Ще одна нагорода і додатковий факт про мене ))

Мені подобається вести свій блог – це як щоденник, в якому я записую приємні миттєвості свого життя. Потім, через деякий час, цікаво перечитувати свої ж думки і враження, розглядати зроблені фото і подумки повертатися в хороші і добрі спогади…

І ще мені дуже приємно бачити, що мої дописи в блозі викликають зацікавлення і відгуки все нових і нових читачів – їх кількість збільшується, і я цьому безмежно рада! Завжди цікаво поспілкуватися з однодумцями – чи то стосується фотографування, чи моєї великої любові – книжок, чи рукоділля, чи просто віртуально поговорити з хорошими людьми, яких в блогосфері я вже знайшла багатенько ))

До чого це я? А до того, що недавно в мене з’явилася нова постійна читачка – LuboV (рада знайомству!), яка тут же передала мені блогонагороду! 

Придивившись уважніше, я зрозуміла, що вже брала участь в цій грі, щоправда, з іншим банером – мої відповіді на запитання і передача естафети наступним блогам ось тут. Тому повторюватись не буду, але спеціально для Люби відкрию про себе ще один факт: з тринадцяти років я пишу вірші, і колись давно навіть видала невеличку їх збірочку (щоправда, малесеньким накладом, який розійшовся на подарунки близьким))). Ну і щоб не бути голослівною, приведу в приклад одне із своїх перших творінь (не судіть суворо, вірш був написаний мною у сімнадцятирічному віці):

СОН

 Тиша, і навкруги нікого,

Я одна на височині.

Існування лише земного

Раптом мало стає мені.

Хочу вгору, у щось невідоме,

Там, напевно, приймуть мене…

Небо, зорі – лечу додому!

На Землі лишу тільки одне –

Моє тіло, на згадку скелі,

Із якої почну політ.

Океани, ліси, пустелі –

Піді мною – маленький світ.

Я ніде. Відкриваю очі –

І лечу, стрімко падаю вниз…

Молода, я ще жити хочу!

Знову сон, ще один каприз…

Дякую Любі за те, що завдяки нагороді на кілька хвилин повернула мене у моє літературне минуле, а вам – за те, що залишаєтесь зі мною! Хорошого всім дня!