Туманний парк

Уже кілька днів поспіль Тернопіль покривається туманом, який, хоч і розсіюється в другій половині дня, проте настрій відповідний, все ж, створює. Гуляючи парком, біля якого живу, я хотіла зробити кілька «туманних» фотографій, проте кольори на фото вийшли дуже похмурі, і картинки виглядали буденно, без родзинки.

На щастя, згадуваний мною недавно онлайн-фоторедактор «Пікнік» вдихнув в мої фотоспроби нове дихання, і я в черговий раз переконалася, що навіть самим звичайним кадрам при бажанні можна надати певної особливості ))

Ось таким, трішки похмурим, але все рівно красивим, я побачила парк сьогодні:   

----------

Уже несколько дней подряд Тернополь покрывается туманом, который, хоть и рассеивается во второй половине дня, но настроение соответствующее, все-таки, создает. Гуляя по парку, возле которого живу, я хотела сделать несколько «туманных» фотографий, но цвета на фото получились очень хмурые, и картинки выглядели обыденно, без изюминки.

К счастью, упомянутый мной недавно онлайн-фоторедактор «Пикник» вдохнул в мои фотопопытки новое дыхание, и я в очередной раз убедилась, что даже самым обычным кадрам при желании можно придать некую особенность ))

Вот таким, немножко хмурым, но все равно красивым, я увидела парк сегодня:

Моє рукодільне минуле. Частина І

Ще коли я не мала свого власного блогу, мені дуже подобалося «підглядати» в чужі, особливо рукодільні: всі ці хрестики, петельки і чудові готові роботи не раз надихали на рукотворчість і мене. Я і зараз підписана і постійно підписуюсь на цікаві хенд-мейд-сторінки, часто залишаю там свої коментарі, і тому подумала про таке: «А якщо хтось з блогерш-рукодільниць загляне до мене в гості, а мені, крім фотографій, і похвалитися нічим?» А я ж колись і вишивала, і в’язала спицями і гачком, словом, який-не-який рукодільний спадок в мене таки залишився )))

Тому сьогодні відкопала кілька фоток своїх гачкованих «шедеврів», які створювала для Даринки, і показую вам! Це два тарахкальця і коралі, які, правда, використовувалися нею не за прямим призначенням, а для закуски )))

На наступний раз відшукаю і фото своїх вишитих картин, в мене їх теж з десяток набереться. Приємного перегляду!

----------

Еще когда у меня не было своего личного блога, мне очень нравилось «подсматривать» в чужие, особенно рукодельные: все эти крестики, петельки и чудесные готовые работы не раз вдохновляли на рукотворчество и меня. Я и сейчас подписана и постоянно подписываюсь на интересные хенд-мейд-страницы, часто оставляю там свои комментарии, и поэтому подумала о таком: «А что, если кто-то из блоггерш-рукодельниц заглянет ко мне в гости, а мне, кроме фотографий, и похвастаться нечем?» А я ведь когда-то и вышивала, и вязала спицами и крючком, словом, какое-никакое рукодельное наследство у меня, все-таки, осталось )))

Поэтому сегодня откопала несколько фоток своих связанных крючком «шедевров», которые создавала для Даринки, и показываю вам! Это две погремушки и бусы, которые, правда, использовались ею не по прямому предназначению, а для закуски )))

На следующий раз отыщу и фото своих вышитых картин, у меня их тоже с  десяток наберется. Приятного просмотра!

Тернопіль «під вінтаж»

Сьогодні підходимо до тексту з різних сторін ))

Вступ перший

Як починаючий фотограф, я завжди беру на замітку різні цікаві програмки по фоторедагуванню, що зустрічаються мені в інтернеті. Один із моїх улюблених фоторедакторів, що дають широкий простір для творчості, називається Picnik. Тут є досить багато нескладних, але цікавих варіантів обробки фотографій, причому я ніколи не обмежуюсь застосуванням лише одного ефекту, а накладаю їх один на одного.

