Вуличками Ліндоса…

Продовжуючи грецьку тему, не можу не розповісти вам про невеличке, але дуже колоритне містечко Ліндос, яке було одним з моїх «must-see» на Родосі.

Валері Собад. Місс Світі

Як я вже писала раніше, зі мною часто трапляється так, що придбані випадково книги виявляються набагато цікавішими ніж ті, які я обирала спеціально. Останнє моє книжкове поповнення виявилось саме таким випадком, бо роман Валері Собад «Місс Світі» став одним з моїх найбільших літературних розчарувань.

Чому я вибрала цю книгу? По-перше, в короткій анотації було сказано, що це «романтическая комедия, пронизанная тонким ароматом английского чая», а мені якраз і потрібне було щось легке і ненав’язливе для літніх деньків. По-друге, головна героїня книги – співробітниця редакції журналу, а я дуже люблю глянцеві видання і все, що з ними пов’язано (ну люблю – я ж, все-таки, жінка!) І по-третє, мені впала в очі стильна обкладинка в приємних пастельних тонах – такий собі шеббі-шик (теж люблю). Коротше, цю книгу я купувала, уявляючи собі карколомні повороти долі якоїсь маститої редакторки відомого журналу, пронизані дійсно цікавими і смішними історіями. І тут на мене чекав великий облом…

Так, головним персонажем роману є така собі «місс Світі» - 36-річна жіночка Саманта, що відповідає на листи стурбованих читачок журналу. Але який там глянцевий шик чи, не приведи Господи, гламур – це справжня сіра мишка, яка червоніє від одного чоловічого погляду і все життя живе з двома бабусями! В неї ціла купа фобій, описанню яких авторка книги присвятила не одну сторінку. Також дуже багато інформації про стареньких бабусь, з якими живе Саманта – як вони сваряться між собою, і все життя сварились, бо це дві рідні сестри, що вимушені були жити під одним дахом... Вам ще цікаво? Ну-ну, і я про це.

Ні, зав’язка в романі є – події починають розвиватися після отримання Самантою анонімного листа з погрозами. Але все якось так затягнуто, нудно… А закінчення всієї історії взагалі, на мою думку, «притягнуте за вуха». Стиль викладу теж якийсь незручний для читання – різкі переходи від одних подій до інших, написано дуже сухо. Та й обіцяного «тонкого англійського гумору» я там майже не помітила. Коротше, дочитувала книжку я вже через силу, просто з впертості. Не рекомендую.

Знаменита Ембона і винна дегустація

Як ви вже, мабуть, зрозуміли, фотографій з Родоса я привезла ну ду-у-уже багато, тому вас чекатиме ще не один допис, присвячений Греції! ))) Сьогодні хочу розповісти вам про знамените селище виноробів – Ембону, яке приваблює туристів не менше, ніж древні руїни античних міст.   

Античне місто Камірос

Острів Родос не такий вже й великий, але концентрація історичних і природніх пам’яток на ньому просто зашкалює )) Тож, незважаючи на те, що ми пробули там всього тиждень, побачити встигли досить багато, чим особисто я дуже і дуже задоволена! Першим пунктом нашої оглядової екскурсії стало древнє місто Камірос, яке навіть в напівзруйнованому стані вражає своєю продуманістю та розумним плануванням.

Александра Поттер. Мрій обережніше

Перш ніж продовжити розповідь про моє перебування на грецькому острові Родос, поділюся з вами враженнями від прочитаної там же книжки під інтригуючою назвою «Мрій обережніше». Історія її придбання досить цікава: зайшовши в магазин, я натрапила на розпродаж, де можна було взяти дві книги по ціні однієї. Ну от я й обрала собі легке чтиво для відпустки, а цей роман взяла, так би мовити, «в нагрузку». Книга вийшла у серії «Про що мріють жінки», автор – Александра Поттер, нове для мене ім’я, але літературне знайомство з нею не розчарувало – до речі, вже не перший раз помічаю, що придбані таким несподіваним чином книги часто виявляються набагато цікавішими за ті, які я обирала спеціально. Коротше, той перший роман ще в процесі читання, а про «Мрій обережніше» вже можна писати рецензію – от і пишу ))

Спочатку трішки про сюжет. Головна героїня – дівчина, чи вже навіть жіночка віку «тридцять з хвостиком» (Боже, це ж і мені стільки! Тобто, ніяк не можу звикнути, коли до мене звертаються на «ви» )))) Отже, дівчину звати Хізер, їй хронічно не щастить в особистому житті, в роботі вона теж не дуже реалізувалася, і взагалі, вона всім незадоволена і постійно мріє про комфортніше життя. І от одного разу Хізер зустрічає стару циганку, яка дарує їй чарівну гілочку вереску, що виконує всі бажання дівчини! І тут починається найцікавіше: виявляється, що не всі наші мрії – це саме те, чого ми насправді хочемо. І ще – треба не просто хотіти чогось, а вміти правильно сформулювати своє посилання у Всесвіт! Тобто, мріяти треба обережно, що й винесено в заголовок книги.

