Страницы

вторник, 30 сентября 2014 г.

Сара Лотц. Троє

Пішла я якось в книгарню по новий шедевр від Стівена Кінга, але його там, як виявилось, в продажу ще не було. Але книжковий магазин – це таке місце, з якого я рідко коли виходжу з пустими руками, тож я вирішила, все-таки, зробити покупку. Вибрала роман Сари Лотц «Троє», який, за словами продавця, мав би бути написаний в жанрі психологічного трилеру – якраз те, чого мені  явно не вистачає в житті )))
Та жартую я, жартую, продовжимо )
Анотація до цієї книги була досить цікавою: в один день в різних точках земної кулі вщент розбиваються аж чотири літаки, і в трьох з них єдиними пасажирами, що вижили, виявились діти. Кожна дитина залишилася майже неушкодженою, що вже є чудом, але після катастрофи їхня поведінка кардинально змінилася. Головна тема роману – пошуки правди і побудова різних версій того, що трапилось: від релігійних (ці діти – Посланці кінця світу; як варіант - одержимі) до цілком фантастичних (вони – прибульці, які прийшли, щоб слідкувати за землянами). Відкритим залишалося також питання про існування четвертої дитини, що нібито вижила.
Зав’язка мені сподобалася, так що я відразу почала читати книгу, але тут на мене чекало невеличке розчарування. Справа в тому, що роман написаний, як я би сказала, в псевдодокументальному стилі, тож опис подій в ньому ведеться не від імені якогось одного персонажа чи автора, а на основі численних документів: газетних вирізок, онлайн-переписок, диктофонних записів тощо. Сприйняття тексту дуже ускладнює величезна кількість персонажів – мені особисто було важкувато несподівано «переключатися» з одного героя книги на іншого. А так як стилі викладу різних дійових осіб мало чим відрізнялися один від одного, то інколи доводилося навіть повертатися на початок глави і перечитувати, про кого йдеться ) Загальну картину читач додумує собі сам, що, в принципі, не так вже й погано, але в даному випадку трохи ускладнено, як на мене.
Мій вердикт: сюжет багатообіцяючий, але нестандартний стиль написання все зіпсував. Роман міг би бути набагато цікавішим – автору достатньо було краще прописати персонажів і відкрити більше «потойбічних» подробиць. А ще, на мою думку, інколи не вистачало зв’язку між подіями, адже в книзі забагато прогалин, які треба собі «доуявити». Та й кінцівка незрозуміла – то це, все-таки, були інопланетяни? Хто читав, поділіться здогадами!
P.S. Більше книг цього автора купувати не буду – я, як виявилось, «книжковий консерватор», і надаю перевагу традиційному викладенню історій )





пятница, 26 сентября 2014 г.

Чотири листочки на щастя!

Вишивання – це така штука, яка незримо супроводжує мене все життя. От ніби і часу немає, і блог в мене не рукодільний, але якось непомітно я все рівно повертаюся до голки і нитки. Ну що ж, раз повернулася, то продемонструю результат своїх титанічних зусиль ))) Отже, представляю вам свіжовиготовлену мною закладку для книги!


пятница, 19 сентября 2014 г.

Знімаю стрес!


Якщо ви цікавитеся книжками і щось чули про нещодавній Львівський Форум видавців, то мали би знати і про останні літературні новинки, які вже є у наших книгарнях. Особисто я навіть мала можливість відвідати форум, але цього року не вийшло – як завжди, купа домашніх справ, Даринка в процесі звикання до садочку, Назарчик завантажений уроками і гуртками, тому вирватися не змогла. Але дещо корисне, нехай і за допомогою інтернету, для себе винесла!

воскресенье, 14 сентября 2014 г.

Осінь на порозі…

Щедра, ласкава, багата ще яскравим сонячним світлом та ніжними павутинками бабиного літа, осінь вже тишком стоїть у нас на порозі. Її перші дні вже коротші, але ще досить теплі, а небо, хоч і наповниться скоро журавлиними ключами, але ще таке чисте і прозоро-синє, що хочеться дивитися в нього безмежно довго… Осінь – пора лісових пікніків із гарячою кавою у термосі, пора шоколадних каштанів у дитячих кишенях, пора поетів і творців, і моя улюблена пора…      


пятница, 5 сентября 2014 г.

Перший день народження…


Сьогодні день народження мого блогу! Так, рівно рік тому я почала вести свій віртуальний щоденник, навіть не знаючи, навіщо в принципі я це роблю і до чого це мене приведе. Але спробувати хотілося, і як результат – сьогодні я святкую перший день народження «Калейдоскопчика»!