четверг, 5 января 2017 г.

Грем Сімсіон. Проект «Розі»

Вже вкотре переконуюсь, що книжки, які потрапляють мені в руки випадково і дістаються «на шару», вражають значно більше, ніж ті, які вибираються довго і коштують недешево! Ось і зараз – яскраве тому підтвердження. Романтична історія «Проект «Розі» – дебютний роман австралійського письменника Грема Сімсіона – був придбаний мною по акційній ціні в одну копійку. Одну копійку! Вибирати треба було швидко серед кількох різнопланових книжок, тож я практично навмання взяла саме цю книгу і не пошкодувала – вона виявилося саме тим легким і приємним чтивом, яке ідеально пасує для розслаблених новорічно-різдвяних канікул. 
Сюжет книги, взагалі-то, типовий для романтичного роману: є Він і є Вона, їхні шляхи хитромудро сплітаються, історія кохання невпинно розвивається, і, врешті-решт, вони залишаються разом. Але якщо врахувати, що вся ця розповідь стосується неординарних персонажів та ще й подана автором з тонким почуттям гумору, то читати її стає значно цікавіше.
Головний герой, від імені якого і ведеться розповідь – майже сорокарічний вчений-генетик на імя Дон, який має великі проблеми з комунікацією в соціумі. Простіше кажучи, цей надзвичайно педантичний чоловік (з тих, які на питання про час відповідають з точністю до хвилини і живуть за власними суворими правилами) просто не вміє нормально спілкуватися з людьми, а тим більше з жінками. Навіть пошуки майбутньої претендентки на роль своєї дружини він організовує з притаманною йому скрупульозністю: складає детальну анкету, проводить попередні тести й експериментальні опитування, тобто веде серйозний проект в надії віднайти ідеальну партнерку на все життя. Звісно, що з його суворими вимогами до претенденток і не завжди тактовною прямотою успіху він не досягає, зате доля посилає йому його повну протилежність – молоду дівчину Розі, яка вміє насолоджуватися життям і не шанує ніяких правил. Ну і тут понеслося: Дон розуміє, що ніяка вони не пара, але хоче допомогти Розі знайти її біологічного батька, хоча й сам дивується, навіщо йому витрачати стільки зусиль і часу на цей масштабний проект:
«Дорогою додому я завершив аналіз ситуації, яка склалася в мене з Розі, і зробив підсумок. Я зрозумів, що мною керували інстинкти, а не логіка. Навкруги багато людей, які потребують допомоги навіть більше, ніж Розі. Є також безліч проектів, які заслуговують на мою увагу й витрачений час більше, ніж пошуки батька однієї людини. Звичайно, проект «Дружина» має стояти на першому місці. Краще я попрошу Джина підбирати більш слушних кандидаток зі списку або послаблю деякі з найменш важливих критеріїв відбору, як зробив це з правилом щодо вживання алкоголю». Ех, любоффф… Нікуди ти, Дон, від неї не подінешся!

 Трохи незвично, але досить цікаво читати думки Дона, викладені в такій-от науковій манері: всі звичайні буденні події він буквально розкладає по поличках і ставиться до всього дуже серйозно. Наприклад, танцювати перед важливим балом він вчився зі скелетом з лабораторії, бо так зручніше відпрацьовувати рухи )) Після цієї книги і собі захотілося все гарно організувати й розпланувати! Але все в житті розпланувати неможливо, та й не потрібно, чого і вчить ця книга. Почитайте – вам сподобається!


Комментариев нет:

Отправить комментарий