Пішла я якось в книгарню по новий шедевр від
Стівена Кінга, але його там, як виявилось, в продажу ще не було. Але книжковий
магазин – це таке місце, з якого я рідко коли виходжу з пустими руками, тож я
вирішила, все-таки, зробити покупку. Вибрала роман Сари Лотц «Троє», який, за
словами продавця, мав би бути написаний в жанрі психологічного трилеру – якраз те,
чого мені явно не вистачає в житті )))
Та жартую я, жартую, продовжимо )
Анотація до цієї книги була досить цікавою: в один
день в різних точках земної кулі вщент розбиваються аж чотири літаки, і в трьох
з них єдиними пасажирами, що вижили, виявились діти. Кожна дитина залишилася
майже неушкодженою, що вже є чудом, але після катастрофи їхня поведінка
кардинально змінилася. Головна тема роману – пошуки правди і побудова різних
версій того, що трапилось: від релігійних (ці діти – Посланці кінця світу; як
варіант - одержимі) до цілком фантастичних (вони – прибульці, які прийшли, щоб
слідкувати за землянами). Відкритим залишалося також питання про існування
четвертої дитини, що нібито вижила.
Зав’язка мені сподобалася, так що я відразу
почала читати книгу, але тут
на мене чекало невеличке розчарування. Справа в тому, що роман написаний, як я би сказала, в псевдодокументальному
стилі, тож опис подій в ньому ведеться не від імені якогось одного персонажа чи
автора, а на основі численних документів: газетних вирізок, онлайн-переписок, диктофонних
записів тощо. Сприйняття тексту дуже ускладнює величезна кількість персонажів –
мені особисто було важкувато несподівано «переключатися» з одного героя книги
на іншого. А так як стилі викладу різних дійових осіб мало чим відрізнялися
один від одного, то інколи доводилося навіть повертатися на початок глави і
перечитувати, про кого йдеться ) Загальну картину читач додумує собі сам, що, в
принципі, не так вже й погано, але в даному випадку трохи ускладнено, як на
мене.
Мій вердикт: сюжет багатообіцяючий, але нестандартний
стиль написання все зіпсував. Роман міг би бути набагато цікавішим – автору достатньо
було краще прописати персонажів і відкрити більше «потойбічних» подробиць. А
ще, на мою думку, інколи не вистачало зв’язку між подіями, адже в книзі забагато
прогалин, які треба собі «доуявити». Та й кінцівка незрозуміла – то це,
все-таки, були інопланетяни? Хто читав, поділіться здогадами!
P.S. Більше книг
цього автора купувати не буду – я,
як виявилось, «книжковий консерватор», і надаю перевагу традиційному викладенню історій )
