Книга Еріки Бауермайстер «Школа основних
інгредієнтів» потрапила до мене неочікувано – подруга просто дала її мені в
руки з єдиним коментарем: «Почитай, дуже смачно написано!» Про цього автора я
ще не чула, а з кулінарією в мене відносини на «Ви» (ну, так вже склалося),
тому перед тим, як бути прочитаною, книга вилежалася в мене десь тижнів зо два.
Зате, коли до неї, нарешті, дійшла черга, то це був справді приємний сюрприз!
Настільки приємний, що аж захотілося щось смачненьке приготувати – хто мене
добре знає, той оцінить всі масштаби позитивного впливу цього роману ))) Та що
я тільки розказую, краще наведу кілька соковитих цитат, і ви самі все
зрозумієте:
«Том
наклонился к блюду и почувствовал запах холмов, разогретых солнцем,
горячей земли и каменной кладки.
– Орегано. – сказал он, открывая глаза».
«Прованс, когда Хелен с Карлом прибыли туда
в конце августа, был насквозь пропитан лавандой – воздух, простыни, вино, даже
молоко в утреннем кофе – легчайшие нотки, акварельный
мир бледно-фиолетового цвета».
«Когда все смешали, сальса получилась
симфонией из красного, белого и зеленого, холодного, свежего и живого. На
лепешке, с кусочком раскрошенного белого сыра, сальса дарила покой и
вдохновение разнообразием текстур и неожиданных вкусов – словно собственное
детство покоилось на ладони».
Написано справді чудово – читаючи, майже
фізично відчуваєш всі ці божественні аромати й неповторні відтінки смаку. А ще, хоча дія
роману відбувається в Америці, я постійно уявляла собі той самий Прованс,
сповнений бузкових відтінків лаванди…
Переказувати книгу немає сенсу – її треба
читати. Сюжет там, звичайно ж, є: мова йде про кулінарні курси в невеличкому
ресторанчику і про людей, які їх відвідують. В кожного своя доля, свій біль,
свої приємні й не дуже спогади… Але в моменти, коли всі вони чаклують на кухні під
вмілим керівництвом власниці ресторану Ліліан, їхні турботи відходять на задній
план, залишаючи лише справжню сутність життя.
Скажу вам чесно – ця книга мене справді
причарувала, а це останнім часом відбувається зі мною все рідше й рідше. «Школа
основних інгредієнтів» вчить насолоджуватися простими речами, заспокоює та врівноважує
і буквально «показує» красиві картинки, немов з якогось легкого романтичного
фільму… Мабуть, на даному етапі мені це дійсно було потрібно, тому ставлю цьому
роману найвищий бал і рекомендую його насамперед тим, кому треба зупинитись і перевести подих
посеред бурхливого ритму сучасного життя.
