Аня приємно здивувала мене тим, що підібрала саме те, що точно припало мені до душі – цікаві книжечки для мене і для Даринки, чудову листівку з теплими словами (як гарно отримати послання, написане від руки!), новорічний чобіток і головне – чарівний малесенький ліхтарик!

Звичайно ж, я не змогла втриматися і сфотографувала цю крихітну частинку свого новорічного скарбу! Подивіться, яка мініатюрна ця річ – за розміром вона навіть менша від пелюстки орхідеї! Дуже мило!

До речі, святковості цьому фото надав свіжовідкритий мною сайт з цікавими ефектами, загляньте туди, там є простір для фантазії. 

Аня, ще раз дякую тобі і твоїй донечці Емілії, що поділилися теплом своїх душ – ви справжні новорічні ельфи! Хороших вам свят!

Подарунок )))

Мій попередній допис був присвячений стоденному ювілею існування блогу, і сталося так, що саме в цей день мене чекав приємний подарунок – нагорода, яку передала мені талановита рукодільниця і фотограф Юля – дякую! У неї аж два тематичні блоги, і в кожному з них дуже цікаво – раджу відвідати!

Правила нагороди прості, і дотриматися їх легко:

1. Подякувати тому, хто вас нагородив, і розмістити активне посилання на його блог.

2. Розмістити в себе в блозі логотип нагороди.

3. Передати нагороду 5-7 блогам, в яких є менше 50 ПЧ і додати посилання на них.

4. Залишити коментарі нагородженим з повідомленням про нагороду.

5. Розповісти 5-7 фактів про себе.

Отже, передаю естафету таким блогам:

«Life as a miracle» і дуже творчій дівчині Ані

«Lena Popova Photography» і чудовому фотографу Лєні

«Мое настроение» і талановитій у всіх планах Світлані

«Kosholka. Gusto of life» і приємній львів’янці Наді

«Millenium» і позитивній дівчині Лізі

Так, всі правила ніби виконані, залишилося розповісти трішки про себе. Недавно я вже це робила (почитати можна тут), тому зараз додам дуже коротко:

·         люблю грейпфрути;

·         мрію про свій затишний будиночок з зеленою терасою, на якій буду пити каву з молоком;

·         обожнюю цікаві подорожі!

Ось і все, гарного вам настрою!

----------

Мой предыдущий пост был посвящен стодневному юбилею существования блога, и случилось так, что именно в этот день меня ждал приятный подарок – награда, которую передала мне талантливая рукодельница и фотограф Юля – спасибо! У нее целых два тематических блога, и в каждом из них очень интересно – советую посетить!

Правила награды очень простые, и соблюсти их легко:

1. Поблагодарить того, кто вас наградил, и разместить активную сссылку на его блог.

2. Разместить у себя в блоге логотип награды.

3. Передать награду 5-7 блогам, у которых есть меньше 50 ПЧ и добавить ссылки на них.

4. Оставить комментарии награжденным с уведомлением о награде.

5. Рассказать 5-7 фактов о себе.

Итак, передаю эстафету таким блогам:

«Life as a miracle» и очень творческой девушке Ане

«Lena Popova Photography» и прекрасному фотографу Лене

«Мое настроение» и талантливой во всех планах Светлане

«Kosholka. Gusto of life» и приятной львовянке Наде

«Millenium» и позитивной девушке Лизе

Так, все правила вроде бы соблюдены, осталось рассказать немножко о себе. Недавно я уже это делала (почитать можно здесь), поэтому сейчас добавлю очень коротко:

·         люблю грейпфруты;

·         мечтаю о своем уютном домике с зеленой террасой, на которой буду пить кофе с молоком;

·         обожаю интересные путешествия!

Вот и все, хорошего вам настроения!

Про мильну радість і маленький ювілей

Ось і настав день «Х» - моєму блогу виповнилося рівно 100 днів! За цей час я багато чому навчилася і, головне – знайшла нових друзів, з якими мені цікаво спілкуватися. У зв’язку з такою визначною подією я вирішила спробувати організувати невеличкий розіграш, або, як прийнято казати у блогосфері – «цукерочку». Роблю я це вперше, тому не судіть строго, якщо щось не так ))

Отже, умови прості:

1.      Розіграш проводиться серед моїх ПЧ – приєднуйтесь!

2.      Для участі розмістіть у себе в блозі банер (дивіться нижче) із посиланням на цей допис і відпишіться в коментарях, де і присвойте собі порядковий номер (не хотіла я зв’язуватися з тим містером Лінкі)))

Ось і все, тепер вам залишається тільки почекати до 1 січня, бо саме в перший день Нового Року я і хочу розіграти подаруночок – хай для когось із вас він стане новорічним сюрпризом під ялинку )) І ще одна важлива деталь: бандерольку відправлю як по Україні, так і в країни близького зарубіжжя, тому запрошую до участі в грі всіх бажаючих!

 ----------

Вот и наступил день «Х» - моему блогу исполнилось 100 дней! За это время я много чему научилась и, главное – нашла новых друзей, с которыми мне интересно общаться. В связи с таким значимым событием я решила попробовать организовать небольшой розыгрыш, или, как принято говорить в блогосфере – «конфетку». Делаю я это впервые, поэтому не судите строго, если что-то не так ))

Итак, условия простые:

1.      Розыгрыш проводится среди моих ПЧ – присоединяйтесь!

2.   Для участия разместите у себя в блоге баннер (смотрите ниже) со ссылкой на этот пост и отпишитесь в комментариях, где и присвойте себе порядковый номер (не хотела я связываться с этим мистером Линки)))

Вот и все, теперь вам остается только подожать до 1 января, потому что именно в первый день Нового Года я и хочу разыграть подарочек – пусть для кого-то из вас он станет новогодним сюрпризом под елку )) И еще одна важная деталь: бандерольку отправлю как по Украине, так и в страны ближнего зарубежья, поэтому приглашаю к участию в игре всех желающих!

