Недощавно мені до рук потрапила книжка відомої (як
виявилось) польської письменниці Катажини Грохолі під назвою «Ніколи в житті!»
З польської літератури я читала тільки Януша Леона Вишневського, тому цікаво
було, так би мовити, трохи «розширити діапазон» )))
Скажу вам чесно, я не пошкодувала – роман
читається доволі легко, хоча і складається з неймовірного сумбуру чисто жіночих
думок. Ця історія чудово ілюструє собою «цей незручний момент», коли увесь час
міняєш свою думку про певну подію, а потім, коли все стається рівно навпаки,
ніж планувалося, із задоволенням вигукуєш: «Я так і знала!» І це так
по-жіночому, та ще й приправлено чудовим і тонким гумором (що я обожнюю в
книгах) – коротше, мені сподобалось.
А мова йде про таку собі Бріджит Джонс польського
розливу, яку покинув чоловік, і яка поставила хрест на своєму особистому житті.
По всіх правилах жанру, героїня впевнюється, що «всі мужики сво…», але лише до
того моменту, поки її зненацька не заскочує так званий хеппі-енд.
Раджу цю книгу як розслабляюче позитивне чтиво без
зайвих, вибачте за слово, шмарклів ))) Я «ковтнула» її за день!
Особливо я сміялася, коли головна героїня
готувалася до побачення з черговим принцом на білому коні, вичитуючи поради у
модних журналах, які постійно суперечили самі собі. Як вам така цитатка:
«Отже,
до побачення я готова – звісно, коли буду непорочною білявкою з чорним
волоссям, худорлявою, але з пишними формами, з п’ятим розміром бюсту,
але таким, що легко вміщується в чоловічій долоні (одній). Тоді
я вдягну на одну коротку, а на другу довгу ногу панчохи та червоні черевички.
Накину прозору сорочку та сукню з тисячею гудзиків. Подамся у цьому вбранні на
кухню та приготую якусь легку, але жирну їжу, бо він любить поїсти» – цікаво, правда? ))) Люблю такий стиль.
P.S. До речі, в Польщі ця книга стала справжнім бестселлером, так часу,
витраченого на неї, ви точно не пошкодуєте.
