Сесілія Ахерн. Час мого життя

« – Ли-ис, – мягко сказал Джейми, – смотри-ка, у них есть печеные перцы. Ты же их любишь. Может, их возьмешь?

Дэвид с некоторым раздражением поглядел на приятеля.

– Ой, господи, – улыбнулась Лиза,– помнишь те перцы?

– Ха! Потому и сказал.

Уверена, Дэвид представил, как они трахались в постели, усыпанной печеными красными перцами, хотя они наверняка просто объелись как-то в ресторане этими перцами, два паршивых обжоры.»

Ось в такому стилі – трішки грубувато, зате правдиво і з гумором – ведеться розповідь у романі Сесілії Ахерн «Час мого життя». Книга ця потрапила мені до рук випадково, проте залишила по собі приємне враження – ну люблю я незвичайні історії, та ще й з веселими діалогами )))

Сюжет починається доволі стандартно: молода дівчина після болісного розставання з хлопцем вже три роки ніяк не може знайти себе – з роботою не ладиться, з грошима теж, друзям і батькам набрехала так, що вже й сама не пам’ятає, кому і що говорила… Тобто, період в її житті настав далеко не найкращий. А от далі події розвиваються не зовсім звично – вона зустрічається і починає спілкуватися з таким собі уособленням свого ж власного Життя. І до речі, це мужчина.

Не подумайте, що в них буде роман – на цю роль в книзі знайдеться інший цікавий претендент, але Життя поволі починає витягувати героїню з глибокої депресії, і застосовує для цього досить жорсткі методи. Дівчина переосмислює все, що робила до того, і через терни добирається-таки до таких омріяних зірок. І ви знаєте, ця закручена історія з ненав’язливими елементами містицизму і сумними нотками сарказму викликала в мене широку гаму емоцій – від несподіваного сміху під час читання (що здивувало і насторожило мого чоловіка), до кількох непідробних сльозинок в деяких особливо зворушливих епізодах. А чого варті такі побічні сюжетні лінії, як історія сусідки з дитиною-невидимкою чи, наприклад, мрія матері, щоб її син був гомосексуалістом – це ж так модно!

Коротше, рекомендую – читайте на здоров’я, посміхайтесь і цінуйте своє Життя, бо воно в нас одне!

P.S. Наступний допис вже точно буде про Львів )    

Нашим весняним іменинникам!

В сім’ї у нас подвійне свято,

Ми наче в казці, і не гірш!

Емоцій радісних багато,

Й прийшло бажання скласти вірш!

А привід справді є чудовий:

Два дні народження нараз!

Тому, Дариночка і Вова,

Сьогодні ми вітаєм вас!

Тепло сердець даруєм щиро,

Живіть, як заповів Кобзар…

Бажаєм щастя вам і миру, 

Цілуєм, Віта і Назар!

«Weekend» в Перемишлі

Чули таку приказку: «Если очень захотеть, можно в космос улететь»? ))

Ну, не зовсім в космос, але в сусідню країну – то точно! Принаймні, нам з чоловіком на вихідних вдалося знову побувати в Польщі (до речі, минула наша поїздка туди ж відбулася майже рівно рік тому – з різницею в один день). Цікаво? То вмощуйтеся зручніше – фотографій ду-у-уже багато!

Ниткова еволюція )

Якось так вийшло, що з початком моєї діяльності в якості редактора вишивальних книг мені довелося паралельно освоїти всі премудрості фотографування красивих ниткових композицій ))) Не скажу, що мені це не подобається – фотографувати я люблю, а якщо результат такої праці ще й публікується в книжках, то чому б і не поекспериментувати? Тим більше, що світлини з ниточками завжди виходять яскравими і кольоровими, що не може не підвищувати настрій! Тож у цьому дописі я вирішила поглянути збоку на свою еволюцію як фотографа ниток, а заодно й пригадати, над чим працювала останнім часом.

Отже, червона і зелена книжечки вже вийшли з друку:

  

Ялинкова весна

До вас уже прийшла весна? Справжня – лагідна, тепла, зі свіжим подихом вітерцю і мелодійними переспівами пташок? Я вже відчуваю її…

Закулісні інтриги ))

Час іде, робота робиться, і ось уже зовсім скоро світ побачать третя і четверта книги під моєю редакцією - Чорний і Білий випуски Золотої колекції української вишивки (для тих, хто вже зачекався, поясню, що у зв'язку з економічною ситуацією друк Чорної книги затримався, тому найближчим часом чекайте відразу на два випуска). Кому цікаві деталі - запрошую на відповідну сторінку у Фейсбук, там є і деякі фотографії з майбутніх книг, і відеоанонси. Ну а тут похвалюся тільки невеличким відеозвітом із нашої останньої фотосесії, яка проходила в одному із Львівських готелів:

З весною вас, і нехай вона приносить вам тільки позитив!