Історія трохи фантастична, але філософське зерно в книзі таки є, хоча особисто я вважаю, що мріяти треба, все-таки, по максимуму (принаймні, вчуся робити саме так). Головне – вчасно розібратися у своїх, а не нав’язаних кимось бажаннях, і не прогавити власного щастя, як мало не зробила Хізер.

Що стосується стилю написання – він дуже легкий і приправлений непоганим гумором, що якнайкраще підходить саме для відпуски. Ще один приємний бонус – яскрава і стильна обкладинка. Книга взагалі нагадала мені одну з романтичних американських комедій типу «Бріджит Джонс» – інколи мене і на таке тягне ))) Тому сміливо рекомендую цей роман для тих, хто хоче, так би мовити, «перемкнути мізки» в режим літнього релаксу!

Острів Сонця

Тисячі років тому на кордоні Егейського та Середземного морів сталося справжнє диво: з глибини раптом почав підніматися прекрасний острів, що вражав своєю неймовірною красою. Розкішні гірські краєвиди, найчистіша джерельна вода та чудові морські узбережжя привабили сюди бога Сонця – Геліоса, який і став покровителем острова. Зачарований цією землею, Геліос подарував їй понад триста сонячних днів у році, а назву острову дав на честь своєї коханої німфи. Так з’явився Родос – острів Сонця…

Прогулянка Тернополем

Давненько вже я не водила вас по Тернополю – то співаю оди Львову, то ділюся враженнями від прочитаних книжок, а на рідне місто часу не вистачає! А між тим, воно росте і розвивається, стає все красивішим, і назавжди залишиться найріднішим для мене… Тому сьогодні я вирішила показати вам фотографії із недавньої, ще травневої, прогулянки файним містом )

Ірен Роздобудько. Ліцей слухняних дружин

Усіх вітаю з приходом довгожданого літа! Сподіваюсь, що у вас хороший настрій і багато гарних планів на найближчі три місяці – по собі знаю, як приємно обговорювати, обдумувати і уявляти втілення всіх своїх літніх задумів! Але все це ще попереду, а сьогодні поділюся з вами враженнями від останньої прочитаної мною книжки – «Ліцей слухняних дружин» від Ірен Роздобудько. 

Книга містить аж два романи: власне, сам «Ліцей…» і трішки фантастичну історію під багатозначною назвою «Якби». Обидва сюжети досить цікаві і неординарні, та й авторка місцями висловлюється дуже мальовничо, я б сказала. Читаючи «Якби», я чітко уявила собі дитинство вісімдесятих – ніби переглянула один з хороших радянських фільмів (мова ведеться про несподіване перенесення героїні на тридцять років назад). А події, що розгорталися в «Ліцеї слухняних дружин» (ох, не про мене ця книжка, не про мене!) чимось нагадали славнозвісний Хогвартс – ви ж читали сагу про Гаррі Потера?

В книзі є досить інтриги та динаміки, причому в обох романах відчувається особливий стиль автора – такий собі сучасний прагматизм з легким флером романтики. Але… Інколи опис супутніх подій чи персонажів був занадто деталізованим, простіше кажучи – нудним, що трохи відволікало від основної сюжетної канви. Хеппі-енди були, але якісь змазані, хоча якраз про закінчення цих історій і хотілось би дізнатися більш детально.

Читати книжку, звичайно, можна, хоча мені, як прискіпливому читачу, все-таки впадають у вічі певні недоробки. А може, це просто не мій автор? Коротше, з п’яти можливих балів ставлю книзі оцінку «чотири».

Високий Замок

Серед моїх знайомих, мабуть, не знайдеться людини, яка б свого часу не побувала в знаменитому львівському парку «Високий Замок», а от мені потрапити туди раніше ніяк не вдавалося – то погода погана, то обставини не сприяють, то ще щось… І це при тому, що в самому Львові я буваю не так вже і рідко! Ось чому, як тільки трапилась нагода, ми з сім’єю вирішили надолужити згаяне і відвідали нарешті цей затишний парк. Тож віднедавна Високий Замок поповнив і наш особистий туристичний список ))

Для сонячного настрою!

Я, мабуть, не перша і далеко не остання, хто перебуває в справжньому захваті від краси квітучих навесні плантацій ріпака! Рослина, здавалось би, простенька і без претензій на розкіш, але це якщо розглядати окремо взяту гілочку. А ось якщо ви їдете в авто, а у вікні – яскраво-жовті безкраї поля, що так красиво контрастують із синім небом, зеленими лісами і чорною ріллею, то стає зрозумілим ваше бажання тут же забути, куди і навіщо ви їдете, зупинити шофера (який, у моєму випадку, вже давно до такого звик), вийти з машини з камерою в руках і фотографувати, фотографувати, фотографувати… Одним словом, естети мене зрозуміють )))