Вступ другий

Всі знають, що родзинкою Тернополя є його мальовничий став, який не раз ставав музою для творчих людей. Тут завжди дуже затишно, спокійно і красиво – особисто я дуже люблю прогулюватися по нещодавно відремонтованій набережній, милуючись дзеркальним водяним плесом…

А тепер об’єднаємо по змісту два попередніх абзаци і, вуаля, – отримаємо фотографії Тернопільського озера, оброблені в «Пікніку»! ))) Фотографувала в ранню пору, коли над водою ще де-не-де клубочився легкий туман. Це і надихнуло мене на стилізацію фото під старовину, коли зображення були нечіткі, ніби трохи розмиті, і у відповідній кольоровій гаммі. Ну що, уявимо собі Тернопіль в минулому? )))

----------

Сегодня подходим к тексту с разных сторон ))

Вступление первое

Как начинающий фотограф, я всегда беру на заметку разные интересные программки по фоторедактированию, которые встречаются мне в интернете. Один из моих любимых фоторедакторов, который дает широкое поле для творчества, называется Picnik. Тут есть довольно много несложных, но интересных вариантов обработки фотографий, причем я никогда не ограничиваюсь применением только одного эффекта, а накладываю их друг на друга.

Вступление второе

Все знают, что изюминкой Тернополя является его живописный пруд, который не раз становился музой для творческих людей. Тут всегда очень уютно, спокойно и красиво – лично я очень люблю прогуливаться по недавно отремонтированной набережной, любуясь зеркальной водной гладью…

А теперь объединим по смыслу два предыдущих абзаца и, вуаля, – получим фотографии Тернопольского озера, обработанные в «Пикнике»! ))) Фотографировала в раннее время, когда над водой еще местами клубился легкий туман. Это и вдохновило меня на стилизацию фото под старину, когда изображения быди нечеткими, будто немного размытыми, и в соответствующей цветовой гамме. Ну что, представим себе Тернополь в прошлом? )))

Проба пера

Ну ось, моє існування в якості новоспеченого блогера починає давати свої плоди! По-перше, дуже приємно бачити, як збільшується кількість моїх читачів, а по-друге – я й сама постійно відкриваю для себе багато нового. Наприклад, сьогодні, дякуючи Lysulka і її посту про фотоколлажі, я спробувала створити дещо подібне, і мені це вдалося )))

Отже: довгожданне бабине літо, мої дітки і перші коллажні спроби! Lysulka, заціни!

----------

Ну вот, мое существование в качестве новоиспеченного блогера начинает давать свои плоды! Во-первых, очень приятно видеть, как увеличивается количество моих читателей, а во-вторых – я и сама постоянно открываю для себя много нового. Например, сегодня, благодаря Lysulka и ее посту о фотоколлажах, я попробовала создать нечто подобное, и у меня получилось )))

Итак: долгожданное бабье лето, мои детки и первые коллажные попытки! Lysulka, зацени!

Майже близнюки

В мене двоє дітей – Назарчику скоро вісім, а Даринці – півтора року. І буквально всі, хто їх бачить, наголошують на їхній схожості! Дійсно, коли народилася Дашка, то я пережила своєрідне дежавю, настільки вона була схожа на новонародженого Назарчика, і це при різниці в шість років!

Ще минулого року, коли Даринці було шість місяців, в мене виникла ідея сфотографувати її в тому ж антуражі, що і Назара в аналогічному віці. Я знайшла той самий костюмчик, ті ж самі наволочки до подушок, і навіть посадила «модель» у схожу позу ))) Ці дві фотки я хотіла оформити в рамочки типу колажу, але якось руки не дійшли… (ну, це буває)

А сьогодні моя ідея отримала нове життя в блозі – хоч тут вона, нарешті, втілиться! Заодно і читачі трішки познайомляться з моєю сім’єю ))) Ну що, вгадуйте, де Назар, а де Даринка!

----------

У меня двое детей – Назарчику скоро восемь, а Даринке – полтора года. И буквально все, кто их видит, акцентируют внимание на их похожести! Действительно, когда родилась Дашка, то я испытала своебразное дежавю, настолько она была похожа на новорожденного Назарчика, и это при разнице в шесть лет!

Еще в прошлом году, когда Даринке было шесть месяцев, у меня возникла идея сфотографировать ее в том же антураже, что и Назара в аналогичном возрасте. Я нашла тот же костюмчик, те же наволочки для подушек, и даже посадила «модель» в похожую позу ))) Эти две фотки я хотела оформить в рамочки типа коллажа, но как-то руки не дошли… (ну, это бывает)

А сегодня моя идея получила новую жизнь в блоге – хотя бы здесь она, наконец-то, воплотится! Заодно и читатели немножко познакомятся с моей семьей ))) Ну что, угадывайте, где Назар, а где Даринка!