Леся Романчук. Місто карликів

Нещодавно в книгарні «Є» я випадково натрапила на новий (принаймні, для мене) роман нашої тернопільської письменниці Лесі Романчук – «Місто карликів». Пам’ятаючи, як у свій час мені сподобалася її сага у восьми, здається, частинах «Не залишай…», я навіть не сумнівалася в покупці і вирішила придбати книги, а їх виявилося аж чотири – у плані довготривалості своїх творінь авторка не зраджує собі ))))

Читаючи, відразу впізнала головну героїню із вже згаданої вище саги – Софію. Взагалі-то, у мене вже давно склалось стійке враження, що Софію Леся Романчук писала із себе, і це досить сміливо, адже переживання героїні розкриваються дуже детально, включно із деякими інтимними подробицями її життя. Видно, що свою Софію (тобто себе) Леся дуже любить, і це, напевно, правильно!

Що стосується сюжету, то у «Місті карликів» він не тільки про складне кохання і перипетії лікарсько-письменницького життя, а ще й про доволі містичні події, які розгортаються у невеличкому курортному містечку Прикарпатську. Місто розташоване поблизу вулкану, який кожних три місяці загрожує вибухнути, тому для втихомирення грізної гори уже сотні років здійснюються магічні ритуали. Доля міста знаходиться в руках таємничої «гварди» – жінки, що багато відає і багато може… І якраз із вступом, так би мовити, «на пост» нової гварди у Прикарпатську все йде далеко не за багаторічним планом. Історія цікава, але мені особисто дуже нагадувала усім відомого «Майстра і Маргариту»: тут вам і тісні переплітання минулого і сучасного, і чудодійні омолодження відьми, тобто гварди, і містичні тварини, особливо коти, і ще багато схожого із романом великого Булгакова.   

До речі, події роману розгортаються на фоні нашої Помаранчевої революції 2004 року, і цікаво, що письменниця буквально передбачила в книзі ще один, більш кривавий Майдан і чергову зміну влади. Воістину, деякі автори – справжні пророки! Хоча, як на мене, в книзі трохи забагато політики – читаючи, хочеться відволіктися від брудних політичних ігор, а не занурюватися в подробиці підкилимних інтриг сильних світу цього. Вистачає і новин по телевізору.

Що сподобалось – красива українська мова, хоч і перемішана досить часто зі специфічним україно-російським суржиком. Але то таке – «Із песни слов не выкинешь!». А ще авторка дуже зворушливо описує стосунки між близькими людьми, і не лише закоханими. Особливо мені сподобались відносини між Софією та її свекром – справді теплі і родинні, батьківсько-дочірні… Далеко не у кожній родині так буває.

Не сподобалась якась невиразна і похмура обкладинка, але це вже я, мабуть, як редактор придираюся )))

Роман підійде як любителям містики, так і шанувальникам жіночої прози, а ще у ньому подається цікава версія вирішення усіх політичних проблем, разом взятих))) Читайте і дізнавайтесь самі! 

Нові досягнення і мильна фотогра

Останнім часом (мабуть, у зв’язку із новою редакторською роботою) моя увага якось непомітно переключилася на рукодільні теми. Але і про захоплення фотографуванням я намагаюсь не забувати! І хоча зараз для цього в мене набагато менше часу, інколи я все-таки беру участь у різних фото-завданнях, а в деяких навіть займаю топові місця )))

Нещодавно, наприклад, моє фото, зроблене для гри «Веселковий настрій» від блогу «Я – фотограф!», увійшло у Топ-2 переможців, що було дуже приємно! Результати фото-гри можна подивитися тут.

А ще мені запропонували стати запрошеним дизайнером для нового фотомобу від блогу «Кафе Cкрапо-мама», що я із задоволенням і зробила. Натуральне мило ручної роботи від Оксани Пелих буквально саме просилося на фотосесію – таке воно було красиве і запашне! До речі, очисні якості цього мила теж на висоті – я вже давно купую саме його для свого особистого користування. Кому цікаво – заходьте на сайт Оксани, там ще багато гарних косметичних засобів!

Усіх вітаю із наступаючим днем Закоханих, а себе – із сьогоднішніми іменинами Вікторії ))) І нехай п’ятниця тринадцятого пройде спокійно і мирно для нашої країни!

Головний весільний атрибут

В соціальних мережах зараз гуляє така собі вишивальна естафета: протягом п’яти днів хвалишся своїми роботами і одночасно запрошуєш похвалитися інших. Недавно в цю гру запросили і мене. До чого це я? А до того, що довелося витягувати на світ Божий фотографії вишивок, між якими я виявила одну із своїх наймасштабніших робіт – вишитий власноруч весільний рушник! І в блозі про це ані слова! Непорядок, виправляю ))

Ще трішки про розмальовку та унікальність кожного з нас

Моя супер-заспокійлива чудо-розмальовка актуальна, як ніколи – стресів у житті вистачає, але, як каже один мудрий дід Свирид Опанасович, «треба зберігати бадьорість духу», тож так і намагаюся робити! Часу на розмальовування вистачає, звичайно, не завжди, але я таки потрохи просуваюся в своїх художніх експериментах )