Гранатова зима

Люблю поєднання червоного і білого кольорів – воно завжди виглядає яскраво, контрастно, трішки навіть агресивно і дуже-дуже красиво… Недарма колись неймовірних красунь називали «кров з молоком» – наші предки теж розумілися на магічній силі колористики! )) Тому сьогодні хочу показати вам свою композицію червоного і білого (і трішки зеленого )) – гранат на снігу. На мою думку, виглядає класно!

До речі, дякуючи Ірі і її дуже корисному для мене допису про вміння правильно розробляти цей смачнючий фрукт, гранат у мене розкрився більш-менш рівномірною «квіточкою», що додало художньої цінності фотографіям )))

З цими фото також продовжую підтримувати нову Юліну фотогру «Апетитне фото».

----------

Люблю сочетание красного и белого цветов – оно всегда выглядит ярко, контрастно, немного даже агрессивно и очень-очень красиво… Не зря когда-то невероятных красавиц называли «кровь с молоком» – наши предки тоже разбирались в магической силе коллористики! )) Поэтому сегодня хочу показать вам свою композицию красного и белого (и немножко зеленого )) – гранат на снегу. По-моему, выглядит классно!

Кстати, благодаря Ире и ее очень полезному для меня посту про умение правильно разделывать этот вкуснейший фрукт, гранат у меня раскрылся более-менее равномерным «цветочком», что прибавило художественную ценность фотографиям )))

С этими фото также продолжаю поддерживать новую Юлину фотоигру «Аппетитное фото».

Надійка Гербіш «Теплі історії до шоколаду»

Тільки недавно я описувала свої враження від «Теплих історій про дива...», а сьогодні хочу розказати вам про одну із «попередниць» цієї книжки – збірки невеликих розповідей під назвою «Теплі історії до шоколаду» авторства моєї землячки Надійки Гербіш.

----------

Только недавно я описывала свои впечатления от «Теплых историй о чудесах...», а сегодня хочу рассказать вам об одном из «предшественников» этой книги – сборнике небольших рассказов под названием «Теплые истории к шоколаду», автором которого является моя землячка Надийка Гербиш.

В гостях у затишному домі

Привіт, дорогі мої читачки! Зважаючи на останні події в Україні, позитивні пости чомусь не дуже пишуться, але я постараюсь хоча б у себе в блозі трішки відволіктись від напруженої політичної обстановки в державі і показати вам частинку затишного дому моєї хорошої подруги.

Кілька слів про господиню – вона одна із тих людей, які володіють особливо виразною індивідуальністю і вміють гарно її підкреслити. Це дуже чітко видно на прикладі невеликої, але дуже затишної квартирки моєї подруги: кожна деталь інтер’єру в ній підібрана в гармонії з особистістю хазяйки. Я люблю бувати у неї в гостях, тому що тут відчувається гостинна атмосфера, а повертаючись додому, я кожний раз надихаюсь на певні позитивні зміни і у власному помешканні! ))

----------

Привет, дорогие мои читательницы! Учитывая последние события в Украине, позитивные посты почему-то не очень пишутся, но я постараюсь хотя бы у себя в блоге немного отвлечься от напряженной политической обстановки в государстве и показать вам частичку уютного дома моей хорошей подруги.

Несколько слов о хозяйке – она из тех людей, которые обладают особенно выразительной индивидуальностью и умеют хорошо ее подчеркнуть. Это очень четко видно на примере небольшой, но очень уютной квартирки моей подруги: каждая деталь интерьера в ней подобрана в гармонии с личностью хозяйки. Я люблю бывать у нее в гостях, потому что здесь ощущается гостеприимная атмосфера, а возвращаясь домой, я каждый раз вдохновляюсь на положительные изменения и в собственном жилье! ))

  

Етюд в синіх тонах

Поєднання насичених відтінків індіго та аквамарину, плавних округлих ліній та крихкого кришталю – саме так народився цей етюд в синіх тонах! А почалося все з того, що Назарчик приніс зі школи якісь чудернацькі гелеві кульки (чергова китайська вигадка для витягування грошей з батьків). Кульки виявились доволі фотогенічними і надихнули нас з сином на фото-експеримент: ми з ним довго виставляли світло, оформляли фон (роль якого успішно зіграла моя сукня ))), і наклацали купу кадрів. З них вибрали кілька найкращих, які в нескладній цифровій обробці і представляємо вам!

----------

Сочетание насыщенных оттенков индиго и аквамарина, плавных округлых линий и хрупкого хрусталя – именно так родился этот этюд в синих тонах! А началось все с того, что Назарчик принес со школы какие-то чудные гелевые шарики (очередная китайская выдумка для вытягивания денег из родителей). Шарики оказались довольно фотогеничными и вдохновили нас с сыном на фото-эксперимент: мы с ним долго выставляли свет, оформляли фон (роль которого успешно сыграло мое платье))), и нащелкали кучу кадров. Из них выбрали несколько лучших, которые в несложной цифровой обработке и представляем вам!

"Теплі історії про дива, коханих та рідних"

Купила собі сьогодні книжечку під цікавою назвою «Теплі історії про дива, коханих та рідних» – сподобалося оформлення і, напевно, захотілося трішки тепла в перші морозяні дні )) Прочитала за вечір і відразу ділюся з вами своїми враженнями.

----------

Купила себе сегодня книжечку под интересным названием «Теплые истории о чудесах, любимых и родных» – понравилось оформление и, наверное, захотелось немножко тепла в первые морозные дни )) Прочла за вечер и сразу делюсь с вами своими впечатлениями.

