Джейн Остін. Гордість та упередження

Тривалі зимові святкування, нарешті, завершилися, тож пора потрошки вливатися в робочий ритм! Але свята святами, робота роботою, а читання для мене все рівно залишається улюбленим заняттям, тож сьогодні ділюся з вами враженнями від останньої прочитаної мною книжки.

Соромно признатися, але із творчістю знаменитої англійської письменниці Джейн Остін я познайомилася тільки тепер, хоч вона і відноситься до літературних класиків, яких, мабуть, починають вивчати ще в шкільній програмі. І хоча в школі я вчилася добре, але роман «Гордість та упередження» якось пропустила повз себе, тож вирішила все-таки заповнити прогалини в своїх знаннях )))  

Із сюжетом ви, мабуть, знайомі: дія відбувається у Великобританії позаминулого століття, а мова йде про любовні перипетії сестер із багатодітної дворянської сім’ї, матір яких звихнута на ідеї фікс вдало видати їх всіх заміж. Бажання, в принципі, нормальне для жінки і матері, але саме ця героїня готова закрити очі на будь-які недоліки своїх майбутніх зятів, тільки би знати, що весілля дітей відбулися. Центральні персонажі роману – старші доньки в сім'ї, Елізабет та Джейн, які після тривалих і заплутаних подій таки виходять заміж, кожна за свого коханого «містера».   

Роман написаний в часи, коли чопорність, манерність та суворий етикет були в спілкуванні на першому місці, тож тут можна начитатися цікавих складновигаданих фраз, не позбавлених тонкої іронії. Ось вам, наприклад, полум’яна проповідь одного із персонажів, містера Коллінза, який вирішив зробити пропозицію руки і серця Елізабет:

 «Итак, я собираюсь жениться, считая, во-первых, что всякий служитель церкви, не стесненный, подобно мне, в средствах, должен быть примерным семьянином в своем приходе. Во-вторых, я уверен, что этот шаг сделает мою жизнь еще счастливее. И наконец, в-третьих, –  хотя, быть может, мне следовало упомянуть об этом прежде всего, – я особо руководствуюсь в данном случае советом и пожеланиями весьма благородной леди, которую имею честь называть своей патронессой»

Дуже цікаво зануритися в атмосферу роману, уявляючи собі, як проводили свій час молоді леді із порядних сімей. Наскільки я зрозуміла, в основному вони займалися своїми зачісками і туалетами, а також хвилювалися про майбутню долю, не сміючи при цьому зганьбити репутацію родини необережним словом ))) Загалом, було досить весело – раджу прочитати книгу тим, хто ще досі цього не зробив (може, є й такі?)   

До речі, читаючи книгу, я паралельно переглянула також одну з її екранізацій – ту, де в головній ролі знялася Кіра Найтлі. Фільм непоганий, але саме цю акторку я ніяк не уявляла в образі Елізабет. Зате леді Кетрін втілена ідеально! Цікаво дізнатися і про ваші враження від книги і фільму – хто дивився і читав, діліться в коментарях, з радістю почитаю!