  

Фото 1

Фото 2

Історія дерева

А знаєте, мені сподобалося брати участь у цікавих блогерських заходах! Кілька днів тому я прийняла естафету в Читацькому марафоні, а тепер хочу підтримати ідею Lysulka, сторінку якої в Блогосвіті відкрила для себе зовсім недавно. Вона пропонує приєднатися до Фото-флешмобу про дерева, що я із великим задоволенням і роблю!

Отже, кілька слів про фотографії, які так нагадують про пишну і квітучу весну – саме такий неймовірний бузок кожного року буяє у дворі моїх батьків! Дивлюся на ці фото, і думаю про сонечко, тепло, і маму з татом )))

----------

А знаете, мне понравилось принимать участие в интересных блогерских мероприятиях! Несколько дней назад я приняла эстафету в Читательском марафоне, а сейчас хочу поддержать идею Lysulka, страницу которой в Блогомире открыла для себя совсем недавно. Она предлагает присоединиться к Фото-флешмобу о деревьях, что я с большим удовольствием и делаю!

Итак, несколько слов о фотографиях, которые так напоминают о пышной и цветущей весне – именно такая невероятная сирень каждый год буйствует во дворе моих родителей! Смотрю на эти фото, и думаю о солнышке, тепле и маме с папой )))

Люко Дашвар. «На запах м’яса»

Ну що ж, як я і обіцяла (в першу чергу – сама собі), починаю свій власний невеличкий огляд прочитаних книжок. Буду намагатися описувати свої враження відразу після закінчення читання, поки вони ще не вляглися спати десь у закутках пам’яті.

Отже, вчора вночі я закінчила читати останній шедевр моєї улюбленої письменниці Люко Дашвар – роман «На запах м’яса». Враження, як завжди, неоднозначні: перше, що кинулося в очі – не зовсім презентабельна, як на мене, назва. Зразу уявила якийсь продуктовий ринок ))) Проте письменниця не дарма вважається однією із кращих в Україні – за такою «побутовою» фразою ховається дійсно глибокий зміст.

Головна героїня – звичайна українська дівчина Майка, якій довелося самостійно вигризати своє право на життя – викликає суперечливі почуття. Її то жалієш, то дивуєшся її неприкритій дурості, а то і відверто зневажаєш за набуту в якості пожиттєвого імунітету непорядність.

Взагалі, у Люко Дашвар завжди все так, як у житті – немає виключно позитивних чи негативних персонажів. Кожен з них має свої, глибоко приховані таємниці – і мовчазна задумлива Уляна, і, ніби-то хороший, але теж не без грішка Толя Горох, і добра, в принципі, Вітка, котра насправді є звичайною мамою-зозулею… За тонку реалістичність я і люблю твори цієї письменниці. А ще – за соковиту, приправлену влучними метафорами українську мову! Переказувати комусь сюжети романів Люко Дашвар немає змісту – їх треба обов’язково прочитати самостійно, щоб з головою зануритись у вигадливий, проте такий справжній і близький кожному світ нашого буття…

----------

Ну что же, как я и обещала (в первую очередь – самой себе), начинаю свой собственный небольшой обзор прочтенных книг. Буду стараться описывать свои впечатления сразу после окончания чтения, пока они еще не улеглись спать где-то в закоулках памяти.

Итак, вчера ночью я закончила читать последний шедевр моей любимой писательницы Люко Дашвар – роман «На запах мяса». Впечатления, как всегда, неоднозначные: первое, что бросилось в глаза – не совсем презентабельное, как по мне, название. Сразу представила какой-то продуктовый рынок ))) Однако писательница не зря считается одной из лучших в Украине – за такой «бытовой» фразой скрывается действительно глубокий смысл.

Главная героиня – обычная украинская девушка Майка, которой пришлось самостоятельно выгрызать свое право на жизнь – вызывает противоречивые чувства. Ее то жалеешь, то удивляешься ее неприкрытой глупости, а то и откровенно презираешь за приобретенную в качестве пожизненного иммунитета непорядочность.

Вообще, у Люко Дашвар всегда все так, как в жизни – нет исключительно положительных или отрицательных персонажей. У каждого из них свои, глубоко спрятанные тайны – и у молчаливой задумчивой Ульяны, и у, вроде-бы хорошего, но тоже не без грешка Толи Гороха, и у доброй, в принципе, Витки, которая на самом деле является обычной мамой-кукушкой… За тонкую реалистичность я и люблю произведения этой писательницы. А еще – за сочный, приправленный меткими метафорами украинский язык! Пересказывать кому-нибудь сюжеты романов Люко Дашвар не имеет смысла – их нужно обязательно прочесть самостоятельно, чтобы с головой окунуться в затейливый, но такой настоящий и близкий каждому мир нашего бытия…

Накрило...