П'ять фактів про себе

От за що я люблю блогосвіт, так це за те, що віртуальні подруги завжди підкидають якісь цікаві ідеї! Тож сьогодні хочу відповісти на традиційне недільне запитання від Іри, а полягає воно в тому, щоб назвати п’ять фактів про себе.

----------

Вот за что я люблю блогомир, так это за то, что виртуальные подруги всегда подбрасывают какие-то интересные идеи! Так что сегодня хочу ответить на традиционный воскресный вопрос от Иры, а заключается он в том, чтобы назвать пять фактов о себе.

  

В очікуванні зими...

Знаєте, мені здається, що ми, люди, а особливо жінки, дуже вредні! )) Тільки недавно я писала вірш про те, щоб зима не спішила накривати нас сніговим покривалом, а сьогодні зловила себе на думці, що мені явно чогось не вистачає в наших погодніх умовах. Справа в тому, що сьогодні іменини Михайла (до речі, вітаю всіх Михайлівних!), а цей день в нашій місцевості завжди супроводжується сніжком – навіть існує приказка, що «Михайло приїджає на білому коні». Та і в минулі роки листопад був уже засніжений, тому цьогорічна аномально тепла температура в таку пізню осінь мені дуже незвична.

Я зовсім не жаліюся на погоду – навпаки, намагаюся ловити останні теплі дні, поки нас не замело по вуха. Просто, мабуть, відчуваю наближення зими, а може, мій внутрішній біологічний годинник за звичкою вже настроївся на «сніжний» режим. Не хочу височезних кучугур, але за легеньким лагідним сніжком вже трошки скучила, тому пропоную вам кілька фоток із моєї «ліхтарної» колекції на зимову тему. Всі картинки знайдені в інтернеті, і чудово передають мій сьогоднішній настрій. Тож кутаємось потепліше і готуємось до зими!

----------

Знаете, мне кажется, что мы, люди, а особенно женщины, очень вредные! )) Только недавно я писала стих о том, чтобы зима не спешила накрывать нас снежным покрывалом, а сегодня поймала себя на мысли, что мне явно чего-то не хватает в наших погодных условиях. Дело в том, что сегодня именины Михаила (кстати, поздравляю всех Михайловных!), а этот день в нашей местности всегда сопровождается снежком – даже существует пословица, что «Михаил приезжает на белом коне». Да и в прошлые года ноябрь был уже заснеженный, поэтому аномально теплая температура этого года в такую позднюю осень для меня очень непривычна.      

Я совсем не жалуюсь на погоду – наоборот, пытаюсь ловить последние теплые дни, пока нас не замело по уши. Просто, наверное, ощущаю приближение зимы, а может, мои внутренние биологические часы по привычке уже настроились на «снежный» режим. Не хочу высоких сугробов, но по легонькому ласковому снежку уже немного соскучилась, поэтому предлагаю вам несколько фоток из моей «фонарной» коллекции на зимнюю тему. Все картинки найдены в интернете, и прекрасно передают мое сегодняшнее настроение. Так что кутаемся потеплее и готовимся к зиме!  

Вечір, сумочка, камін… Або романтична фотоісторія )

Нарешті цей день настав – я дозріла до своєї першої постановочної фотосесії! На такий крок мене наштовхнуло фотозавдання від блогу «Кафе Скрапо Мама» – задача полягала в тому, щоб погратися у фотоліфтинг, тобто відтворити запропоновану дизайнером блогу картинку на свій лад (якщо я все правильно зрозуміла). Найперше фото в цьому дописі і буде брати участь в грі!

----------

Наконец этот день наступил – я созрела к своей первой постановочной фотосессии! На такой шаг меня натолкнуло фотозадание от блога «Кафе Скрапо Мама» – задача заключалась в том, чтобы поиграть в фотолифтинг, то есть воссоздать предложенную дизайнером блога картинку на свой лад (если я все правильно поняла). Самое первое фото в этом посте и будет принимать участие в игре!

Фіолетове небо

Без зайвих слів - просто краса вечірнього міста...
----------
Без лишних слов - просто красота вечернего города...

Кольоровий неформат – антикафе «Тралі-Валі» в Тернополі

Як я вже неодноразово казала – люблю своє рідне місто Тернопіль, і тим приємніше бачити, як воно розвивається і збагачується новими цікавими закладами. Одне з моїх останніх відкриттів – так зване антикафе принципово нового для тернополян формату відпочинку під веселою назвою «Тралі-Валі». Зайдемо в гості?

Чорно-білий фотосет

А давайте познайомимось поближче!

По собі знаю, як цікаво подивитися на людину, з якою спілкуєшся віртуально, тому сьогодні вирішила трішки показатися вам у всій своїй чорно-білій красі! )) Приєднуйтесь до мого починання і ви, думаю, читачі ваших блогів будуть тільки «за»!

----------

А давайте познакомимся поближе!

По себе знаю, как интересно посмотреть на человека, с которым общаешься виртуально, поэтому сегодня решила показаться вам во всей своей черно-белой красоте! )) Присоединяйтесь к моему начинанию и вы, думаю, читатели ваших блогов будут только «за»!

«Святослав»

Як я і обіцяла, дописую свої враження про карпатський відпочинок, і на цьому, мабуть, тимчасово призупиню свої гірські опуси ))) Отже, кілька слів про відпочинковий комплекс «Святослав».

----------

Как я и обещала, дописываю свои впечатления о карпатском отдыхе, и на этом, наверное, временно приостановлю свои горные опусы ))) Итак, несколько слов о базе отдыха «Святослав».

  

Ліхтарики Карпат

Карпати – це таке місце, пробувши в якому всього два дні, вражень привозиш на кілька дописів! ))) Я вже писала про Сколівські Бескиди, мої Світлові експерименти теж відбувалися в Карпатах, а тепер хочу поповнити свою колекцію ліхтариків кількома гірськими екземплярами!

