Вишита веселка і третій день народження!

Цілий день збираюся добратися, нарешті, до свого віртуального щоденника, і далі відкладати вже нікуди: через лічені хвилини закінчиться п’яте вересня, а я ще ж не привітала свій блог з третім днем народження! І хоч останнім часом пишу я тут нечасто, але цей свій власний куточок інтернет-простору люблю і ціную – ну просто за те, що тут мені затишно! Так що сьогодні є привід для маленького святкування )

Аньєс Мартен-Люган. Щасливі люди читають книжки і п'ють каву

Коли я вперше почула назву «Щасливі люди читають книжки і п’ють каву», то відразу подумала, що цей французький роман мав би мені сподобатись. Але враження після прочитаного були якісь неоднозначні: з одного боку, цікаво було дізнатися, чим же все закінчиться, а з іншого – під кінець книжки головна героїня мене вже просто дратувала. Але про все по порядку.

Отже, сюжет книги зав’язаний навколо важкої депресії жінки, яка втратила в аварії чоловіка і доньку. Дуже довго вона не може прийти до себе, а потім раптово вирішує поїхати на кілька місяців в Ірландію – країну, яку любив її чоловік. Приготуйтеся: буде дуже багато кави, цигарок і кухлів темного ірландського пива, а ще неприязний сусід та його собака. По законах жанру від ненависті до кохання всього один крок, тому неважко було здогадатися, що героїня все-таки запалає пристрастю до неголеного дядька з фотоапаратом, який живе неподалік. Але описано все якось уривками, нелогічно і поверхнево: ось вчора вона його люто ненавиділа, а сьогодні вже не може без нього жити. При цьому Діана (ім’я героїні) веде себе жахливо – постійно п’є, курить, лежить на мокрому піску знову ж таки п’яна, наривається на неприємності і т.д. Я розумію, що жінка в депресії, але тут вже трохи перебір. Тим не менше, сусід її теж полюбив, після чого вона його успішно залишила і повернулася у Францію. Ось така історія, як на мене – трохи дивакувата і непослідовна.

Ще один нюанс, який справив не дуже хороше враження – переклад. Скільки книжок на українській мові я вже перечитала, але такі слова як «психіятр», «фотель» і «трохи сексуальности» чомусь таки ріжуть мені око. І нагадують про університетську викладачку, яка на хімію казала не інакше як «хемія», а ще не любила дівчат з яскравим макіяжем. Коротше, переклад на любителя.

  Навіть не знаю, як би культурно підсумувати все вищесказане. Скажімо так: книга зовсім не відповідає позитивній назві, тому майте це на увазі, якщо надумаєте її купувати. 

Небо, сосни, краєвиди: як ми кременецьку гору підкорювали!

Ось так живеш буквально в кількох десятках кілометрів від чудових місцин, а відвідати їх ніяк не виберешся… Саме така історія в мене склалася з невеличким, але дуже зеленим і приємним містечком Кременцем, головною гордістю якого є знаменита гора Бона. «Помилки треба виправляти» - подумала я, і організувала сімейну одноденну подорож в цей чудовий край )) А мої й не були проти – цікаво ж!

Золота колекція зібрана!

Сьогодні я пишу не просто так, а з гарним приводом – нарешті дочекалася виходу з друку останніх двох книжок «Золотої колекції української вишивки» під моєю редакцією, Голубого і Оранжевого випусків. Книжечки довго друкувалися, але зараз вже тримаю їх в руках, тож тепер можу офіційно сказати: Золота колекція, присвячена десяти різним кольорам у вишивці, зібрана!

Леся Воронюк. Записки на зап'ястях

Не так давно мені пощастило побувати на тернопільській прем’єрі документального фільму про вишиванку «Спадок нації». Фільм дуже сподобався – справді викликає багато щирих емоцій, тож раджу переглянути його всім. Про цю кінострічку я вже писала на порталі «Діана-клуб», тому повторюватися не буду, а ось про творчість однієї з авторів фільму, чернівчанки Лесі Воронюк, сказати маю що!

Як так вийшло? Дуже просто: після прем’єри фільму я придбала Лесину книгу «Записки на зап'ястях», та ще й автограф попросила. Прочитала, тепер пишу рецензію )

Макове поле

Гарний сонячний день, справжнє літо (нарешті!), сімейна подорож вихідного дня і безкраї квіткові луги… Ну я к тут втриматися і не пофотографувати всю цю красу?

Чергова проба пера )

"...Її уявлення про казкове життя у великому місті невпинно тануло з кожним днем, що вона тут проводила. Сила-силенна машин, постійні натовпи людей, загазоване повітря і якась майже фізично відчутна фальшивість, яку тут прийнято було називати «гламуром» - все це справляло на дівчину гнітюче враження. Вона вже і не знала, заради чого жертвувала своїм душевним спокоєм і знаходилася так далеко від рідних..."

Трішки порекламую свої літературні здобутки)) Читайте моє ессе у новому випуску журналу Diana №5-6

Кольоровий настрій

Щось давненько я не хвалилася своїми розмальовочними успіхами, а вони, між тим, присутні!

Маркус Зузак. Крадійка книжок

Христос воскрес! Всіх вітаю з Великоднем!

Ви ще святкуєте? Ну а в мене все, не як у людей. Хтось на обливний понеділок ще доїдає паску і продовжує відвідувати родичів, а хтось (я) реве над книжкою. Хоча не все так сумно – паска в мене ще теж є, та й родинні зустрічі завтра продовжаться! Ну а сьогодні – моя рецензія на роман Маркуса Зузака «Крадійка книжок».

Стрийський парк у Львові

«В Стрийськім парку ми ся здибали з тобов,

В моїм серці ся зашпортала любов…»

Чули таку пісеньку? Власне, це все, що до цього часу чула про Стрийський парк і я! ))) А дарма, бо цей куточок Львова виявився дуже приємним і затишним.