Затишна осінь

Останні дні листопада добігають свого кінця, та й на схожі вони тепер вже більше на грудневі – все засніжене, біле, холодне…  Ні, зиму з її іскристими сніжинками я теж люблю, але сьогодні хочу встигнути показати вам ще осінній вишитий сюжет – віночок із різнобарвного листя, яке завжди асоціюється в мене із запахом диму, затишком і легкою ностальгією…

Happy Halloween!

Чи святкуєте ви Хеловін? Тобто, я розумію, що це традиційно американське свято, але останнім часом воно призвичаїлось і у нас – чого варті тільки вбивчі тематичні макіяжі, на які я постійно натрапляю в Інстаграмі! Одні ретельно готуються до цього дня, а інші виступають проти – є досить багато і таких думок. А що стосується особисто мене, то я це свято, в принципі, не святкую, але сама його тематика – усілякі там симпатичні павучки, чорні коти і гарбузи – мені подобається. Тим більше, що в інтернеті є стільки гарних Хеловінських вишивок і прикладів декору, та й кольори цього свята виглядають дуже гармонійно… Одним словом, представляю вам свій варіант вишивки на цю тему!

Джоан Роулінг. Гаррі Поттер і прокляте дитя

Ви читали семитомну сагу про Гарі Поттера? Тобто, стояли в чергах за кожною новою книжкою (трішки соромлячись свого дорослого віку), по кілька разів заходили в книгарню, намагаючись натрапити на останній том, а потім ковтали цей том за кілька годин? Якщо так, то ви мене зрозумієте, бо саме так робила і я! Тому, коли нарешті вийшов з друку український переклад восьмої книги Джоан Роулінг «Гаррі Поттер і прокляте дитя» мого улюбленого видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», я поспішила придбати і його, хоч вдалося це мені не з першого разу (книги розбирали, як гарячі пиріжки).

Ну що ж, книга куплена і вже прочитана, тому ділюся враженнями!

Що відразу впало в очі – це стиль оформлення обкладинки, який відрізняється від дизайну перших семи томів: якийсь такий дорослий і навіть трішки суворий. Але це, мабуть, загальноприйнятий варіант оформлення для всіх видавництв світу, бо закордонні книги про Гаррі вийшли в аналогічному вигляді. Але всі приємні фішки попередніх книг – якісний папір, відтінок якого чудово пристосований для читання, чудовий переклад і стильне оформлення – на щастя, залишилися. Тому оформлення зарахуємо в плюс!

Друге, на що звертаєш увагу – це незвична для Джоан Роулінг форма твору: не прозова розповідь, а п’єса, де дійство розігрується в ролях. Та ще й співавтори нові з’явилися… Якщо чесно, мене такий виклад трохи піднапружив – п’єси треба дивитися, а читати їх не дуже зручно. Не знаю, чому було прийнято саме таке рішення – чи не хотілося переробляти п’єсу в роман, чи часу не було, а може, автори вирішили бути оригінальними, але, на мою думку, книга через це значно програє. Ну і втрачається багато моментів, які в звичайному романі можна було би розкрити глибше, але то таке – тільки моя думка. Хоча за це ставлю мінус.

Ну і третє – сам сюжет. Тут вже впізнаю Джоан Роулінг: інтрига є, конфлікт поколінь теж в наявності, багато добрих слів про силу любові і дружби, і, звичайно, присутні різні магічні прибамбаси. Трохи незвично, але Гаррі Потер в цій книзі постає вже дорослим чоловіком під сорок, а головні події розгортаються навколо одного з його синів, Албуса. Албус подружився із сином Драко Мелфоя, разом вони викрали часоворот і почали подорожувати в часі – звісно ж, із благородною метою. Але подорожі в часі – річ небезпечна, тому пригод там буде чимало, не сумнівайтеся. А закінчиться все добре ) За сюжет – теж плюс.

В загальному, книга справила хороше враження – читається легко, історія цікава, тому однозначно рекомендую її всім поттероманам! Єдине, що не сподобалось – цей п’єсовий стиль. Думаю, що якби письменниця написала її так, як і попередні свої книги про пригоди Гаррі, то вона би була ще цікавішою. Чогось в мене таке враження, що саме ця книга робилася, так би мовити, в півсили. Джоан, ти можеш краще!

Напиши мені листа...

Саме так називається моє чергове опубліковане в жіночому журналі оповідання - хоч дрібниця, але приємно! Це розповідь про нещасливе дівоче кохання, НЕ автобіографічна, а то ще чоловік прочитає і зробить неправильні висновки )))) Написана була спеціально для одного конкурсу, який колись був оголошений в інтернеті, а в результаті надрукували її зовсім в іншому виданні. Ну що ж, і таке буває!

Наведу один невеличкий уривочок:

"Напиши мені, благаю! Навіть найкоротший лист від тебе стане фізичним доказом того, що ми справді були разом, що все це мені не наснилося, що ти був і залишаєшся головним у моєму житті, хоч я вже давно не є навіть найменшою частинкою твого…  Ось я ж тобі пишу, мій лист реальний, і навіть чорнило де-не-де потекло від сліз, але не зважай на це. Бачиш, я так і не навчилася контролювати свої емоції, хоч ти й казав, що повинна…"

Ех, любофф… Якою ти буваєш підступною…

Журнал "Diana" №10, в якому можна прочитати цю історію, доступний для замовлення в інтернет-магазині "Діана плюс".