Під час фотографування погода була не дуже, і натуральні кольори вийшли похмурими і не дуже яскравими. Тому я вирішила зіграти на вимушеній однотонності і надати фотографіям графічності за допомогою майже монохромних відтінків. Мені здається, що так навіть краще!

До речі, з Карпатами я ще не закінчила: скоро моя «гірська» епопея завершиться розповіддю про базу, де ми зупинялися. А поки що – ліхтарі Карпат!

----------

Карпаты – это такое место, пробыв в котором всего два дня, впечатлений привозишь на несколько постов! ))) Я уже писала о Сколевских Бескидах, мои Световые эксперименты тоже происходили в Карпатах, а теперь хочу пополнить свою коллекцию фонариков несколькими горными экземплярами!

Во время фотографирования погода была не очень, и натуральные цвета получились хмурыми и не очень яркими. Поэтому я решила сыграть на вынужденной однотонности и придать фотографиям графичности с помощью почти монохромных оттенков. Мне кажется, что так даже лучше!

Кстати, с Карпатами я еще не закончила: скоро моя «горная» эпопея завершится рассказом о базе, где мы останавливались. А пока – фонари Карпат!

Світлові експерименти

Моє пізнання можливостей власного фотоапарату продовжується – виконуючи одне із чергових завдань онлайн-фото-курсів, я почала освоювати фрізлайт – «малювання світлом». Це коли береш ліхтарик і махаєш ним перед фотоапаратом в різні боки, намагаючись створити якусь фігуру, а виходить щось незрозуміле ))) Камера перед цим має бути встановлена на довгу витримку і, бажано, на штатив. У мене штативу не було, і промінь світла я спочатку направляла не туди, куди треба, тому картинки вийшли трохи розмазані. Але мені вони, все-таки, подобаються – такий собі відьомський віз і потойбічний гусак!

----------

Мое познание возможностей собственного фотоаппарата продолжается – выполняя одно из очередных заданий онлайн-фото-курсов, я начала осваивать фризлайт – «рисование светом». Это когда берешь фонарик и машешь им перед фотоаппаратом в разные стороны, пытаясь создать какую-то фигуру, а получается что-то непонятное ))) Камера перед этим должна быть установлена на длинную выдержку и, желательно, на штатив. У меня штатива не было, и луч света я сначала направляла не туда, куда надо, поэтому картинки получились немного размазанные. Но мне они, все-таки, нравятся – такая себе ведьминская повозка и потусторонний гусь!

Сколівські Бескиди

Збулося одне із моїх маленьких бажань – на вихідних ми їздили в Карпати! Все сталося спонтанно, але, як показує життя, саме такий відпочинок і буває найкращим. Їздили всією сім’єю, і я трохи переживала, як Даринка перенесе майже чотирьохгодинну подорож. Але все пройшло добре: після безуспішних намагань вирватися з автокрісла її зморював сон, так що і туди, і назад ми добиралися відносно спокійно )))

Одним із пунктів нашого призначення в Карпатах був природничий парк «Сколівські Бескиди», про який я і хочу вам розказати. Головними його принадами є невеликий комплекс Кам’янецьких водоспадів; джерело із, як запевняють місцеві жителі, живою водою, а також озеро із життєрадісною назвою «Мертве».

Водоспади на річці Кам’янка, хоч і невеликі, зате досить мальовничі, і бажаючих сфотографуватися на їх фоні завжди є достатньо. Ну а я, як завжди, фотографувала красу природи:

----------

Сбылось одно из моих маленьких желаний – на выходные мы ездили в Карпаты! Все случилось спонтанно, но, как показывает жизнь, именно такой отдых и бывает самым лучшим. Ездили всей семьей, и я немного переживала, как Даринка перенесет почти четырехчасовую поездку. Но все прошло хорошо: после безуспешных попыток вырваться из автокресла ее одолевал сон, так что и туда, и обратно мы добирались относительно спокойно )))

Одним из пунктов нашего назначения в Карпатах был природный парк «Сколевские Бескиды», о котором я и хочу вам рассказать. Главными его достопримечательностями являются небольшой комплекс Каменецких водопадов; источник с, как уверяют местные жители, живой водой, а также озеро с жизнерадостным названием «Мертвое».

Водопады на речке Каменка, хоть и небольшие, но достаточно живописные, и желающих сфотографироваться на их фоне всегда достаточно. Ну а я, как всегда, фотографировала красоту природы:

Надвечірній Тернопіль

Без зайвих слів - просто вечірні фото улюбленого міста... І звичайно ж, куди мені без ліхтарів! ))) Прогуляємось?
----------
Без лишних слов - просто вечерние фото любимого города... И конечно же, куда мне без фонарей! ))) Прогуляемся?

Назад у літо, або Як я зрозуміла, що «росту»!

Цей допис задумався як лірично-ностальгічний – зі спогадами про яскраве літо і сумом за теплими сонячними днями, а опублікувати його я збиралася в підтримку нового Літнього флешмобу Юлі. Флешмоб я, все-таки, підтримаю, але замість натхненної «літньої» статті в мене, мабуть, вийде щось дуже заглиблене в нюанси фотомистецтва )))

----------

Этот пост задумывался как лирически-ностальгический – с воспоминаниями о ярком лете и печалью за теплыми солнечными днями, а опубликовать его я собиралась в поддержку нового Летнего флешмоба Юли. Флешмоб я, все-таки, поддержу, но вместо вдохновенной «летней» статьи у меня, наверное, получится что-то очень углубленное в нюансы фотоискусства )))

Галицька дефіляда, або Хеллоуїн по-українському!