А у нас сьогодні сніг…

Третє жовтня – ще зарано,

Але сніг це, не омана –

вже підмерз небесний міх…

Закружляло за вікном

Кілька кралечок-сніжинок –

Пролетіли, мов пушинки,

І розтанули бігом…

Осінь! Дай насолодитись

Світлом сонця – не теплом!

Своїм білим помелом

Не дозволь зимі пробитись…

Кілька тижнів подаруй

Нам приязної погоди,

Бо не буде більш нагоди –

І в наступний рік мандруй…

Кришталеве джерело

Впевнена, що всі міські жителі не по чутках знають, що воду з крана пити не можна – на жаль, такі реалії нашого урбанізованого життя. Ось і я намагаюся споживати в їжу тільки чисту воду, яку доводиться час від часу «добувати» для дому. «Бутильовані» варіанти не для мене – чомусь не довіряю я тим пластиковим каністрам. А от водичка із джерела – миле діло!

Якось так склалося, що серед кількох джерел, розташованих поблизу Тернополя, наша сім’я найбільше полюбляє Ступківське – вже роками ми поповнюємо запаси питної води саме тут (думаю, що і добра половина тернополян теж). Місце тут затишне і, дякуючи старанням небайдужого мецената, красиво облаштоване: є капличка Богородиці, лавочки, і навіть невеликий басейн з холоднючою водою! Люди кидають туди копійки на згадку, а найсміливіші навіть інколи занурюються )))

Ступківське джерело навіть має свою власну легенду – вважається, що коли паломники простували із Тернополя до Збаража, то саме сюди «ступали» напитися чистої водиці. Тому і «Ступківське»!

З 2007 року це джерело має статус гідрологічної пам’ятки природи місцевого значення, так що все дуже серйозно! А мені просто подобається приїжджати в цей затишний куточок за кришталево чистою і дуже смачною водою, яка не дає пропасти людям у місті. Приїжджайте і ви!

----------

Уверена, что все городские жители не по наслышке знают, что воду из крана пить нельзя – к сожалению, таковы реалии нашей урбанизированной жизни. Вот и я пытаюсь употреблять в пищу только чистую воду, которую приходится время от времени «добывать» для дома. «Бутылированные» варианты не для меня – почему-то не доверяю я тем пластиковым канистрам. А вот водичка из родника – милое дело!

Как-то так получилось, что среди нескольких источников, расположенных вблизи Тернополя, наша семья больше всего любит Ступковский – уже годами мы пополняем запасы питьевой воды именно здесь (думаю, что и хорошая половина тернопольчан тоже). Место тут уютное и, благодаря стараниям неравнодушного мецената, красиво обустроенное: есть часовенка Богородицы, скамеечки, и даже небольшой бассейн с холоднющей водой! Люди бросают туда копейки на память, а самые смелые даже иногда окунаются )))

У Ступковского источника даже есть своя собственная легенда – считается, что когда паломники шли из Тернополя в Збараж, то именно сюда «ступали» испить чистой водицы. Поэтому и «Ступковский»!

С 2007 года этот источник имеет статус гидрологического памятника природы местного значения, так что все очень серьезно! А мне просто нравится приезжать в этот уютный уголок за кристально чистой и очень вкусной водой, которая не дает пропасть людям в городе. Приезжайте и вы!

Читательский марафон

   

В своем блогерском профиле самым первым моим интересом я обозначила хорошие книги. Это вышло неосознанно, но говорит о многом – я действительно не представляю себя без интересного чтения. Читать люблю с детства: журналы, газеты, книги и даже этикетки на продуктах – все было освоено мною сразу же, как только попадалось в руки! ))) Родители даже слегка переживали на этот счет, ведь я увлекалась не только сказками и детскими рассказами, но и вполне взрослой литературой, до которой, как говорила моя мама, мне надо было «еще дорасти».  Кстати, она была права: я на своем опыте убедилась, что некоторые литературные шедевры воспринимаются совершенно по-разному с каждым прошедшим годом. Но это тема для отдельного поста, а пока немного о другом ))