Усім бажаю вдалого дня і гарних вихідних!

Бакота: теплі спогади в холодний день

Як не дивно, до недавнього часу я й не здогадувалася, що всього в двох з половиною годинах їзди від Тернополя знаходиться заповідник «Подільські Товтри», де гармонійно поєднуються загадковість доісторичних скель, чистота Дністровських вод і фантастична краса навколишньої природи. Тому сьогодні, коли за вікном темно, холодно і мокро (і чого вже там – є трохи вільного часу), хочеться згадати про літню подорож в це надзвичайно мальовниче місце.

Вишита веселка і третій день народження!

Цілий день збираюся добратися, нарешті, до свого віртуального щоденника, і далі відкладати вже нікуди: через лічені хвилини закінчиться п’яте вересня, а я ще ж не привітала свій блог з третім днем народження! І хоч останнім часом пишу я тут нечасто, але цей свій власний куточок інтернет-простору люблю і ціную – ну просто за те, що тут мені затишно! Так що сьогодні є привід для маленького святкування )

Аньєс Мартен-Люган. Щасливі люди читають книжки і п'ють каву

Коли я вперше почула назву «Щасливі люди читають книжки і п’ють каву», то відразу подумала, що цей французький роман мав би мені сподобатись. Але враження після прочитаного були якісь неоднозначні: з одного боку, цікаво було дізнатися, чим же все закінчиться, а з іншого – під кінець книжки головна героїня мене вже просто дратувала. Але про все по порядку.

Отже, сюжет книги зав’язаний навколо важкої депресії жінки, яка втратила в аварії чоловіка і доньку. Дуже довго вона не може прийти до себе, а потім раптово вирішує поїхати на кілька місяців в Ірландію – країну, яку любив її чоловік. Приготуйтеся: буде дуже багато кави, цигарок і кухлів темного ірландського пива, а ще неприязний сусід та його собака. По законах жанру від ненависті до кохання всього один крок, тому неважко було здогадатися, що героїня все-таки запалає пристрастю до неголеного дядька з фотоапаратом, який живе неподалік. Але описано все якось уривками, нелогічно і поверхнево: ось вчора вона його люто ненавиділа, а сьогодні вже не може без нього жити. При цьому Діана (ім’я героїні) веде себе жахливо – постійно п’є, курить, лежить на мокрому піску знову ж таки п’яна, наривається на неприємності і т.д. Я розумію, що жінка в депресії, але тут вже трохи перебір. Тим не менше, сусід її теж полюбив, після чого вона його успішно залишила і повернулася у Францію. Ось така історія, як на мене – трохи дивакувата і непослідовна.

Ще один нюанс, який справив не дуже хороше враження – переклад. Скільки книжок на українській мові я вже перечитала, але такі слова як «психіятр», «фотель» і «трохи сексуальности» чомусь таки ріжуть мені око. І нагадують про університетську викладачку, яка на хімію казала не інакше як «хемія», а ще не любила дівчат з яскравим макіяжем. Коротше, переклад на любителя.

  Навіть не знаю, як би культурно підсумувати все вищесказане. Скажімо так: книга зовсім не відповідає позитивній назві, тому майте це на увазі, якщо надумаєте її купувати. 

Небо, сосни, краєвиди: як ми кременецьку гору підкорювали!

Ось так живеш буквально в кількох десятках кілометрів від чудових місцин, а відвідати їх ніяк не виберешся… Саме така історія в мене склалася з невеличким, але дуже зеленим і приємним містечком Кременцем, головною гордістю якого є знаменита гора Бона. «Помилки треба виправляти» - подумала я, і організувала сімейну одноденну подорож в цей чудовий край )) А мої й не були проти – цікаво ж!

Золота колекція зібрана!

Сьогодні я пишу не просто так, а з гарним приводом – нарешті дочекалася виходу з друку останніх двох книжок «Золотої колекції української вишивки» під моєю редакцією, Голубого і Оранжевого випусків. Книжечки довго друкувалися, але зараз вже тримаю їх в руках, тож тепер можу офіційно сказати: Золота колекція, присвячена десяти різним кольорам у вишивці, зібрана!

Леся Воронюк. Записки на зап'ястях

Не так давно мені пощастило побувати на тернопільській прем’єрі документального фільму про вишиванку «Спадок нації». Фільм дуже сподобався – справді викликає багато щирих емоцій, тож раджу переглянути його всім. Про цю кінострічку я вже писала на порталі «Діана-клуб», тому повторюватися не буду, а ось про творчість однієї з авторів фільму, чернівчанки Лесі Воронюк, сказати маю що!

Як так вийшло? Дуже просто: після прем’єри фільму я придбала Лесину книгу «Записки на зап'ястях», та ще й автограф попросила. Прочитала, тепер пишу рецензію )