Саме такою – шумною, багатолюдною і святковою – виглядала наша тернопільська Театральна площа минулими вихідними, а все завдяки неоднозначній гастрономічно-культурній події, яка в Тернополі проводилася вперше – «Галицькій дефіляді»! Для тих, хто живе далеко від Західної України, і не знає, що ж таке ця «дефіляда», пояснюю – саме цим словом у нас називають гучне гуляння-святкування, із якого всі повертаються тільки з хорошим настроєм!

Захід тривав два дні і порадував досить цікавою програмою: десять відомих тернопільських ресторанів презентували себе смачною кухнею і оригінальними осінніми композиціями, в оформленні яких переважали гарбузи – ну чим не Хеллоуїн? )))

----------

Именно такой – шумной, многолюдной и праздничной – выглядела наша тернопольская Театральная площадь в прошлые выходные, а все благодаря неоднозначному гастрономически-культурному событию, которое в Тернополе происходило впервые – «Галицкой дефиляде»! Для тех, кто живет далеко от Западной Украины, и не знает, что же такое эта «дефиляда», объясняю: именно этим словом у нас называют громкое гуляние-празднование, с которого все возвращаются только с хорошим настроением!

Мероприятие длилось два дня и порадовало довольно интересной программой: десять известных тернопольских ресторанов презентовали себя вкусной кухней и оригинальными осенними композициями, в оформлении которых преобладали тыквы – ну чем не Хэллоуин? )))

Дідьє ван Ковеларт. «Чужа шкіра»

Нарешті дочитала книжку Дідьє ван Ковеларта «Чужа шкіра». Скажу відразу, що читалася вона довгувато – при моїй нормі «книга за два-три дні» тут рахунок пішов на тижні. Не можу сказати, що цей літературний витвір поганий, ні: є в ньому і специфічний французький стиль, і трішечки влучного гумору, і непогана сюжетна основа, але… Все якось затягнуто.

Кількома словами переказати книжку можна так: відомий літературний критик Фредерік Ланберг втрачає в аварії свою кохану дружину Домінік, причому помирає вона не відразу, а після піврічної коми. Досить вагома частина книги присвячена своєрідному флешбеку, де герой згадує про свої стосунки з Домінік та їхнє спільне минуле. Коли читач починає проникатися жалістю до загиблої і співчуттям до Фредеріка, раптом нізвідки з’являється дехто Карін Денель – палка шанувальниця творчості літератора, котрий колись, у молоді роки, написав один-єдиний роман під псевдонімом Рішар Глен. Саме до Рішара і звертається в листі Карін, і тоді Фредерік вирішує прикинутись іншою людиною, вигадує собі нове життя, знімає нову квартиру і навіть збриває свої вічні вуса ))

Вникати в подробиці я не буду, скажу лише, що в процесі зародження відносин із цією таємничою дівчиною Фредерік-Рішар переживе багато особистісних метань, відважиться на непритаманні для себе кроки, а також дізнається правду про Карін. Закінчиться все несподівано, якось зовсім нелогічно і змазано, як на мене.

Загалом, книга має певний шарм, і любителям французької безпосередності і невимушеності, думаю, сподобається. Проте мені вона чомусь далася не зовсім легко, тому однозначно рекомендувати її до читання я не буду. Як то кажуть, «се ля ві»!

----------

Наконец дочитала книгу Дидье ван Ковеларта «Чужая шкура». Скажу сразу, что читалась она долго – при моей норме «книга за два-три дня» здесь счет пошел на недели. Не могу сказать, что это литературное произведение плохое, нет: есть в нем и специфический французский стиль, и немножко меткого юмора, и неплохая сюжетная основа, но… Все как-то затянуто.

В нескольких словах пересказать книжку можно так: известный литературный критик Фредерик Ланберг теряет в аварии свою любимую жену Доминик, причем умирает она не сразу, а после полугодовой комы. Достаточно весомая часть книги посвящена своеобразному флешбеку, где герой вспоминает о своих отношениях с Доминик и их общем прошлом. Когда читатель начинает проникаться жалостью к погибшей и сочувствием к Фредерику, вдруг ниоткуда появляется некто Карин Денель – пылкая поклонница творчества литератора, который когда-то, в молодые годы, написал один-единственный роман под псевдонимом Ришар Глен. Именно к Ришару и обращается в письме Карин, и тогда Фредерик решает притвориться другим человеком, выдумывает себе новую жизнь, снимает новую квартиру и даже сбривает свои вечные усы ))

Вникать в подробности я не буду, скажу только, что в процессе зарождения отношений с этой таинственной девушкой Фредерик-Ришар переживет много личностных метаний, отважится на несвойственные для себя шаги, а также узнает правду о Карин. Окончится все неожиданно, как-то совсем нелогично и смазано, как по мне.

В общем, у книги есть некий шарм, и любителям французской непосредственности и непринужденности она, думаю, понравится. Но мне она почему-то далась не совсем легко, поэтому однозначно рекомендовать ее к прочтению я не буду. Как говорится, «се ля ви»!

   

   

У мріях про Європу

В наш час, коли поїздку буквально в будь-яку точку світу може дозволити собі більшість із нас, я все ще тільки мрію про Європу… Єдина західна країна, в якій мені пощастило побувати (і в яку я закохалася з першого погляду) – це Угорщина. І справа не у грошах чи якихось непереборних перешкодах, ні – просто буденність настільки затягує, і ти постійно думаєш, що цього року, хай вже, подорож відкладається, а ось наступного… І знову все по колу.

А між тим, життя проходить, так що відкладати приємні речі немає куди, ви згідні? Тому я урочисто обіцяю сама собі, що найближчим часом зроблю, таки, собі візу, знайду час і можливості, і поїду в омріяну Європу! І буду довго гуляти старовинними вуличками прекрасних міст, насолоджуватися їх неповторною атмосферою, і, звичайно ж, фотографувати мої улюблені ліхтарі!

