Я люблю тебе, Тернопіль…

Не буду оригінальною: я обожнюю своє рідне місто! Та і як не любити його затишні вулиці, зелені сквери, фонтани і, головне, людей, привітніших за яких я не зустрічала більше ніде! Ну добре, добре – якщо бути чесною, то інколи серед своїх щоденних проблем деякі мешканці нашого міста можуть виглядати доволі суворо, але я все одно впевнена, що моє місто – найкраще, як і люди, що живуть у ньому!

Сьогодні хочу представити вам, так би мовити, «римоване» бачення Тернополя однією дуже творчою людиною, яка пише вірші не так вже і часто, але якщо вже напише, то це буде шедевр. Відкрию секрет, що по сумісництву ця поетеса – моя мама, Людмила Криницька. Читаємо і насолоджуємось!  

А ви б у місто закохались?

Та так, щоби у нім зостались?

Не заперечуйте, не треба….

У цьому місті – світле небо!

Над озером веселка грає,

І без вина душа співає…

А церкви – їх митець творив!

Святу дорогу залишив…

У парках зловиш насолоду,

Там лебедів побачиш вроду…

Тернопіль «файним» називають,

В піснях та віршах прославляють,

Художники в картинах бачать,

Історію малюють…Значить,

Побачити самому треба

Такі несхожі і відкриті,

Дощем та сонечком омиті,

Ці вулиці, і площу Театральну,

І всіх людей, таких реальних…

Гуляйте, радуйтесь, пишайтесь,

І, безперечно, закохайтесь!