А поки що ділюся вами своєю добіркою теплих вечірніх фотографій європейських міст, які переносять мене у мою мрію…

P.S. Фото з інтернету, але я вірю, що скоро зможу похвалитися і власними!

----------

В наше время, когда поездку буквально в любую точку мира может позволить себе большинство из нас, я все еще только мечтаю о Европе… Единственная западная страна, в которой мне посчастливилось побывать (и в которую я влюбилась с первого взгляда) – это Венгрия. И дело не в деньгах или каких-то непреодолимых препятствиях, нет – просто обыденность настолько затягивает, и ты постоянно думаешь, что в этом году, ладно уж, путешествие откладывается, а вот в следующем… И опять все по кругу…

А между тем, жизнь проходит, так что откладывать приятные вещи некуда, вы согласны? Поэтому я торжественно обещаю сама себе, что в ближайшем времени сделаю, все-таки, себе визу, найду время и возможности, и поеду в овеянную мечтами Европу! И буду долго гулять старинными улочками прекрасных городов, наслаждаться их неповторимой атмосферой, и, конечно же, фотографировать мои любимые фонари!

А пока делюсь с вами своей подборкой теплой вечерних фотографий европейских городов, которые переносят меня в мою мечту…

P.S. Фото из интернета, но я верю, что скоро смогу похвастаться и собственными!

Даша і Маша

Як ви думаєте, це нормально, коли доросла жінка (32 роки) і її ще доросліший чоловік (скоро 37) спілкуються між собою крилатими фразами з мультика? «Какое добренькое утро!», «Я такая боевая!» і тому подібні вирази, не кажучи вже про вивчені  напам’ять пісеньки, буквально кожного дня (!) цитуються в нашому домі направо і наліво, а все через Машу і її багатостраждального Ведмедя!

----------

Как вы думаете, это нормально, когда взрослая женщина (32 года) и ее еще более взрослый муж (скоро 37) общаются между собой крылатыми фразами из мультика? «Какое добренькое утро!», «Я такая боевая!» и тому подобные выражения, не говоря уже о выученных напамять песенках, буквально каждый день (!) цитируются в нашем доме направо и налево, а все из-за Маши и ее многострадального Медведя!

Полювання за золотом

Недавно я писала про те, що записуюсь на онлайн-фотокурси від Наталії Рецци. І ось настав час першого фото-завдання, яке полягало в пошуку золота - в кольоровій гаммі, в часі доби і в умінні знайти ідеальну точку для розміщення в кадрі об’єкту, тобто «золотого січення».

Якраз в намаганнях піймати в об’єктив ту саму «золоту годину», коли сонце вже майже сідає, але його останні промені ще оповивають все навколо золотистими відтінками, я і зробила наступні кадри:

----------

Недавно я писала о том, что записываюсь на онлайн-фотокурсы от Наталии Реццы. И вот настало время первого фото-задания, которое заключалось в поиске золота – в цветовой гамме, во времени суток и в умении найти идеальную точку для размещения в кадре объекта, то есть «золотого сечения».

Как раз в попытках поймать в объектив тот самый «золотой час», когда солнце уже почти садится, но его последние лучи еще окутывают все вокруг золотистыми оттенками, я и сделала следующие кадры:

«Коламбия пикчерс не представляет», або «Історія дерева – 2»

Дякуючи Юлі (Lysulka), яка вчасно нагадала мені про участь у її флешмобі, я відчула себе ну прямо голлівудським продюсером, що випускає на світ Божий другу частину особливо вдалої кінокартини ))) Отже, моя «Історія дерева – 2»: беріть поп-корн і вмощуйтесь зручніше!  

----------

Благодаря Юле (Lysulka), которая вовремя напомнила мне про участие в ее флешмобе, я почувствовала себя ну прямо голливудским продюсером, который выпускает на свет Божий вторую часть особенно удачной кинокартины ))) Итак, моя «История дерева – 2»: берите поп-корн и устраивайтесь поудобнее!

  

Одна прогулянка за містом

Вчора було трішки похмуро, але я вважаю, що осінь прекрасна завжди, тому озброїлася фотоапаратом, зібрала всіх своїх домочадців і поїхала за місто, поближче до природи! Річка і ліс стали чудовими «моделями», так що, поки мій чоловік ловив наших дітей, не даючи їм впасти у воду, я намагалася піймати прекрасні кадри )))

----------

Вчера было немного пасмурно, но я считаю, что осень прекрасна всегда, поэтому вооружилась фотоаппаратом, собрала всех своих домочадцев и поехала за город, поближе к природе! Речка и лес стали прекрасными «моделями», так что, пока мой муж ловил наших детей, не давая им упасть в воду, я пыталась поймать прекрасные кадры )))

Віртуальний вихідний

Сьогодні натрапила в неті на ось таку чудову картинку, і просто не змогла пройти повз неї – не знаю, хто автор, але сюжет в найдрібніших деталях відображає моє бачення одного з ідеальних вихідних! Не тих, галасливих і насичених емоціями, які ми проводимо з сім’єю, хоча такі дні я теж обожнюю. Ні, я маю на увазі своєрідний «день психологічного перезавантаження», який іноді буває необхідний кожному з нас.

На цьому фото є все, що я люблю – золота і безмежно красива осінь, спокійна вода, що заворожує своєю загадкою, певна частка самотності, яка іноді теж не завадить (особливо мамі в декреті), і головне – книги! А ще – елемент недосказаності, коли ви самі можете «доуявити» невистачаючі деталі. Я, наприклад, «бачу» позаду лавки ще і невеличкий столик з теплим напоєм (глінтвейн або кавуся – на вибір по настрою), а ще, десь у межах досяжності – теплий і м’якенький плед, який врятує від холоду… Так би і залишилася тут на цілий день…

Ну, якщо не в реальному житті, то хоч у віртуальному влаштую собі відпочинок!

P.S. Знов мене накрила ностальгія )))

----------

Сегодня наткнулась в нете на вот такую чудесную картинку, и просто не смогла пройти мимо нее – не знаю, кто автор, но сюжет в мельчайших деталях отражает мое видение одного из идеальных выходных! Не тех, шумных и насыщенных эмоциями, которые мы проводим с семьей, хотя такие дни я тоже обожаю. Нет, я имею в виду своеобразный «день психологической перезагрузки», который иногда бывает необходим каждому из нас.

На этом фото есть все, что я люблю – золотая и безгранично красивая осень, спокойная вода, что завораживает своей загадкой, некая доля одиночества, которая иногда тоже не помешает (особенно маме в декрете), и главное – книги! А еще – элемент недосказанности, когда вы сами можете «допредставить» недостающие детали. Я, например, «вижу» позади давки еще и небольшой столик с теплым напитком (глинтвейн или кофеек – на выбор по настроению), а еще, где-то в пределах досягаемости – теплый и мягонький плед, который спасет от холода… Так бы и осталась здесь на целый день…

Ну, если не в реальной жизни, так хотя бы в виртуальной устрою себе отдых!

P.S. Опять меня накрыла ностальгия )))

Записуюсь на фотокурси!

Останнім часом вже в кількох блогах, які я читаю, згадувалось про безкоштовні фотокурси від Наталії Рецци, які стартують 18 жовтня. Мені стало цікаво, адже завжди корисно дізнатися щось нове від професіоналів своєї справи! Тому я записалася, і по мірі можливості буду старатися виконувати фотозавдання. Приєднуйтесь і ви, будемо обмінюватися враженнями! Всі подробиці тут.  
----------
В последнее время уже в нескольких блогах, которые я читаю, упоминалось о бесплатных фотокурсах от Наталии Реццы, которые стартуют 18 октября. Мне стало интересно, ведь всегда полезно узнать что-то новое от профессионалов своего дела! Поэтому я записалась, и по мере возможности буду стараться выполнять фотозадания. Присоединяйтесь и вы, будем обмениваться впечатлениями! Все подробности здесь.

Тернопільські ліхтарики

Не знаю, як ви, а я, де би не була, чомусь завжди звертаю увагу на міські ліхтарі – ну подобаються мені ці створені людьми «світлячки», які однаково чудово виглядають і вдень, і вночі! В моїй уяві ліхтарі завжди асоціюються з чимось романтичним, напівприхованим-напіввисвітленим, і дуже-дуже теплим… Мою любов до ліхтарної теми можна прослідкувати і в деяких попередніх постах, наприклад, тут, тут або тут. 

А сьогодні я вирішила показати вам кілька наших тернопільських ліхтариків, які сфотографувала недавно, гуляючи містом. Заодно і повправлялася трішки в застосуванні цікавого ефекту «Боке», який дозволяє виділити центральний об’єкт на фото, розмиваючи фон. Насиченість цього ефекту може бути різною, але я не хотіла робити різкий контраст, тому тільки трошки «змазала» різкість заднього плану.

----------

Не знаю, как вы, а я, где бы не была, почему-то всегда обращаю внимание на городские фонари – ну нравятся мне эти созданные людьми «светлячки», которые одинаково чудесно выглядят и днем, и ночью! В моем воображении фонари всегда ассоциируются с чем-то романтическим, полускрытым-полуосветленным, и очень-очень теплым… Мою любовь к «фонарной» тематике можна проследить и в некоторых предыдущих постах, например, здесь, здесь или здесь.

А сегодня я решила показать вам несколько наших тернопольских фонариков, которые сфотографировала недавно, гуляя по городу. Заодно и поупражнялась немножко в применении интересного эффекта «Боке», который позволяет выделить центральный объект на фото, размывая фон. Насыщенность этого эффекта может быть разной, но я не хотела делать резкий контраст, поэтому только немного «смазала» резкость заднего плана.

Рукодільне минуле, частина ІІ, або Як поєднати приємне з корисним

В одному із своїх недавніх дописів я обіцяла показати вам вишиті мною картини. Не думала, що цей час настане так скоро, але відшукати, все-таки, фотки вишивок у своєму безмежному комп’ютерному складі мене спонукала Ірина, а якщо точніше, то запитання в її по-домашньому теплому блозі: «Без якого предмету в домі ви не уявляєте свій інтер’єр?”

Думала я думала, і вирішила, що домашній затишок для мене неможливий без предметів, зроблених своїми руками. Тільки не подумайте, що моя квартира – це суцільно завішана вишивками світлиця, я сама не люблю перетворювати дім в музей народної творчості )) Але якщо хенд-мейд-елементи підібрані ненав’язливо, гармонійно до інтер’єру, та ще й пасують по кольорах, то без них не обійтися!

Отже, хвалюся ))

Ці картини висять у мене вдома:

----------

В одном из своих недавних постов я обещала показать вишитые мной картины. Не думала, что это время наступит так быстро, но отыскать, все-таки, фотки вышивок в своем безграничном компьютерном складе меня побудила Ирина, а если точнее, то вопрос в ее по-домашнему теплом блоге: «Без какого предмета в доме вы не представляете свій интерьер?»

Думала я думала, и решила, что домашний уют для мнея невозможен без предметов, сделанных своими руками. Только не подумайте, что моя квартира – это сплошь увешанная вышивками горница, я сама не люблю превращать дом в музей народного творчества )) Но если хенд-мейд-элементы подобраны ненавязчиво, в гармонии с интерьером, да еще и подходят по цветах, то без  них не обойтись!

Итак, хвастаюсь ))

Эти картины висят у меня дома:

Туманний парк

Уже кілька днів поспіль Тернопіль покривається туманом, який, хоч і розсіюється в другій половині дня, проте настрій відповідний, все ж, створює. Гуляючи парком, біля якого живу, я хотіла зробити кілька «туманних» фотографій, проте кольори на фото вийшли дуже похмурі, і картинки виглядали буденно, без родзинки.

На щастя, згадуваний мною недавно онлайн-фоторедактор «Пікнік» вдихнув в мої фотоспроби нове дихання, і я в черговий раз переконалася, що навіть самим звичайним кадрам при бажанні можна надати певної особливості ))

Ось таким, трішки похмурим, але все рівно красивим, я побачила парк сьогодні:   

----------

Уже несколько дней подряд Тернополь покрывается туманом, который, хоть и рассеивается во второй половине дня, но настроение соответствующее, все-таки, создает. Гуляя по парку, возле которого живу, я хотела сделать несколько «туманных» фотографий, но цвета на фото получились очень хмурые, и картинки выглядели обыденно, без изюминки.

К счастью, упомянутый мной недавно онлайн-фоторедактор «Пикник» вдохнул в мои фотопопытки новое дыхание, и я в очередной раз убедилась, что даже самым обычным кадрам при желании можно придать некую особенность ))

Вот таким, немножко хмурым, но все равно красивым, я увидела парк сегодня:

Моє рукодільне минуле. Частина І

Ще коли я не мала свого власного блогу, мені дуже подобалося «підглядати» в чужі, особливо рукодільні: всі ці хрестики, петельки і чудові готові роботи не раз надихали на рукотворчість і мене. Я і зараз підписана і постійно підписуюсь на цікаві хенд-мейд-сторінки, часто залишаю там свої коментарі, і тому подумала про таке: «А якщо хтось з блогерш-рукодільниць загляне до мене в гості, а мені, крім фотографій, і похвалитися нічим?» А я ж колись і вишивала, і в’язала спицями і гачком, словом, який-не-який рукодільний спадок в мене таки залишився )))

Тому сьогодні відкопала кілька фоток своїх гачкованих «шедеврів», які створювала для Даринки, і показую вам! Це два тарахкальця і коралі, які, правда, використовувалися нею не за прямим призначенням, а для закуски )))

На наступний раз відшукаю і фото своїх вишитих картин, в мене їх теж з десяток набереться. Приємного перегляду!

----------

Еще когда у меня не было своего личного блога, мне очень нравилось «подсматривать» в чужие, особенно рукодельные: все эти крестики, петельки и чудесные готовые работы не раз вдохновляли на рукотворчество и меня. Я и сейчас подписана и постоянно подписываюсь на интересные хенд-мейд-страницы, часто оставляю там свои комментарии, и поэтому подумала о таком: «А что, если кто-то из блоггерш-рукодельниц заглянет ко мне в гости, а мне, кроме фотографий, и похвастаться нечем?» А я ведь когда-то и вышивала, и вязала спицами и крючком, словом, какое-никакое рукодельное наследство у меня, все-таки, осталось )))

Поэтому сегодня откопала несколько фоток своих связанных крючком «шедевров», которые создавала для Даринки, и показываю вам! Это две погремушки и бусы, которые, правда, использовались ею не по прямому предназначению, а для закуски )))

На следующий раз отыщу и фото своих вышитых картин, у меня их тоже с  десяток наберется. Приятного просмотра!

Тернопіль «під вінтаж»

Сьогодні підходимо до тексту з різних сторін ))

Вступ перший

Як починаючий фотограф, я завжди беру на замітку різні цікаві програмки по фоторедагуванню, що зустрічаються мені в інтернеті. Один із моїх улюблених фоторедакторів, що дають широкий простір для творчості, називається Picnik. Тут є досить багато нескладних, але цікавих варіантів обробки фотографій, причому я ніколи не обмежуюсь застосуванням лише одного ефекту, а накладаю їх один на одного.

Вступ другий

Всі знають, що родзинкою Тернополя є його мальовничий став, який не раз ставав музою для творчих людей. Тут завжди дуже затишно, спокійно і красиво – особисто я дуже люблю прогулюватися по нещодавно відремонтованій набережній, милуючись дзеркальним водяним плесом…

А тепер об’єднаємо по змісту два попередніх абзаци і, вуаля, – отримаємо фотографії Тернопільського озера, оброблені в «Пікніку»! ))) Фотографувала в ранню пору, коли над водою ще де-не-де клубочився легкий туман. Це і надихнуло мене на стилізацію фото під старовину, коли зображення були нечіткі, ніби трохи розмиті, і у відповідній кольоровій гаммі. Ну що, уявимо собі Тернопіль в минулому? )))

----------

Сегодня подходим к тексту с разных сторон ))

Вступление первое

Как начинающий фотограф, я всегда беру на заметку разные интересные программки по фоторедактированию, которые встречаются мне в интернете. Один из моих любимых фоторедакторов, который дает широкое поле для творчества, называется Picnik. Тут есть довольно много несложных, но интересных вариантов обработки фотографий, причем я никогда не ограничиваюсь применением только одного эффекта, а накладываю их друг на друга.

Вступление второе

Все знают, что изюминкой Тернополя является его живописный пруд, который не раз становился музой для творческих людей. Тут всегда очень уютно, спокойно и красиво – лично я очень люблю прогуливаться по недавно отремонтированной набережной, любуясь зеркальной водной гладью…

А теперь объединим по смыслу два предыдущих абзаца и, вуаля, – получим фотографии Тернопольского озера, обработанные в «Пикнике»! ))) Фотографировала в раннее время, когда над водой еще местами клубился легкий туман. Это и вдохновило меня на стилизацию фото под старину, когда изображения быди нечеткими, будто немного размытыми, и в соответствующей цветовой гамме. Ну что, представим себе Тернополь в прошлом? )))